На головну Досліджуємо проблему Чи була у Володимирі інквізиція?

Чи була у Володимирі інквізиція?

  Якщо уявити собі, як виглядала чи виглядає відьма, то в уяві, швидше за все, постане стара бабуся з горбатим носом і скуйовдженим волоссям. Або чорноволоса красуня з карими очима, гострими нігтиками та химерними атрибутами. Проте зараз важко збагнути, що кілька сотень літ тому відьмою могла бути навіть синьоока красуня з маленького села чи власна зрадлива дружина. Звинуватити у чародійстві можна було будь-кого, головне знайти більш-менш потрібні докази.

У Європі  це було поширеним явищем. Усім відома історія про Жанну д’Арк, яку спалили, як відьму. Велику роль у полюванні на відьом відіграла інквізиція, яку католицька церква запровадила в XIII столітті «з метою навернення відступників і запобігання відступництву», як пояснюється у книжці «Відьмоманія». Інквізиція була своєрідною церковною поліцією, яка розслідувала подібного роду злочини і часто вдавалася до тортур. А 5 грудня 1484 року Папа Римський Інокентій VІІІ видав сумнозвісну буллу «Усіма силами душі», у якій висловлював підтримку переслідуванню відьом у деяких регіонах Німеччини, ініційованому ченцем і інквізитором Генріхом Крамером.

- реклама -

На теренах України відьмам більше пощастило, адже не всі звинувачення проти них закінчувались трагічно. Їх не переслідували, хоча у судах справ вистачало. Звинувачення у чарівництві мало банальний характер. В основному це були родинні конфлікти, ревнощі та страхи перед незрозумілим. Українських «відьом» звинувачували у нападах на дітей, насиланні хвороби і безумства на суддів, імпотенції, безплідді, псуванні врожаїв і насиланні бур.

Старовинне законодавство в Україні за вчинення багатьох злочинів передбачало смертну кару. Однак такі вироки  нечасто виконувалися, а причин було дві: засуджений нерідко досягав мирової з потерпілими, заплативши так звану “головщину” (відкуп) родичам; далеко не завжди можна було знайти того, хто б погодився б виконати смертний вирок.

Щодо нашого міста, то тут не було спалено жодної чарівниці (принаймі історія про це мовчить), і не тому, що у судах не було такої справи, а тому, що тут не було власного ката, якого тоді утримувати було надто дорого.

В Україні першою до послуг ката вдалася влада Кам’янця-Подільського.  Мати його місто отримало дозвіл у 1374 році разом з магдебурзьким правом. На цвинтарі виділили ділянку, де він мав ховати страчених. Невдовзі послугами ката почали користуватися у Львові та Кременці. Що ж до самого ката, то життя в нього було нелегким, хоч і заможнішим, ніж  простих містян.  Він мав кам’яницю (хоч і не в престижному районі, але все ж таки свою) і землю. навіть окреме місце в церкві. Король дозволяв йому в тій чи іншій корчмі добряче «відпочити» після праці.  Люди ж, звісно, вважали його гіршим за чорта,  однак на його роботу приходили дивитися.

Кат вважався працівником органів судової системи, уповноваженим здійснювати смертну кару. А ця система було досить простою. Серед місцевих найдавнішим був гродський суд, який  засідав у замку (гроді).  Його адміністрацію очолювали старости або воєводи. Намісником старости був підстароста. До  цієї адміністрації входив також суддя та писар. Доручення суду виконували возні. Засобами для виявлення злочинця були копа (збори сільської громади), «гоніння сліду» та «свод», а також домашня ревізія у присутності возного та свідків. Замковий суддя призначався воєводою або старостою з місцевої шляхти. Після реформи  1566 року  гродскі суди стали судити все населення повіту по кримінальних справах  і виконували поліційні функції в повіті.

В актах Володимирського гродського суду за 28 жовтня 1568 року можна знайти запис: «Зізнання возного Тихона Радовицького про присутність при допиті колишньої служниці Коїленських Ганни, звинуваченої у чарівництві і ув’язненої в маєтку князя Козики».

