Педагог – і на фронті педагог, доводить на своєму прикладі Юрій Савічев. Уродженець сонячної Миколаївщини, випускник Миколаївського педагогічного університету імені В.О. Сухомлинського, де була військова кафедра, працюючи вчителем фізкультури в школі, наважився кардинально змінити свою долю – в 2013 році пішов служити в Збройні Сили. У складі своєї військової частини воював у найгарячіших точках охопленого війною Донбасу, пройшов через жорстокі криваві бої під Лутугіним, Кримським, був поранений.
А наприкінці 2016 року Юрій перевівся служити в нашу 14-у окрему механізовану бригаду.
– Річ у тім, що посада командира роти, яку обіймав раніше, не дозволяла в повній мірі займатися тим, що мені найбільше до душі, – пояснює офіцер, – бойовою підготовкою.
Як відомо, бойова підготовка – це не завжди легко. На полігонах це вкрай важка й виснажлива служба, а на передовій тим паче! Втім, знайти підхід до особового складу, зуміти його змотивувати й навчити заступнику командира батальйону старшому лейтенанту Савічеву вдається якнайкраще.
– Заняття з бійцями, за великим рахунком, не надто відрізняються від занять у школі, щоправда, мета й складність завдань, які ставляться, як і можливості, «учнів», очевидь, різняться. Головне, знайти підхід до особового складу, як колективний, так і індивідуальний.
Ймовірно, головною запорукою успішного виконання завдань, які ставить перед підлеглими Юрій, є те, що кожне з них він виконує спільно з бійцями, демонструє на власному прикладі. Марш-кидки на 35 кілометрів у повному екіпіруванні, нічні спостережні виходи, відпрацювання боїв в місті та в лісі, нічне орієнтування на місцевості – всім цим він не просто керує, а й бере в них безпосередню участь.
– Чи не нарікають підлеглі? Буває… – посміхаючись, каже Юрій. -Та виконуючи ці завдання, вони постійно в русі, а отже, поліпшують фізичну форму, розвиваються, здобувають нові навички, вміння, врешті-решт, новий досвід і враження. Тому, як правило, виконавши одне завдання й перепочивши, запитують: «А коли знову?» Крім того, чимало бійців мають власний досвід виконання таких завдань, і я ним не нехтую, залюбки застосовую в тренувальному й навчальному процесах.
Вдома на Юрія чекають дружина Христина й півторарічна донька Анастасія. Бачиться з рідними чоловік, як і його фронтові побратими, нечасто. Та, каже старший лейтенант Савічев, попри те, що дружина час від часу нарікає, мовляв, чоловік одружився з армією, а не з нею, все розуміє й підтримує. По-іншому в офіцерських родинах бути не може.
Юрій знає, що таке криваві бої, що значить втрачати побратимів, як це невимовно боляче… Втім, його воля, сила духу й віра в перемогу ні на секунду не похитнулися! Наш побратим має тверде переконання в житті – перемогу здобудемо!
-У нас є все для цього! Є досвід, вміння й знання, є мета, є стійкість, воля, любов до своєї держави, прагнення зробити кращим майбутнє наших дітей. Тому Перемога неодмінно буде за нами!
“Волинський щит”
