На головну Інтерв'ю Фентезійний світ письменниці з маленького волинського містечка. Інтерв’ю з Орестою Осійчук

Фентезійний світ письменниці з маленького волинського містечка. Інтерв’ю з Орестою Осійчук

Авторка серії фентезійних книг про Айхо, переможниця «Коронації слова» в номінації «прозові твори для дітей», лауреатка Європейського конвенту наукової фантастики «Єврокон» у номінації “Найкращий дебют”волинянка Ореста Осійчук  цього року стане однією з гостей літературної сцени фестивалю «Княжий».

Ми поспілкувалися з нею про те, як мрійливадівчинка з невеликого волинськогомістечка стала письменницею, чому свій творчий шлях розпочинала під псевдонімом і що для неї легше – написати про реальний світ чи створити вигаданий.

- реклама -

  – Оресто, ви здитинства мріяли стати письменницею?   

-Так, але коли була маленькою, то вважала, що всі великі письменники – мертві. Ну бо жоден живий мені не стрічався. Тому після школи обрала дуже земну професію – стала юристом. Довгий час працювала помічником судді і юрисконсультом. Але потім я вирішила дещо поміняти життя і з рідної Старої Вижви переїхала до Луцька. Я змінила роботу, дім, оточення і навіть прізвище, бо вийшла заміж. Це був хвилюючий період, але дуже складний. І саме тоді я згадала про ту свою дитячу мрію – бути письменницею. Так мені хотілося втікати з цього реального світу, трішки для мене ворожого, у вигаданий!

Одного дня  відкрила чисту сторінку і написала перше речення. І в той момент подумати не могла, що цей початок казки переросте у великий роман, що я створю унікальний книжковий світ, в якомубудуть жити маги, пірати, що буде точитися запекла боротьба, що в ньому існуватимуть легендарні воїни Шикку. Я ще не знала, що мій світ стане повнокровним, обросте м’язами, що в ньомуз’явиться своя релігія, житимуть різні раси і звучатимуть різні мови, щовін матиме власну ментальність і що мені доведеться створити справжню мапу світу Узбережжя.

– Свої перші книги ви видавали під  псевдонімом «Оршуля Фариняк». Чому вирішили  приховатисправжнє ім’я і чому обрали саме таке псевдо?

– Оршулею назвалася з легкої руки бабусі-полячки, у якої знімала квартиру. Коли представилася їй як Орися, вона сказала: «Будеш Оршуля» – так звали її колежанку з часів буремної молодості. Фариняк – дівоче прізвище моєї мами. Це поєднання здалося мені дуже казковим і чудово пасувало до фентезі, яке я пишу.

Але виявилося, що цей псевдонім можна потрактувати і по-іншому. Моя перша видана книга колись потрапила до рук дівчині-культорологу, яка працює в ООН. Вона розтлумачила, що із санскриту «Ор» – це батько Землі. «Шуля», «Шуляк» – покровитель Волині, а «Оршуля» – його жінка. «Фарина» з латини перекладається як «горло», «горлянка», тобто «Фариняк» – це «той, хто несе звістку». Отак навколо мого псевдоніма склалася ціла легенда.

Чому взагалі вирішила ним скористатися? Коли була наївною письменницею-початківцем, то вважала, що «справжні» письменники – це якісь ефемерні істоти, які живуть десь в небесах, у вежах із драконових кісток, і просто собі пишуть, а видавці їх видають. Я мала цілком земну професію. І мені хотілося, щоб ніхто не знав мого справжнього імені, не бачив мого обличчя…   Але реальність виявилася зовсім іншою – наприклад, мені доводиться часто зустрічатися з читачами, і це прекрасно. Тому хоч я й почала писати під псевдонімом Оршуля Фариняк, та з цим перевиданням приходжу до читача уже як Ореста Осійчук.

 – Ваш перший роман «Айхо, або Подорож до початку», коли вийшов друком у луцькій «Твердині», отримав відзнаку порталу дитячої книги «Барабука» за найкращий дебют, але з цікавою припискою – «попри слабку роботу видавництва»…

– Оця відзнака – той випадок, коли в тебе наче і нагорода є, але й соромно показати її людям (сміється). Зараз співпрацюю з молодим луцьким видавництвом фантастичної і фентезійної літератури «Синя папка». Я стала у них першим автором, ми з ними пробиваємося на ринок. І саме через не дуже вдалий перший досвід роботи з видавцями моєю головною вимогою до співпраці з «Синьою папкою» було те, щоб над рукописом працював професійний літературний редактор. Моїми текстами тут займається  Ольга Веремчук, яка також редагує нові романи Макса Кідрука.  Ми з нею чудово спрацювалися. Тому мій «Айхо» у перевиданні  трішки «потовстішав» – по сюжету нічого не змінилося, але окремі місця ми «причесали» або навпаки – доповнили.

Наразі у «Синій папці» перевидана перша частина історії про Айхо, далі будуть друга і третя, які я вже завершила. Сподіваюся, що таким чином щороку ми видаватимемо по новій книзі «Айхо». Загалом їх планується шість.

   – Бути авторкою фентезі – це, мабуть, значно складніше, ніж писати реалістичні романи. Адже ти мусиш вигадати не лише персонажів, а й цілий світ, в якому вони живуть, закони, за яким він існує…Чим ви надихалися при створенні свого?

– Насправді якраз про реальний світ мені писати складніше. Він для мене не такий цікавий. Хоча я не лише цю велику епопею про Айхо  пишу – є й менші проекти, повісті та оповідання. Але найлегше для мене було створювати фентезійний  світ.    Уже після того, як вийшла книга, я побувала на лекціях у Центрі літературної освіти – і це було дуже цікаво й корисно. Але як добре, що я цього не знала і не чула до того, як взялася за Айхо! Інакше  б не насмілилася писати. У своєму аматорстві  порушувала всі існуючі правила – і ця свобода давала мені простір для фантазії. Я робила те, що цікаве мені, ставила непрості насамперед для себе питання і мої герої мусили їх вирішувати. І цей світ  – мені хотілося, щоб він був абсолютно не схожим на наш. У ньому є унікальна флора і фауна – там не зустрінеш котів чи собак, а зі звичних нам істот є лише павуки, та й ті з певною особливістю.  Цей світ має свої легенди і свою міфологію. Я дуже хотіла, щоб вона не перетиналася з тими міфами і легендами, які знайомі нам.

   – Чи творчість якось змінила ваше життя?  

– Маю сказати, що як авторка, я не дуже поблажлива до своїх персонажів, вони постійно зазнають якихось прикрощів і негараздів. Айхо вже стільки натерпівся через мене! Я його змушувала долати свої страхи. А він тепер робить те саме зі мною. У школі я була дуже сором’язливою, такою «сірою мишкою», навіть  боялася виходити до дошки. А зараз зустрічаюся з великими аудиторіями і отримую від цього задоволення. Завдяки Айхо я зуміло побороти страх публічності – і це,  напевно, головна зміна.

Віталіна МАКАРИК.

comments powered by HyperComments
- реклама -