Пізніше знаходимо ще один запис: «Зізнання вижа, замкового «поєзника» Івашка про його присутність на допиті служниці княгині Катерини Козики Ганни, звинуваченої у чарівництві з метою отруїти княгиню», де засвідчено: «25 листопада 1568 року на розгляд володимирського старостинського суду, а саме підстарости володимирського Павла Соранського прислано прохання князем Дмитром Козекою про призначення возного при слуханню. Якщо возного не призначать, то щоб було розглянуте діло самим підстаростою, стосовно дівчини Ганни, яка служила моїй дружині Катерині Фальчевській  та зачарувала і дала їй отруту. Тож призначити слухання для взнання причини, по якій вона те зробила, чи зі своєї волі діяла».

А при відсутності возного в той час давати його милості князю Дмитру Козеці вижем поїздника замкового Івашка Андрушевича. Він постав перед князем і про це записано в замковій книзі такими словами: «Був я за приказом твоїм у дворі князя Дмитра його милості Козеки в маєтку Бискупичі, на тому праві, що князь зкликав до двору друзів своїх, людей добрих пана Олександра Лесоту та Адама Мисаєвського, писаря міста Володимира, і Сопка радника хмилівського, пана Прокопа Волчка Жасковського. І будучи при тому праві, слухали ми зізнання тої дівчини Ганни, на яку вказав його милість князь Козека перед суддями першоповіренеми, мною та вижом.

І при цій жалубі дівиця Ганна сама визнала те: «Коли ще була в пані Каліневської, тоді мене панна Гавриловна Яковицькая, попросила, почувши, що я служу в княгині Козеки, аби я дістала речі дитячі, що народилися в княгині, і вона пообіцяла за те дати мені сукню італійську з оксамиту. Чого для неї два рази достала і вона прислала до мене за третім разом, коли княгиня поїхала до Микулич, а мене з собою не взяла, і я їм ті речі в княгині достала. І вирізавши […] полокала то в світлиці великій. І послала те, шо мене просили пані Гавриловні Яковицькій через боярина її Пашка, котрого вона до мене присилала вже сім неділь. І вона це … зіллям приправивши, прислати мала княгині отруту. Але отруту не прислала і сукню обіцяну не дала».

Оскільки визнання провини було добровільним, вона все ж має бути покарана, але пани судді першоповіренні, вважили те, що вона і так на себе всі речі злії взяла і ще, що вона вказала на панну Гавриловну Яковецьку, з волі якої то все чинила, то покарати ту дівчину, котра своїм злим вчинком заслужила, то його милість пан Козека захотів посадити її до в’язниці.

Тож хоч і нещасна Ганна була визнана винною, та ніхто її не палив, як це було в Європі, адже практики, як такої у місті не було. Скільки просиділа Ганна за гратами теж невідомо. Але очевидно, що урок змови засвоїла добре, бо панну Гавриловну ніхто під слідство не взяв, принаймі в подальших актах володимирського гродського суду записів про неї не має або не збереглося.

Та й виконати смертний вирок (якби їй такий присудили) теж не було кому, адже у Володимирі не було ката, тому зазвичай обходились ув’язненням чи каяттям у церкві (кілька служб полежати на підлозі).

Звичайно, проти самих Козек (Козик) проста дівиця не могла позиватися, навіть якщо її справа була повністю фантазією княгині Катерини, адже ті шляхетного походження. Хоча вони були представленні на Волині саме нащадками Дмитра Козеки (Замлицького), та відомостей про них досить мало. Походження роду невстановлене. Кохана дружина,  котру  заледве не зачаклували –  Катерина Фальчевська мала в шлюбі з князем Дмитром Козекою-Замлицьким  дев’ятеро дітей. Після  смерті чоловіка, вийшла заміж за Вацлава Подорецького (Подгорецького). Тож для Катерини історія закінчилась не зовсім погано. Чи відчувала смуток, що проста служниця, дарма просиджує юні літа в в’язниці? Це питання так і залишиться без відповіді.

Орися ВОЗНЮК, науковий співробітник ДІКЗ «Стародавній Володимир».

 

comments powered by HyperComments
- реклама -