В Оваднівського професійно-технічного ліцею, який є найстарішим в області і єдиним, що функціонує не у місті чи у селищі міського типу, а у сільській місцині, біографія давня і барвиста. За понад 75 літ у нім опанували робітничі професії кілька десятків тисяч юнаків і дівчат, багато з них за свою працю згодом стали відомими людеьми краю, були удостоєні державних нагород. У радянські часи цей заклад виборював перші місця серед сільських профтехучилищ України. Не пасе задніх і нині. За словами директора і відмінника народної освіти Василя Ролюка, котрий на керівній посаді чверть століття, а прийшов сюди майстром у 1971 році, їхніх випускників беруть на роботу «з руками й ногами».

Чим живе Оваднівський ліцей, про його будні й проблеми, розмовляємо віч-на-віч з Василем Спиридоновичем.
– Багата історія цього закладу починається з далекого 1940-го року…
– Тоді у колишньому графському маєтку, що в селі Бужани Горохівського району, відкрилася перша на Волині школа механізації сільського господарства. Одразу після визволення Волині від фашистів ця школа відновила свою роботу, але вже у Володимирі-Волинському, тут навчали механізаторів, водіїв, трактористів, локомобілістів, машиністів, а навчально-технічна база складалася із трьох старих тракторів, двох автомашин і однієї молотарки. Згодом її перейменували в училище механізації сільського господарства № 8, а кількість учнів зросла до півтисячі. З квітня 1959 року навчальний заклад «мандрує» в Овадне, де розміщується на базі колишньої машино-тракторної станції, гуртожиток якої переобладнано для навчального корпусу. Відтоді це училище стає одним із провідних на Волині, де здобувають професію понад 600 учнів.
У 1960 році тодішній директор училища Омелян Дрогайцев вирішив побудувати новий навчальний корпус, тому кожен із викладачів, хто йшов на обідню перерву, мав заходити на будівництво і допомагати: то цеглу піднести, то дошки, то цемент. Після роботи – знову на будівництво. Відтак на місці, де нині ліцей, виріс великий комплекс: триповерховий навчальний корпус, два гуртожитки, двоповерхова котельня – таких в області лише кілька, а у районі – жодної, будинок для викладачів, а ще у господарстві тоді налічувалось 50 тракторів, 11 зернових комбайнів, 10 спецкомбайнів, нові автомобілі, словом – матеріальна-технічна база на всі «сто».
– Ці цифри говорять самі за себе, бо у ті часи держава таки дбала за подібні заклади…
– Ще й як. І наведу такий приклад. Наприкінці 70-х в училищі відбувся республіканський конкурс на кращого механізатора серед учнів сільських професійно-технічних закладів. Ставши призером, у подарунок отримали 13 тракторів Т-74, стільки ж трикорпусних і чотирикорпусних плугів! Училище неодноразово виборювало перші місця у соціалістичних змаганнях з організації навчально-виробничого процесу та навчально-виховної роботи і за це у даниту тодішнім традиціям нагороджували перехідним Червоним прапором, а у подарунок давали нову техніку.
У 1981 році навчальний заклад реорганізовано в СПТУ – 21, з 1992 року він діє як ПТУ-21 і до нього приєднано Локачинську філію, яка колись належала Торчинському училищу.
– Минуло майже півтора десятка років, як училище реорганізовано у професійно-технічний ліцей. Що з цього часу змінилося?
– Ліцей є державним професійно-технічним навчальним закладом другого атестаційного рівня. Це дало змогу збільшити кількість професій, також проводимо перепідготовку та підвищення кваліфікації робітників і безробітних громадян, співпрацюємо з міськрайонним центром зайнятості. У цім навчальнім році в Овадному здобували професійно-технічну освіту 300 учнів, ще 260 – у нашій Локачинській філії. До слова, заклад фінансується з обласного бюджету, трохи грошей самі заробляємо, а усі наші фонди належать Міністерству профтехосвіти.
– Маєте власний сільськогосподарський комплекс, де учні вчаться господарювати?
– Ті, хто опановують професії фермерів і трактористів-машиністів, проходять виробничу практику на місці. Маємо 265 гектарів землі, відгодівельний комплекс, де вирощуємо свині, вівці, у нас є коні і корови, отож маємо свою продукцію, якою забезпечуємо їдальню, й відтак здешевлюємо обіди.
