На головну Новини Де шукати символ року: Свинка Пеппа у волинському лісництві

Де шукати символ року: Свинка Пеппа у волинському лісництві

   Коли в місті сніг уже покритий брудними сіро-жовтими та коричневими плямами, то в лісі він майже недоторканний – здається, що тільки випав і вкрив землю білосніжною ковдрою. Де-не-де лише помітні сліди від саней та лапок якихось тварин. Найчастіше, диких кабанів. У Губинському лісництві, яке хоч і знаходиться у Локачинському районі, але входить до складу Володимир-Волинського лісгоспу, уже протягом багатьох років діє вольєр для лісових родичів домашніх свинок.

   Якщо колись в умовах напіввільного утримання тут могли знаходитись до трьох десятків диких свиней та кабанів, яких потім випускали до лісу, то нині їх тут всього троє – дві самиці та самець. Останнього  лісники знайшли ще малим поросям, яке, вочевидь, відбилось від стада. А решту привезли з інших лісництв  три роки тому, розповідає тутешній лісничий Ігор Іщук. Цю трійцю жартома називають іменами героїв популярного дитячого мультфільму – мама Свинка, Пепа та Джордж.

- реклама -

Був залізничний вокзал, а стало лісництво

Губинське лісництво одне з найдавніших на Волині, було засноване на базі колишньої залізничної станції, яку збудували поляки ще на початку минулого століття. Колія, яку до Першої світової війни встигли прокласти лише до Війниці, мала з’єднувати Володимир із Луцьком.  А після Другої світової війни приміщення колишнього вокзалу стало адмінбудівлею  Губинського лісництва. Два десятки років тому саме тут починав свою кар’єру у лісовій галузі теперішній очільник лісгоспу Володимир Філюк.

За лісництвом закріплено 26 гектарів мішаного лісу, з них трохи менше половини ті, що знаходяться поруч із адмінбудівлями – тут  і пасіки, і стайня для п’яти коників, і землі, де сіють городину для підгодовування лісових тварин. Взимку, коли випадає сніг, основний вид транспорту у лісі – це  запряжені кіньми сані. А у теплу пору року їздять на возі, яким зручно підвозити сажанці.

Колектив Губинського лісництва налічує 15 працівників, з яких восьмеро – майстри  лісу. Ігоря Іщука можна назвати справжнім старожилом, адже працює тут з 1992 року. Щодня  доїжджає на роботу з Локач.  У лісовому господарстві він з 1985 року, відтоді, як вступив до спеціалізованого навчального закладу. Каже, що змалечку тягнуло до лісу, який знаходиться недалеко від його дому в Локачах.

Лісівники стверджують, що ліс це жива істота, яка сприймає не кожну людину, а лише тих, хто дихає ним і не уявляє без нього свого життя. Решта ж на цій роботі довго не затримуються. Тому випадкових людей у цій галузі не буває.

– Ми працюємо далеко від цивілізації і нерідко виконуємо якусь роботу на самоті у лісі. Таке підходить далеко не усім, але з часом до всього звикаєш. Зазвичай ті, хто пропрацював більше трьох років, залишаються й далі на цій роботі, – каже лісничий.

Кабана у лісі не варто боятись

Зазираємо за дерев’яний паркан, виглядаючи мешканців вольєру, але ознаки життя помічаємо лише коли підходимо до кормової бази – з-за дерева вигулькнула волохата спинка, а згодом і довге рильце, біле від снігу. Мама Свинка, не поспішаючи підходить до паркану, адже знає, що коли тут з’являються люди, то зазвичай приносять щось смачненьке. Деякий час уважно нас розглядає, дозволяючи сфотографувати себе з різних ракурсів та, зрештою, розчаровано йде геть.

– Головна мета такого напіввільного утримання  – збільшення чисельності та видового різноманіття фауни, з метою доведення щільності диких тварин до оптимального рівня, – пояснює Ігор Іщук.

Годують лісових свинок двічі на день вівсом, кукурудзою, буряком та морквою. На території вольєру для них створені комфортні умови, якими не можуть похвалитись їхні  родичі, що знаходяться на волі  –  мають невеличкий луг з водою, м’якеньку солому, в якій  так люблять порпатись, і навіть піднавіс, де можна заховатись від негоди.

Від домашніх свиней дикі відрізняються більшим ростом – до метра заввишки, а довжина тіла до двох метрів. Маса старих “сікачів” сягає 250-300 кілограм, самки дещо легші та менші. Дорослі тварини вкриті темно-бурою, інколи сірою, коричневою або світло-коричневою густою і довгою щетиною.

Кабани – надзвичайно спритні, рухливі звірі. Вони швидко бігають, добре плавають, чудово вміють маскуватися, мають добрі слух і нюх, але зір в кабанів поганий.

У навколишніх лісах дикі кабани не рідкість, адже лісівники  часто зустрічають сліди цих тварин на лісових стежинах. Але навіть якщо доведеться перестріти дику свиню на своєму шляху, то панікувати не варто, зазначає лісничий. Мовляв, ці тварини самі бояться людей і, швидше за все, втечуть. Винятком можуть бути свиноматки, які нещодавно привели поросят, тому, зачувши загрозу, можуть кинутись на захист своїх дітей.

– Одного разу йшов лісом, де вдалині велось полювання. Чую раптом, що прямо на мене несеться чималий  горбатий та ікластий кабанчик. Та, побачивши один одного, ми безперешкодно розминулись у декілька метрів, лише обмінявшись красномовними поглядами, – сміючись, розповідає лісівник.
Водяться у Губинському заказнику також благородні олені, лосі, дуже багато лисиць, зайців, борсуків, єнотів. Буває, що заходять у гості до жителів навколишніх сіл кабани та лисиці. Адже коли настають холоди і в лісі все замерзає, диким тваринам стає все складніше добувати їжу. Саме тому лісівники взимку підгодовують тварин – насипають у спеціальні годівнички овес, кукурудзу, готують солонці та кормові віники. Викладення корму здійснюють у місцях концентрації тварин, там, де є загроза виснаження запасів природних кормів.

Роботи у лісі вистачає цілорічно, але якщо влітку лісничі займаються в основному доглядом, навесні та восени – посадкою, то взимку частіше проводять санітарні рубки, заготовляють насіння з шишок. Але головною функцією працівника лісового господарства у будь-яку пору року є охорона і захист лісу від різних небезпек – пожеж, браконьєрів, злодіїв. Саме тому лісівники мусять завжди бути на сторожі, працюючи і в будні, і у свята. Не виняток і різдвяно-новорічний період.

Тетяна ІЗОТОВА.

comments powered by HyperComments
- реклама -