На головну Новини Шкільна реформа триває. А що було у навчальних закладах міста і району...

Шкільна реформа триває. А що було у навчальних закладах міста і району 60 років тому?

У 1958-1959 навчальному році за шкільними партами сиділо більше 10 тисяч учнів (до радянської влади навчалося уп’ятеро менше і не було жодної школи, де навчання велося б українською мовою). Завідувач райвідділом народної освіти В. Гуковський на всіх засіданнях наголошував, що ми займаємося перебудовою школи – а це всенародна справа.

Крім загальноосвітніх шкіл, в районі було чотири вечірні школи для робітничої і селянської молоді і заочна школа на 27 класів для сільської молоді.  Задовільних результатів у навчанні досягнули Новосілківська, Яковичівська, Володимирівська початкові школи, семирічні – Хобултівська, Островецька, Вощатинська, середні – міські №1 та №2, Стенжаричівська (і – так, ми маємо визнати, що малокомплектні школи якісної освіти не дають).

- реклама -

Вже давно немає Островецької, у ті роки – семирічної школи. Директором у 1958 році був Іван Губар. Він рекомендував і наполягав на тому, щоб приймати в перший клас дітей з восьми років, щоб по закінченню восьмирічки були краще підготовлені до праці. Зараз же, коли ці шестирічні рюкзаки спішать ранньої пори до школи, нам більше хочеться плакати, ніж сміятися. І треба було комусь писати і приймати якийсь закон, що рюкзак учнів 1-2 класів, укомплектований зошитами і підручниками, повинен важити не більше 2-2,3 кг.

У 1956-1958 роках в районі було збудовано шість шкільних приміщень на 540 учнівських місць. Це дозволило перевести 45 шкіл на однозмінне навчання. Побудовано 18 майстерень, 5 теплиць. Будуються восьмирічки у Бобичах, Жовтневому (нинішньому Сусвалі), а в Маркоставі – початкова школа. Заплановано збудувати до кінця  1960 року у селах Селець, Хобултова, Бубнів. Артіль «Волинь» (голова – Папін) у селі Поничів своїми силами і засобами збудували початкову школу.

А якою була успішність? У 1958-1959 навчальному році загальна успішність склала 94,3 відсотка, кількість невстигаючих перевищила 500 учнів. Так у школі №2 на другий рік залишилося 50 учнів, у четвертій семирічці – 17, а у вечірній школі – 12.

У ці роки ставилося завдання перед вчителями більше звертати увагу на виховання в учнів трудових навиків і цим самим готувати їх до майбутньої трудової діяльності. «Про незадовільне прищеплення любові до праці в окремих школах міста і району свідчить той факт, що на сьогоднішній день понад 50 десятикласників не працюють», – обурювався Гуковський, завідувач РайВНо.

Школа №2 (директор Іщенко): влітку на цегельному заводі працювала учнівська бригада, яка виготовила 330 тисяч штук цегли-сирцю. Лише десятикласниця Марія Лопало виготовила її 105 тисяч.

Школа №1 (директор Мусійчук): силами учнів тут вирощують 560 голів водоплавної птиці, понад 300 кролів, шість свиней. Школа поставила завдання перед собою – ввести безкоштовне харчування для всіх учнів за допомогою підсобного господарства.

Вербська семирічка. Школярі, їх тоді ще називали піонерами, вирвали і зв’язали 34 гектари льону у місцевому колгоспі. А в Гнійному кожен учень зобов’язався заготовити по одному центнеру попелу і по 25 кг пташиного посліду. Ось чому тоді з цих полів була найсмачніша картопля.

Учні Устилузької школи доглядають понад 100 кроликів. Хорошгі кролеферми створені у Стенжаричівській, Островецькій, а також у школах №2 і №6.

Але газета «Червоний прапор» писала і про школи, де формально поєднують навчання з працею. Це школи №5, Оваднівська, Хотячівська, Свійчівська, №4. А все тому, що керівники не залучають до цієї роботи інших вчителів, крім біологів.

У 1958-1959 роках силами учнів було зібрано 460 тонн металобрухту. На наступний навчальний рік взято зобов’язання виростити дев’ять тисяч кролів, 12 свиней, понад три тисячі різної птиці, створити при вісімнадцяти школах пасіки, посадити сади на площі 12 гектарів.

А яким було харчування? Шкільні буфети, крім бутербродів, мали чай, каву. Середню школу №5 обслуговувало кафе-закусочна. Добре були організовані сніданки в школі №4. Школи №2 і 6 обслуговували чайна №2, яка не завжди підвозила гарячі сніданки. А які пиріжки пекли у приміщенні, де зараз знаходиться редакція газети «Слово правди», а колись був кондитерський цех! Я вчився у «червоній школі» навпроти і на перерві встигав забити гол (а грали ми у футбол і влітку, і взимку), ще й забігти у буфет до тітки Жені скуштувати пиріжок з повидлом або запашну котлету на хлібі.

Про спортивне життя шкіл треба писати окрему статтю. Але я хочу зацитувати рішення РайНо про оголошення конкурсу на кубок з легкої атлетики. Школа, яку журі визнає переможцем, окрім кубка, отримає фізінвентар на 1200 карбованці, команда – пам’ятні значки, а директор і вчитель фізкультури – путівки в будинок відпочинку.

День вчителя, тоді союзне свято, відзначали у травні. У 1959 році воно випало на неділю, 10 травня. В будинку імені Радянської Армії зібралося близько 500 вчителів міста і сіл. Були оголошені і премійовані грамотами та цінними подарунками найкращі педагоги: Головін, Черняк, Бурменко, Шатохіна, Шамко, Слободян, Стеценко, Голубівська. Потім відбувся концерт художньої самодіяльності вчительських колективів. День вчителя завершився масовими іграми і танцями.

Петро ПІДГУРЕЦЬ.

comments powered by HyperComments
- реклама -