Основними замовниками робітничих кадрів є агропідприємства Володимир-Волинського, Локачинського, Турійського, Ковельського, Луцького, Горохівського та Іваничівського районів: ТзОВ «Прогрес», «П’ятидні», «Агросвіт Волинь», «Аміла», СВК «Дружба» та багато інших.
–А як з педагогічними кадрами, очевидь, у селі їх не вельми легко знайти?
– Підготовку майбутніх кваліфікованих робітників здійснюють 49 педагогічних працівників, 17 із них – викладачі. В основному – це мої земляки з Овадного і сусідніх сіл, але і з Володимира доїжджають.
Моїми добрими помічниками є заступники з навчально-виробничої практики і роботи Григорій Мороз та Ірина Жолнач, старший майстер Петро Хомяк, методист Валентина Крайнова та багато інших, які завжди розуміють і підтримають.
– Затрохи випускники шкіл здадуть екзамени і вибиратимуть професії. Що запропонують у вас?
– На навчання приймаємо після закінчення базової і повної загальної середньої освіти на спеціальності «тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва», «слюсар з ремонту сільгоспмашин та устаткування», «працівник фермерського господарства», «електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування», «водій автотранспортних засобів категорії В, С», «кухар-кондитер», «контролер-касир», «оператор комп’ютерного набору». Майже усі учні отримують стипендію, вона залежить від успішності. Діти-сироти, з багатодітних сімей та такі, що мають інвалідність, харчуються три рази у день за кошти держави, інші платять від восьми до 12 гривень за обід. Ті, хто вчаться на кухаря-кондитера, і практику проходять у їдальні, отож їхні здібності оцінюють одногрупники. Тут є свій гуртожиток на 210 місць і спортивне містечко, гарна їдальня, актовий зал на 450 місць, спортзал, бібліотека з читальнею, п’ять навчально-виробничих майстерень, 25 – кабінетів, автотренажерний клас.
Наші учні проходять виробничу практику на підприємствах, з якими уклали угоди, а після закінчення навчання працевлаштовуються у агроформуваннях, торговельних і закладах громадського харчування, авторемонтних майстернях. Тобто готуємо фахівців, котрі затребувані на ринку праці. Попередньо маємо замовлення на них не тільки від роботодавців з Володимира-Волинського, а й з інших районів області. Наших вихованців беруть на роботу «з руками і ногами» – і це тішить.
– А чим заохочуєте учнів? Що їм цікавого пропонуєте, аби вони не тільки вчилися, а й відпочивали у вільний час?
– Наш ліцей завжди бере участь у різних конкурсах – в обласних, всеукраїнських, й навіть міжнародних. Про їхні результати газета «Слово правди» уже не раз розповідала. А ми вже нашим вихованцям допомагаємо рости професійно.
У нас є центр учнівського самоврядування «Лідер», у якім головує Володимир Євсюк з 21-ї групи трактористів-машиністів. Тут самостійно вирішують, приміром, як краще провести дозвілля, кому потрібно терміново допомогти і підтягнути у навчанні, як гарно облаштувати територію тощо. У його складі ще є центри «Кореспондент», «Знання», «Добра творець», «Орієнтир» та інші. Учні випускають газету «Ліцеїст», мають свій «Євроклуб» та понад десяток різних гуртків – драматичний, художнього слова, фольклорний, вокальний, літературна вітальня «Веретенце». У нас проводяться конкурси «Алло, шукаємо таланти!», «Свято гарбузової каші», «Квітковий водограй» – усіх не злічити!
– Але, вочевидь, як і у кожнім навчальнім закладі і у вас є проблеми?..
– Не радує що половина приміщень майже не використовуються, бо у радянські часи навчальний комплекс будувався з розмахом. Хотілося б оновити технічно-матеріальну базу для механізаторів, бо в інших вона ще підходяща. Добре було бодин з гуртожитків віддати для квартир молодим місцевим фахівцям, бо нині він пустує. Але це все з часом.
– На слуху питання про реорганізацію закладів профтехосвіти…
– До нас проситься Луківське ПТУ, можливо, ще матимемо одну філію, але це також не ми вирішуємо.
Мій візит в Оваднівський ліцей не обмежився кабінетом директора, разом з ним оглянули майже усю чималу територію – тут усе доглянуто, побілено, і дерев багато, й квітники розбиті, а деякі приміщення по-сучасному відремонтовані. Відразу видно – тут живуть по-господарськи і про своїх вихованців дбають.

Тетяна АДАМОВИЧ.

На знімку: З директором ліцею Василем Ролюком кращі учні Анна Шевчук, Максим Рехнюк, Світлана Євтушик і Дмитро Герасимюк.

comments powered by HyperComments
- реклама -