Два Анатолії й Анатолієвич – це батько, син і онук Шпурі, котрі понад десять літ назад, започаткувавши фермерське господарство «Еліт-Ш», завзято хазяйнують на землях Березовичівської сільради. Глава родини – Анатолій Галактіонович, його син – Валерій Анатолієвич, і внук також названий на честь діда. Й оця незрадлива любов до землі-годувальниці передалася їм від старійшини роду – шанованого у селі Галактіона Трохимовича, котрий 80-літ топтав ряст у Бобичах, та був знаним на всю округу пасічником. Він чи не єдиний на Волині, а у нашім районі то беззаперечно, нагороджений медаллю Петра Прокоповича – патріарха вітчизняної бджолиної науки, котрий у ті часи започаткував єдині у Росії та навіть у Європі школи бджільництва. Колись його пасіку на Чернігівщині відвідав імператор Микола І, а опісля цієї зустрічі видав указ про постійні поставки меду до царського двору…

А на завершення сільськогосподарського року, який приніс плідні врожаї і для згаданого господарства», знайомимо з тими, хто відроджує село і продовжує славну, хоч і нелегку, хліборобську справу.

З учителя – у фермери

Найстаріший у родині Шпурів Анатолій Галактіонович – колишній вчитель біології з Березовичівської школи, а нині – голова фермерського господарства «Еліт-Ш» та поважний голова сімейств з Бобич. Він з тепловою згадує батька Галактіона, котрий «так сильно тримався за свою землю, й усе вагався, чи варто йому йти у колгосп? І відважився останнім…». А відтак за радянських часів доглядав півтори сотні вуликів у колгоспі «Комсомолець», бо добре знався на бджільництві. Запашні меди, зібрані у нашій окрузі, хвалили не тільки обласне начальство, а й столичне. До слова, Анатолій Галактіонович ще зберіг батьківські вулики й також бджолярує.

Либонь, любов до землі у Шпурах з пуп’янка. Свого часу він два роки вчився на агронома у Львівському сільськогосподарському інституті, пізніше закінчив біологічний факультет Львівського університету імені Івана Франка. А після навчання понад чотири десятки літ вчителював у Березовичівській школі. Знаково, що у його трудовій книзі  є лише один запис про місце роботи. У цім навчальнім закладі працювала вчителем початкових класів і його дружина Марія Степанівна, котра на заслуженім відпочинку. Нині їхню вчительську династію продовжує донька Ольга Динька – заступник директора школи з виховної роботи.

– Якось одного дня син Валерій садовить мене у машину й не каже куди везе, – згадує чоловік. – Бачу їдемо у Яковичі, до колишньої колгоспної ферми. Що там дивитися? Напіврозвалені приміщення стоять пустками, кругом – бур’яни у пояс… А син каже: «Тату, давай будемо тут хазяйнувати. Мовчу, не знав, що відповісти, тільки плечима знизую. Та врешті погодився, бо треба ж було йому, агроному, чимось займатися.

Сімейні агрономи і юристи

– Дід Галактіон вчив мене хліборобської науки, – продовжує розмову Валерій Анатолієвич, котрий ще є депутатом районної ради трьох скликань. – Часто він садовив на воза й їхали з ним у поле, де показував, як орати, сіяти. Отак на полях і на пасіці тривали мої канікули. А закінчивши школу, й не думав про іншу професію, відразу вступив у Львівський сільськогосподарський інститут на агрономічний факультет, закінчив аспірантуру. Працював бригадиром у місцевому колгоспі «Дружба», агрономом-технологом на підприємстві, опісля здобув професію юриста у Волинському державному університеті.

Як на біду лишився без роботи, бо занепали й розвалилися колгоспи, розпаювали землю. Хіба не дам собі раду? – міркував, взявшись самостійно хазяйнувати. Були і перші гулі та синці, та не втратив надію, не розчарувався. «Сину, чи воно тобі потрібне? У тебе ж вища освіта», – казала мама, коли Валерій приїжджав з поля чорний, мов сажа. А він сам і орав, і сіяв…

З чого починали? Із землі. Взяли в оренду 17 гектарів, купили перший трактор «Т-74». Нині мають пайових 232 гектари, іншу техніку – трактори, комбайни – «К-700», «МТЗ-2», «Т-170», комплектуючі до них тощо. А недавно придбали новенький «англієць» «New Holland» – про такий давно мріяли! Аби показати, як він справно працює, за кермо сідає син Анатолій – він найперший татів помічник, закінчив юридичний факультет «Львівської політехніки» й уже захищає магістратуру. «У нас два агрономи і два юристи, один виходить з ладу – інший замінює», – жартує  Шпур-середній, котрий часто буває у закордонних відрядженнях як представник компанії «Спектр-Агро», що займається продажем європейських засобів захисту рослин, насіння, добрив, техніки тощо. Пів району користується її послугами, у їх числі й крупні сільгоспвиробники та фермерські господарства – ТОВ «Луга», «Прогрес», «П’ятидні», «Буг», ФГ «Аіс-Агро», СФГ «Ромашка» та інші.

