Щодня ми так чи інакше взаємодіємо з десятками, а то і сотнями найрізноманітніших дверей – починаючи із міжкімнатних у власних оселях і закінчуючи вхідними у магазинах, кафе, офісах та інших будівлях. Двері завжди відчиняють вхід до інших світів – інколи до паралельних вимірів, а частіше – у будинки та кімнати. І якби вони могли говорити, то розповіли б чимало цікавих історій, утім, навряд чи це стосується «бездушних» металопластикових дверей, котрі прийшли на зміну «живим» дерев`яним. Тож чи залишились у нашому місті будівлі, котрі ще можуть похвалитись такими мовчазними свідками історій? Отож, вирушаємо на пошуки…

Хто і навіщо придумав двері? Ще первісні люди прагнули захистити житло від зайвого світла, холоду або спеки, а також непроханих гостей – диких тварин. Перші в історії двері були у вигляді кам’яного валуна. На його виготовлення йшло багато часу, а при відкритті і закритті таких дверей необхідно було докладати неймовірних зусиль. Пізніше двері робили зі шкір тварин, солом’яних і очеретяних полотен, дерева і землі.

У більш-менш звичному для нас вигляді двері з’явилися в Стародавньому Єгипті близько 3-х тисяч років до н.е., які виявили археологи під час розкопок пірамід. В цей же час виникло і саме слово «двері», яке означало «поділ простору». Матеріалом для  них служили дерево і метал. Виготовлялися вони вручну і кожні були по-своєму унікальні.Згодом людей  почав цікавити не лише захист житла, а і естетична складова – за художнім оформленням дверей можна простежити всю історію архітектури.

Багато хто нині   черпає натхнення у дверних отворах, зокрема, у соціальних мережах в Інтернеті популярні світлини зроблені біля різних цікавих та старовинних дверей. Поза сумнівом, чемпіонами  у  цім є західноукраїнські міста – Львів, Луцьк, Івано-Франківськ, Ужгород , Чернівці та інші містечка, де ще збереглась архітектура австро-угорського та польського періодів. На жаль, більшість таких будинків у центрі Володимира-Волинського знищено під час Другої світової війни, утім, твердження, що окрім сакральних пам’яток архітектури у нас немає на що подивитись, не зовсім правильне. Адже маємо достатньо цікавих будівель, котрі дихають старовиною і, при бажанні, можна і у Володимирі відшукати  ідеальні «інстаграмні» двері.

Двері «червоної» школи. Повз цю будівлю, що на вулиці Драгоманова, пробігаю ледь не щодня по декілька разів, адже редакція майже навпроти, утім донедавна не звертала уваги на парадний вхід – чудові дерев’яні двері, щоправда, частково знищені, декоровані різьбленими візерунками.

– Хто автор цієї рідкісної роботи, на жаль, невідомо, – каже директор історичного музею Володимир Стемковський. – Адже ми не знаємо імен столярів, котрі працювали в місті у міжвоєнний період. Не знаємо де були їхні майстерні, яку продукцію виготовляли, але, принаймні, маємо зразки їхніх виробів, таких як дерев’яні рами вікон нашого музею, двері деяких житлових будинків та «червоної» школи. Такі двері дуже цінні та дороговартісні. Приміром, у Львові їх з успіхом реставрують за сучасною технологією і це в результаті виглядає дуже ефектно, неначе своєрідний портал в минуле.

Будівля, яка було зведена у 1908-1910 роках, як чоловіча гімназія, вже багато років стоїть пусткою, але розроблено проект її реставрації. Тут нібито має розміститись художня школа. Щоправда на зображенні відреставрованої школи – нові двері, тож яка доля чекає на унікальні автентичні, невідомо.

Двері або, точніше, брама ВПУ. У будівлі колишнього монастиря отців Домініканів, збудованого наприкінці XV століття і де нині розміщені навчальні приміщення ВПУ, є цікава брама, котра веде у внутрішній двір, що нагадує арками та склепіннями так звані італійські дворики. За часів домініканців брама була дерев’яна, але з приходом радянської влади, коли  тут розмістилась комендатура 90-го прикордонного загону, її замінили на металеву. Склепіння над брамою і досі приховує чимало таємниць та сюрпризів, які, можливо, таки будуть відкриті – як розповів директор музею, у 70-х роках минулого століття, коли в училищі велись ремонтні роботи, на цьому місці відколовся шмат штукатурки,  під яким був фрагмент старовинної фрески.

Двері педколеджу.  Вони – одні з небагатьох тут, котрі ще не замінили на сучасні металопластикові. Їх помітила так само випадково, проходячи повз доріжкою, що з’єднує Устилузьку із вулицею Драгоманова. Спочатку звернула увагу на надзвичайно гарний блакитний колір, який має модний нині «вінтажний» вигляд завдяки вицвілій фарбі. А коли підняла голову, то була вражена побаченим декоративним портиком над високими кількаметровими дверима. Будівля педколеджу зведена у 1918 році в стилі неокласицизму, для якого характерні особлива увага до дотримання пропорцій, прагнення до монументальності, навіть помпезності.

Двері будинку на Устилузькій. Цей двоповерховий із мансардою будинок  під  номером 50 з дитинства зачаровував мене містичністю та загадковістю – чомусь була переконана, що тут можуть мешкати привиди. Збудований у 30-х роках минулого століття для польських чиновників та інших поважних мешканців міста, будинок у народі називали «польським люксом» (так само, як і сусідню будівлю, де нині художня школа). Адже як на ті часи це було справді «люксове житло» – з опаленням та каналізацією. Нині будинок важко розгледіти крізь гущавину дерев та кущів. Так само заросла стежина і до парадного входу – розкішних дерев’яних дверей під арчастим склепінням. Цим входом мешканці вже давно не користуються. Прикро, що поруч зі сходами, порослими бур’янами, купи будівельного сміття та порожні пляшки з-під алкоголю. Про те, що з цим  будинком пов’язані непересічні особистості свідчить табличка, яка повідомляє, що з 1986 по 2009 роки тут жив та працював талановитий художник  і скульптор Сергій Литвинчук.

Двері житлового будинку на Цинкаловського.  Один із найстаріших і найоригінальніших будинків у місті на цій вулиці  під номером 15. На жаль, від будівлі, котра свого часу вважалась пам`яткою архітектури місцевого значення, залишилась лише половина – теперішні господарі закували різьблене дерев`яне мереживо у сучасних будматеріалах. На щастя, зберігся ще парадний вхід у цю дещо казкову будівлю, зведену у 1889 році для генерала російської армії Черноглазова  у зрубній техніці на високому цегляному фундаменті. Має  цей  дім типові для російського стилю різьблені прикраси 70-90-х років XIX століття – накладні дошки, що імітують мережку. Для Волині це надзвичайно рідкісний тип будівель. Майже аналогічним будинком є відомий особняк Пороховщикова, що у Староконюшенному провулку в Москві.

Це, звісно, лише частина цікавих старовинних дверей нашого міста. Тож, пропоную, долучитись усім, кому небайдужі пам’ятки архітектури нашого міста до своєрідного флешмобу – розміщуйте свої світлини із хештегом #дверіволодимира у соціальниї мережах Facebook та Instagram. Озирніться навколо і подивіться на здавалось би звичні речі під іншим кутом.

                                                                Тетяна ІЗОТОВА.

comments powered by HyperComments
- реклама -