Новини

Голлівуд і Волинь: роман про «паперових солдатів» Ніла Хасевича презентували Брати Капранови

Архів
81 переглядів

   Навіть мешканці вулиці Ніла Хасевича не завжди знають, хто він – це чоловік, чиїм ім’ям її названо. Познайомити українців із життям художника-повстанця та розповісти про важливість його творчості не лише для українського мистецтва, а й для всієї України, взялися письменники та видавці Віталій і Дмитро Капранови. Їхній новий роман «Паперові солдати» – про  схожі долі двох надзвичайно талановитих українських митців, ім’я одного з них знає вся Америка, ім’я другого тільки-но виринуло із забуття. З презентацією книжки Брати Капранови минулого тижня відвідали Володимир. Пропонуємо вам короткий конспект їхньої оповіді.

   Ніл Хасевич – сільський хлопець, який у віці 14 чи 15 років потрапив під поїзд і втратив ногу. Каліці в селі одна дорога була – на паперть. 15 років, життя тільки починається… А в Ніла воно, по суті, закінчилося.

   Але, на щастя, це була Річ Посполита, там ще діяли якісь закони, і залізниця виплатила сім’ї хлопця компенсацію, хоч і не дуже велику. Батько спитав: «Що хочеш на ці гроші купити? Може, землі шмат або корову?». А Ніл відповів: «Хочу вчитися на художника». Взяв сокиру, витесав дерев’яну ногу, і поїхав у Варшаву здобувати мистецьку освіту.

   Вчився добре, його роботи брали на виставки – не лише в Польщі, а й за кордон, зокрема і в Америку. Там у нього було дві виставки, підсумком яких стала видана брошура «Гравюри Ніла Хасевича» і запрошення працювати художником у США. А він… відмовився.

  Ми почали міркувати: хто ж іще міг такий шанс проігнорувати, відмовитися від настільки спокусливої пропозиції? І знайшли таку людину серед українських митців. Її звати Тарас Шевченко. Закінчивши Академію мистецтв зі срібною медаллю, він завдяки впливовому покровителю Карлу Брюллову мав нагоду продовжити навчання в Італії. Але проміняв її на тонесеньку книжечку віршів і заслання із забороною писати і малювати.

   На що ж проміняв свою американську карєру Ніл Хасевич? На той момент він уже був членом ОУН, боровся за незалежну Україну. У 1943 році потрапив в УПА, де воював зі зброєю і олівцем в руках. І до 1952 року, на тій самій дерев’яній нозі, яку колись собі вистругав, у криївках, підпіллі, лісах, підвалах боровся за Україну. У бойових операціях фактично участі не брав, але як художник вів інформаційну війну. Малюнки, листівки, карикатури, журнали, нагороди УПА – більшість із цього намальовано і створено особисто Нілом Хасевичем. Від був видатним гравером, вирізав офорти, віддруковував на станках і розповсюджував.

   Коли розглядали його біографію і натрапили на епізод з відмовою їхати в Америку нас раптом обсіли сумніви: а де гарантія, що там на нього чекало  щось хороше? Що зумів би досягнути успіху? Ми взялися шукати і знайшли альтернативну біографію, історію іншого українця, художника, який став супер-зіркою Голлівуду. Тому «Паперові солдати» – це роман про двох художників. Один із них – Ніл Хасевич, другий – Володимир Титла.

   Роботи Титли знає кожен. Адже він намалював діснеївських «Білосніжку», «Дамбо» і багато інших мультиплікаційних стрічок. Володимир (Білл) Титла, американець українського походження родом з Підгайців Тернопільської області, був головним художником анімаційної студії «Дісней». Народився уже в Америці, але вихований українцем, відвідував українську недільну школу, де помітили його тягу до малювання і порадили далі навчатися у цьому напрямку.

   Білл Титла вступив у коледж промислового дизайну, потім на студії «ParamountPictures» малював титри до фільмів та примітивні мультфільми. Аж поки не зрозумів, що для того, аби стати художником, треба вчитися там, де навчають не дизайну, а мистецтва. А де можна було у 1920-ті роки навчитися малювати? Звісно, тільки в Парижі, де жили провідні художники того часу.

   Отак Білл Титла сів на пароплав і відплив у Європу. Але, оскільки був українцем, то вирішив принагідно відвідати рідні Підгайці. Шлях лежав через Варшаву, де в цей момент навчався Ніл Хасевич. Так долі обох героїв перетнулися в один час в одному місці. І ми отримали можливість намалювати дві долі художників, які зробили різний вибір.

