З 97 працівників Володимир-Волинського відділу поліції 13 – представниці прекрасної статі. Працюють жінки у слідчому підрозділі, у секторі превенції, моніторингу, секторі реагування патрульної поліції, а також серед дільничних інспекторів. Начальник відділу поліції Михайло Бобик наголошує, що жінки не лише прикрашають їхній колектив, а і відмінно виконують свою роботу, адже саме вони чи не найбільш старанні та відповідальні працівники. Тому тішить, що зараз як у збройних силах, так і у правоохоронних органах все більше з’являється дівчат.
Аби таємниця залишалась таємною
Старший інспектор з режиму секретності Алла Ситнік зізнається, що з дитинства мріяла працювати в правоохоронних органах, романтичне уявлення про роботу яких у неї склалось під час перегляду фільмів та серіалів. Тож вступила до Львівського університету внутрішніх справ, після закінчення якого була призначена оперуповноваженою кримінальної поліції у справах дітей в Іваничах. У зв’язку із реформуванням поліції у 2015 році переведена на роботу до Володимир-Волинського, де на її плечі лягло усе секретне діловодство. Жінка працює з цілком таємними та таємними документами, котрі пишуть слідчі та оперативні працівники.
– Що саме роблю, звісно, не можу розповісти, адже це є службова таємниця. Але, в основному, робота канцелярська, пов’язана з обігом документів, веденням обліку та співпрацею із підрозділами. Потрібно постійно контролювати секретність, аби державна таємниця і надалі лишалась такою, а це чимала відповідальність, – розповідає капітан поліції Алла Ситнік.
Суворий, але справедливий майор поліції
Одна із найдосвідченіших співробітників Володимир-Волинської поліції слідча Лідія Свірщ уже понад 15 років працює на цій посаді. До нашого міста уродженка Черкащини приїхала разом із чоловіком-військовослужбовцем. Одразу пішла працювати в тодішню міліцію, адже щойно закінчила криміналістичний факультет Харківської юридичної академії ім. Ярослава Мудрого. Майор поліції розслідує різні категорії злочинів – легкі, середньої тяжкості та тяжкі тілесні, котрі спричинили смерть, кримінальні провадження щодо неповнолітніх. Окрім цього регулярно чергує у слідчій оперативній групі.
– На роботі часто доводиться стикатись із несправедливістю. Вважаю себе принциповим та вимогливим слідчим із непростим характером, утім, коли є конфліктна ситуація, постійно виступаю за примирення. На жаль, не завжди вдається цього досягти, адже люди зараз дуже жорстокі та озлоблені. Образливо буває, коли люди в нетверезому стані викликають поліцію, хамлять, а потім, прийшовши до тями, усвідомлюють неправомірні дії, але наш втрачений час та зіпсуті нерви уже не повернеш, – розповідає пані Лідія.
Сувора та безкомпромісна слідча вона лише на роботі, а коли приходить додому, то залишає усі проблеми за порогом. Підтримують у всьому та допомагають Лідії її коханий чоловік та 15-річний син. Жінка каже, що вдома відновлює душевні сили та черпає енергію, яка так необхідна для її непростої професії. Та, попри те, що роки несення служби здоров’я їй аж ніяк не додалось, вона анітрохи не шкодує про вибір професії.
Вчительську указку змінила на поліцейський кийок
Начальник сектору превенції Наталія Осійчук у правоохоронних органах з липня 2009 року. Спочатку на посаді інспектора патрульної служби, потім – з охорони громадського порядку, а після реформи посіла посаду, яку обіймає й донині. Займається організацією роботи дільничних офіцерів поліції, інспекторів ювенальної превенції, які працюють з неповнолітніми, інспекторів дозвільної системи та охорони публічного порядку. Та через брак кадрів їй нерідко доводиться працювати і за дільничного, проводячи прийом громадян, що забирає купу часу та сил. Крім цього, мусить спілкуватись із специфічною категорією громадян, котрі звільнились із місць позбавлення волі, яких вона ставить на облік.
У її теперішній роботі допомагає 8-річний досвід вчителювання у школі на Любешівщині, де Наталія Осійчук викладала українську мову та літературу. Кардинально змінити фах змусив поклик серця, адже з юності їй подобалось усе, що пов’язано із роботою в правоохоронних органах – форма, яку вона зараз залюбки носить, та дисципліна, яка тут панує.
– Коли навчалась в університеті Лесі Українки, жила гуртожитку № 6 біля автостанції. Мій щоденний шлях на пари пролягав вулицею Грибоєдова, де знаходиться міський відділ поліції. В цей час на роботу йшли офіцери поліції – в охайних формах, акуратно підстрижені і такі вони мені здавались гарними, що вже тоді, мабуть, захотілось працювати в органах, – сміючись, розповідає пані Наталія. – Хоча, мабуть, вже змалечку знала, що стану поліцейською, адже завжди захоплювалась своїм хрещеним татом, котрим був правоохоронцем.
Коли врешті вирішила, що настав час щось змінювати, Наталія вступила на заочне відділення Київського університету внутрішніх справ, де вивчала правознавство, а далі був піврічний вишкіл у школі міліції в Сокиричах після якої потрапила на службу у Володимир-Волинський відділ. Каже, що працювати важко, адже відчувається брак кадрів. Складність також у тому, що, працюючи в органах, ти сам собі не належиш, адже в будь-яку мить, незважаючи на будній день чи свято, тебе можуть викликати на роботу. Утім, пані Наталія запевняє, що не шкодує про свій вибір та переїзд та Володимира, де вона змушена винаймати житло.
Жінки-правоохоронці кажуть, що не відчувають на роботі жодних поблажок, оскільки відповідальність однакова, що в них, що у чоловіків. Та й обов’язки потрібно виконувати, не зважаючи на те, яка у тебе стать і чи чекають на тебе вдома чоловік та діти. Утім, зізнаються поліцейські, відчувають себе справді жінками, коли їхні колеги проявляють знаки поваги та поводять себе по-джентельменськи. Особливо приємно щороку отримувати подарунки та теплі слова привітань напередодні Міжнародного жіночого дня, коли усіх збирають у світлиці для святкових урочистостей.
Тетяна ІЗОТОВА.
