На головну Новини ЧИЙ РІК НАСТАЄ (1959) Сильна жінка, яка любить поліську осінь і журналістику

ЧИЙ РІК НАСТАЄ (1959) Сильна жінка, яка любить поліську осінь і журналістику

  У рік хазяйновитої, дбайливої Свині народилася й наша колега, журналістка Тетяна Адамович. Окрім перелічених рис, вона ще й наполеглива, трудолюбива, ініціативна й послідовна.  Професія вимагає напруженої праці, постійної готовності до пошуку, аналізу інформації, навіть, якщо це перекреслює рамки особистого часу, і наша Тетяна Іванівна завжди впевнено долає усі перешкоди, уміє віднайти цікаву для читачів тему, людину чи подію, гідну, аби про неї розповісти широкому загалу.

Товариська й комунікабельна, вона має багато знайомих, та до числа близьких друзів входять лише люди, з якими відчуває спорідненість душ. Зізнається, таких небагато, але це – найнадійніші, з якими разом долають і її, і їхні життєві труднощі. Нерідко у цю категорію переходять і герої її газетних матеріалів, адже уміє налаштуватися на емоційну хвилю співрозмовника й тонко відчути його найпотаємніші риси, відтак і причини тих чи інших вчинків, людських успіхів чи невдач. Продовжуючи цю нитку, Тетяна зауважує, що стадного інстинкту, як покровителі її року, поросята, не має. У кожній ситуації намагається сформувати власну думку і чинить згідно зі своїми життєвими принципами, не за загальним шаблоном, а так, як сама вважає за потрібне.

- реклама -

Ще школяркою вона дописувала  до іваничівської районної газети «Колос». У старших класах за канікули газетними гонорарами заробляла собі на шкільне приладдя. Досі зберігає листи відомого волинського поета Олександра Богачука з порадами їй, семикласниці, після того, як надсилала свої вірші до «Лесиного кадуба» (була така сторінка для початківців в обласній молодіжній газеті). Підпрацьовувала й позаштатним кореспондентом.

Але доля змусила дівчинку ще у дитинстві усвідомити, що сподіватися може лише на саму себе і, перш  ніж прийти у журналістику, Тетяні довелося здобувати життєвий досвід у інших сферах життя. Пригадуючи ті роки, каже відчувала тоді, що займається не своєю справою. Та для творчої душі це не стало перешкодою. Скоріше, навпаки, збагатило умінням, інформацією, враженнями і зміцнило віру у свою силу. А силу цю ще у глибокому дитинстві взяла від синіх вод таємничого озера Сомине, на березі якого стоїть її рідне село із такою ж назвою. Від м’яких споришів, що кучерявляться обабіч стежки, що веде до старої бабусиної хати.

– Як приїду на своє Полісся, набираюся якоїсь особливої енергетики від тамтешньої природи, здається, вона мене розуміє і я її розумію, – каже жінка. – У санаторії (нещодавно була у «Лісовій пісні»), замість спільних вечорів відпочинку, концертів, йшла до лісу, слухала пташок, гриби збирала.  Люблю осінь, не тільки через те, що у жовтні народилася, а тому, що природа в цей час має надзвичайну, досконалу красу, вбирається у такі кольори, яких немає жодна інша пора. А збірку своїх віршів, де і про золоті крила осені, і про бабусину хату, й про цілющу воду рідних поліських джерел,  вона таки видала у 2007 році.

І хоча Тетяна Іванівна, за її ж словами вірить у Бога і у долю, а не у східні гороскопи, все ж погоджується, що із усіх чотирьох земних стихій,  її характеру імпонує вода. Каже, вона може бути такою ж лагідною, спокійною, сяяти у радісні миті, як озерні хвилі від яскравого сонечка. Але у критичних обставинах уміє наполегливо й успішно долати будь-які перепони. Зрештою, у цьому всі, хто її знає, у чергове переконалися минулого літа. Зазнавши складної травми, ця здавалося б, емоційна й дуже вразлива жінка виявилася надзвичайно сильною і твердою. Не занепала духом через нестерпний фізичний біль, довгі тижні у лікарняній палаті, неспроможність вільно рухатися вже вдома. Це, до речі, для непосидючої , енергійної людини також випробування, бо не терпить навіть тісних приміщень, любить простір, подорожі. У юності обійшла усі Карпати, об’їздила Крим, вже згодом побувала у кількох європейських країнах.

Тетяна, каже, навіть у найважчі хвилини не допускала думок про безсилля, навпаки, незважаючи ні на що,  вірила, що стане здоровою. Надійною опорою стала для неї підтримка найближчих людей, дітей, онуків.

І хоча період реабілітації ще не завершився і хвора нога вимагає частого відпочинку, наша Тетяна, навіть учотирьох стінах знаходить чим зайнятися. У власній квартирі розвела стільки кімнатних квітів, що вистачило б на цілу оранжерею. Реанімує і змушує рости навіть такі, які дочка, зневірившись, хотіла вже викинути. Між іншим, пані Тетяна надзвичайно акуратна господиня, вона із тих людей, для яких чистота – понад усе, і у хаті, й у робочому кабінеті у неї кожна річ має своє місце,

Що поставить на новорічний стіл? Свині їдять багато овочів, ото ж і Тетяна Іванівна обіцяє їх приготувати . Обов’язково й шматочок м’яса запече – інакше й не свято.

-Хоч не така заможна як Рокфеллер, котрий теж народився у рік Свині, не бідую, – каже напівжартома колега. І вже серйозно додає, що найбільшим своїм досягненням вважає роботу у «Слові правди».

Ірина НАДЮКОВА.

comments powered by HyperComments
- реклама -