   Те, що Титлі вдалося так високо злетіти у карєрі, могло бути щасливою випадковістю, якої могло б не статися з Нілом Хасевичем. Тож взялися відтворювати шлях, який привів його до вершин професійного визнання. І з’ясували, що після того, як Титла здобув паризьку освіту і повернувся до Америки, на студію Діснея його запросив Арт Беббіт – Артур Бабицький, художник-мультиплікатор теж українського походження. І в той час серед кількох десятків художників Діснея лише Титла і ще один мали  мистецьку освіту – тому їм давали малювати жіночих персонажів. Тож якби Ніл Хасевич, який також отримав професійну освіту, хоча й не в Парижі, а у Варшаві, прийшов до Діснея, його теж цінували б як професіонала.

   Завдяки цим двом персоналіям отримали унікальну можливість написати роман про два варіанти долі однієї людини: що було б, якби вибрав Америку, а що – якби Україну. Писати одночасно про Голлівуд – і Волинь, про  пальми – і смереки, про Оскара – і криївки. Це була цікава робота, але боялися, що не вдасться реалістично зобразити Америку. Адже Волинь – ось вона, ми тут буваємо часто. А в Америці не жили.

   Однак виявилося, що «зазирнути» в США минулого століття значно простіше, аніж дізнатися, як було облаштоване життя українських повстанців. Міркуєш, де Білл Титла купував обручку для нареченої, французької моделі? Вводиш в гуглі запит «Лос-Анджелес, ювелірна крамниця, 1938 рік» – і маєш ряд результатів, обирай, що до смаку. Про те, як працювала студія Дісней, теж повно інформації. А хочеш дізнатися, на якому верстаті множили дереворити НілаХасевича, –  не знаходиш жодного креслення.

   Головний вирок, який КГБ винесло Нілу Хасевичу – не те, що його убили, а те, що його прирекли на забуття. Про існування Ніла ніхто не знав аж до 1951 року, коли в ООН почали розповсюджувати книжку «Волинь у боротьбі». І радянська делегація була в шоці: яка Волинь, в якій боротьбі, що за солдати на обкладинці? З Москви прилетів наказ: з’ясувати негайно, хто малює. Уявляєте, як це для художника: не мати права розписатися на власній картині, бо конспірація? Як його шукали, це ціла історія. І тільки в процесі слідства випливло ім’я Ніла Хасевича.

   Ніл Хасевич крутіший за всіх цих Суперменів і Бетменів – по-перше, тому, що він справжній. По-друге, вони мали суперздібності, а він не мав навіть другої ноги. Але став проти найсильнішої у світі таємної поліції, проти однієї із найсильніших світових імперій та армій. І ця драма, яка з ним відбулася, стала таким пробним каменем для нас із вами: чи зможемо зрештою зламати не лише комуністичну систему, а й ті вироки забуття, які винесла таким, як Ніл.

   Але «Паперові солдати» – це не «сумний роман про війну». Це роман про переможців, в якому є і детектив, і мелодрама. Це історія про двох художників. Працюючи над нею, зрозуміли, що художники малюють майбутнє. Титла був легендою студії Дісней, його називали Мікеланджело анімації, він був біля підвалин американської мультиплікацїі. Хасевич малював країну – ту незалежну Україну, в якій хотів би жити.

   Роман називається «Паперові солдати», бо головними героями малюнків Хасевича є, власне, солдати. І ці солдати «воювали» ще багато років після того, як загинув їхній творець. Кримінальні справи за розповсюдження агіток УПА відкривали у 1970-ті роки навіть на Сході України. І врешті решт ці «паперові солдати» виграли інформаційну війну в Радянського Союзу.

   Розповідь про Ніла Хасевича і Володимира Титлу настільки захопила володимирчан, що після закінчення презентації до Братів Капранових вишикувалася довга черга охочих купити й підписати примірник роману, зробити фото з письменниками-близнюками і подякувати за цікаву розмову. А гості поїхали з Володимира також не з порожніми руками: на згадку про зустріч викладачка художньої школи Галина Микита подарувала Капрановим портрет Ніла Хасевича, який намалював учень школи Денис Муравець.

Віталіна МАКАРИК.

Коментарі
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up