Поки загальний рівень екологічної свідомості українців ще доволі невисокий, еко-герої, які переймаються чистотою довкілля і втілюють екологічні підходи у повсякденному житті уже з’являються серед нас. Одна з них – секретар навчальної частини вищого професійного училища Мар’яна Паюк. Про жінку, яка надихає колег і учнів свідомо ставитися до довколишнього середовища, розповіли на сторінці ВПУ. Із газетою «Слово правди» вона поділилася особистим досвідом, як започаткувала сортування сміття і переробку матеріалів у повсякденному житті.
– Зацікавилася еко-темою з новин, – зізнається Мар’яна. – Вона голосно зазвучала по телебаченню після того, як у нас прийняли закон, який зобов’язує сортувати сміття. Макулатуру ми з дитиною давно збираємо, і здаємо завжди, коли в школі оголошують збір. А тут зацікавилися методами сортування пластику, скла. Подивилися у передачі «Світ навиворіт» з Дмитром Комаровим, як ретельно до цього ставляться у Японії. І подумалось: а чим ми, українці, гірші? Коли хочеш глобальних змін, завжди можна почати із себе. Отак і взялися сортувати.
Мар’яна пригадує, що розпочали з найпростішого – відбирали пластикові пляшки. Після прийняття закону чекали, що сортування сміття розпочнеться повсюдно, з’являться відповідні контейнери. Цього одразу не сталося. Але незабаром побачили такі ємкості для різних видів відходів на заправці на вулиці Луцькій. І вирішили виносити своє посортоване сміття сюди
«Коли дитина хворіє – купа тих сиропів. Як не пластмасова пляшечка, то скляна. Чому його викидати? Краще в контейнер занесу. Так само і поламані дитячі іграшки. Це пластик хороший, якісний, його можна переробити», – ділиться міркуваннями Мар’яна.
Як і будь-які зміни, новий підхід до викидання сміття у побуті впроваджувався нелегко. «Дітей навчити не важко. Складніше – перевчити чоловіка і себе. Бо вже є сформована роками звичка, і треба якось її перебороти, – зауважує Мар’яна, – Але зрештою переконала близьких, що викидати різні види сміття в різні ємкості – це не довго, не дорого і не важко. Тепер робимо це усвідомлено: чек – в пакетик для паперу. У нас стоїть смітник для органічних відходів, поряд – для пластику. Скло складаємо вище, щоб діти не дісталися. За шафою – коробка для паперу. Навіть дрібнички, типу обгортки від шприца, розділяємо за матеріалами – паперова частина окремо, пластикова – окремо, і вкидаємо у відведені для цих матеріалів місця».
Дітвора звикла, розповідає Мар’яна. Син, якому три роки, сам орієнтується, куди класти пластик, куди – інші відходи. Старша донька, восьмирічна Дарина, залюбки відносить посортоване сміття до контейнера. «Привчаю дитину до того, що треба бути активною, – каже жінка. – Тому ми завжди збираємо макулатуру, за минулий рік здали 44 кілограми паперу. Переважно передаємо в школу, коли там оголошують збір. А пластик і скло виношу в контейнери поступово, коли назбирається. Пляшки скручую, щоб їх не могли використати повторно».
Ставши на стежинку свідомого ставлення до екології, рідні Мар’яни помітили позитивні зміни у побуті: «Раніше наша сім’я з чотирьох осіб відро сміття могла за день назбирати. А відколи почали сортувати, то хіба тоді, коли готуємо продукти, які мають багато відходів, за тиждень відро назбируємо. Купили відро з кришкою, щоб не використовувати пакетики з целофану. Набралося – винесли, помили».
Міркуючи про те, що робити зі старим одягом, Мар’яна Паюк знайшла кілька способів. Ціліші і кращі речі, з яких виросли діти, віддає знайомим або відносить у «Скриньки добра». А з тих, на яких дітвора поставила плями чи просто заносила, почала в’язати килимки для підлоги. Теплі і м’якенькі, їх зручно постелити на підлогу, де бавляться діти, чи покласти у вбиральні. А коли забрудняться, можна в будь-який момент вкинути у пральну машинку і випрати. «Старий одяг розрізаю на тонкі смужки, а потім крючком плету килимки, – ділиться технологією Мар’яна. – Робити це не складно і навіть весело. Уже й донька береться допомагати, собі килимок сплела».
Запитую, що спонукало жінку до таких змін у собі й близьких? «Просто хочеться робити бодай щось, щоб берегти довкілля, – зізнається вона. – Розумію, що, можливо, я одна така дивачка на декілька сотень. Яких слів тільки не чула, коли почала сортуванням сміття займатися! Зате це бодай трішки допомагає зменшити кількість відходів».
Почавши зміни із себе, Мар’яна показує приклад дітям – і рідним, і тим, які навчаються в училищі. Її син і донька уже ростимуть з іншим розумінням, іншим ставленням до довколишнього середовища. «Можливо, колись хтось нарешті збудує тут завод для переробки сміття, – мріє Мар’яна, – і заохочуватиме людей займатися сортуванням. А ми вже будемо навчені, будемо вміти».
«Що не береш купувати – а воно все в пластику. А площі сміттєзвалищ все ростуть. Ми продукуємо все більше й більше сміття. Дивилася колись мультик «Волл-І» – про сміттєробота, який живе на Землі, яка перетворилася на суцільне звалище. Таке майбутнє для людства, на жаль, виглядає цілком реальним, якщо ми самі за собою не почнемо прибирати», – зауважує жінка.
Вона намагається підтримувати локальні еко-ініціативи – скажімо, відпрацьовані батарейки передає доньці, щоб викинула у спеціальну скриньку, встановлену у школі; купуючи овочі й фрукти, часто відмовляється від пакетиків; а коли бачить сміття на дитячому майданчику, береться його прибирати. І, звісно, заохочує колег не викидати папірці, яких у педагогів багато набирається, а збирати і здавати в макулатуру.
Мар’яна Паюк впевнена, що відповідальне й усвідомлене ставлення до таких, здавалося б, простих речей, як сортування сміття, може не лише зберегти природу нашої країни, але й допомогти в розвитку її економіки. Адже за кордоном люди на цьому заощаджують, а підприємці заробляють. Лише потрібно, аби цим перейнявся кожен із нас.
Віталіна МАКАРИК.
*Конкурс журналістських матеріалів «Дій активно! Живи позитивно!» ініційований благодійним фондом Олександра Шевченка та Українським журналістським фондом.