   А санітари-вівці чистять територію…

Разом із фермерами їдемо у Яковичі, де колись стояли напіврозвалені будівлі колишньої колгоспної ферми. Відколи тут хазяйнують Шпурі, усе змінилося. На господарськім  дворі є добротне зерносховище й пшениця у нім, мов золото. Є тут корівник, токарний цех, майстерня, лазня, їдальня й кімнати для відпочинку, адже постійно працюють шестеро чоловік, котрі доглядають господарство. У новій двоповерховій будівлі ще планують облаштувати спортзал. На часі – благоустрій території, вже й вимощення завезли, отож чекатимуть погоди, щоб його викласти.

У чималім теплім корівнику у кілька рядів стоїть худоба – десять молодих бичків, які тримають на відгодівлю, стільки ж корів молочної породи «українська чорно-ряба», племінний бичок і півтора десятки овець, яких цього літа привезли з Камінь- Каширського району. І ось чому тут взялися за вівчарство. Буваючи за кордоном, Валерій Анатолієвич бачив, як овечки, мов косарки, гарно стрижуть і чистять територію від бур’янів. То чого ж він не скористається такою можливістю?

З-поміж основних культур найбільші площі – по 80 гектарів, займають озимі й цукрові буряки. Цього року  врожайність цукристих – 540 центнерів з гектара, їх здають на Радехівський цукрозавод, переробники  забирають просто з поля. Добрі врожаї – 72 центнери на круг зібрали озимої пшениці сорту «памір» – насіння купили у ФГ «Західний Буг». Інший посадковий матеріал придбали у компанії «Спектр-Агро». Як і препарати захисту рослин, добрива. Ще в цім господарстві вирощують кілька гектарів ріпаку, сою і кукурудзу.

Годують худобу дертю з пшениці й кукурудзи, сіном, додають концентровані корми, жом, гарбузи. Для доїння корів мають апарати з Польщі. Від корови у середньому надоюють по 20 літрів молока у день. Продукцію здають заготівельникам з Луцького району, але, кажуть, ціни на неї  надто низькі, отож тримати корів збитково.

На перспективу хочуть побувати ще одне зерносховище, мріють про нове міні-підприємство, щоб зерно і молоко не продавати у другі руки, а переробляти на місці.

– Хотілося б, щоб держава допомагала сільгоспвиробникам, а у нас цього немає. Мають бути кредити, дотації – усе це є у Європі. Там, вперше побачивши сучасний комбайн з дев’ятирядною жаткою, яка сягала межі невеликого фермерського поля, дивувався, що вони можуть найняти таку потужну техніку.  А у нас одноосібники, хоч і мають більше землі, збирають врожаї старими «Нивами»…   Якщо не дотримуватися європейських технологій, добрих врожаїв не дочекаєтесь, – каже Валерій Шпур. – Тут важливі доброякісне насіння, препарати і добрива – без цього ніяк. Звісно, погодні умови також вносять свої корективи.

П’ять дзвонів пожертвував на церкву

Якщо у чоловічої половини думки здебільшого про сільське господарство, то у жіночої – є свої обов’язки. Саме дружина Тамара здебільшого займається домашнім господарством та пильнує, аби її мужчинам було затишно і ситно. У їхній сім’ї підростають двоє дівчаток – обоє навчаються у Березовичах. 16-річна Валерія мріє про журналістику, а молодша від неї на п’ять літ Ольга хоче бути лікарем. Але у гарячу хліборобську пору усім так би мовити гаряче: мама – на кухні готує і керує, а доньки роздають обіди у полі.

Ніколи не забувають фермери вшанувати людей, котрі працюють у їхнім господарстві – механізаторів, водіїв, комбайнерів. Буває й два рази у рік збирають їх у Хворостові на свято у паб-барі «Тихий гай». Тут вже не обходиться без пісень, які гарно виводить бухгалтер Ольга Цирук, а її підтримують усі гуртом.

У їхнім затишнім будинку, який є чи не найпривабливішім у Яковичах, чисто, просторо й тепло, бо помешкання побудоване на зразок європейських. З великого вікна проглядаються куполи церкви Святих Флора і Лавра Київського патріархату, яка має понад 150-літню історію. Цьогорічного літа після кілька десятилітньої перерви тут знову залунали церковні дзвони – п’ять їх пожертвував у храм сільський фермер Валерій Шпур.

Тетяна АДАМОВИЧ.

comments powered by HyperComments
- реклама -