За сім років своєї роботи на посаді очільника Зарічанської сільської ради ніхто ані з колег, ані з місцевих жителів не чув від Ігоря Пальонки грубого слова. Завжди усміхнений, привітний та ввічливий – таким тут знають 38-річного чоловіка, якого вже двічі обирали сільським головою і який нині переміг на виборах на посаду голови ОТГ.
Від Володимира-Волинського до Заріччя – рукою подати: перейшовши міст через річку Лугу, одразу опиняєшся в найчисельнішому за населенням селі району. Тут поряд із гордістю зарічанської громади – новеньким дитсадком – розташована і двоповерхова будівля сільради. Ігор Пальонка зустрічає в своєму кабінеті у верхньому одязі. Пояснює, що поки опалення не вмикають, працівники сільської ради вдягаються на роботу якомога тепліше.
У скромному кабінеті сільського голови стіни всіяні дипломами, грамотами та подяками, а в шафі виблискують золотом з десяток кубків, виграних у спортивних змаганнях з футболу, баскетболу та волейболу. Ігор Пальонка, виявляється, з дитинства захоплюється футболом – грав свого часу в шкільній команді, потім – у міській, а нині відстоює честь власної громади.
З начальника жеку – в голови сільради
Ігор Пальонка – корінний зарічанин, народився в сім’ї простих робітників. З дитинства був привчений до роботи, якої на селі завжди вистачає, тож і бачив себе працівником аграрної галузі. Після школи вступив до тодішнього місцевого сільськогосподарського технікуму, який закінчив з відзнакою. А потім було навчання у Львівському аграрному інституті й іще одна відзнака за успішність у навчанні за спеціальністю «інженер-механік».
– Завжди чомусь тягнуло до землі та вирощування різних сільськогосподарських культур, – зазначає пан Ігор. – Маю в селі трохи поля, яке залюбки обробляю – сію зернові, саджу картоплю та інші овочі.
Утім перше робоче місце випускника сільськогосподарського вишу було пов’язане з іншим видом господарства – житлово-комунальним. Одразу ж після інституту він влаштувався на роботу у Володимир-Волинський ЖЕК №1, де починав із посади звичайного механіка, а за вісім місяців став головним інженером, ще через три роки – начальником. Першу спробу потрапити в крісло сільського голови здійснив у 2006 році, але тоді вибори програв, поступившись більш досвідченому супернику. Однак до сільради Ігор Пальонка все ж таки потрапив як депутат.
Після раптової смерті тодішнього голови Віктора Матвіюка депутатський корпус разом із працівниками сільради запропонували молодому колезі посісти цю посаду. Перші півроку Ігор Пальонка був заступником голови, а восени 2010-го подав свою кандидатуру на місцевих виборах, які цього разу виграв. Удруге жителі шести населених пунктів, що входять до Зарічанської сільради, віддали йому голоси на виборах 2015 року.
– Досвід роботи у ЖЕКу дуже допоміг, адже однією з особливостей попередньої та теперішньої роботи є постійне спілкування з людьми. А це мені завжди вдавалося добре. Єдина складність була в тому, що ці люди переважно знайомі та близькі – родичі, сусіди, односельчани, – усміхаючись, розповідає сільський голова.
У пріоритеті – дитсадки, дороги та якісна вода
Це зараз він досконало знає проблеми кожного населеного пункту Зарічанської сільської ради, які поступово, крок за кроком, намагається розв’язувати. А сім років тому Ігорю Пальонці чимало справ доводилося починати з нуля – ремонтувати дороги, облаштовувати вуличне освітлення, встановлювати дитячі майданчики й навіть відкривати дитсадок.
– У першу чергу зіштовхнувся з проблемою відвідування міських дитсадків нашими дітьми, – провадить очільник сільради. – На території Заріччя та Федорівки раніше не було дитячого садочка, тому платили за кожну дитину, яка відвідувала ДНЗ у Володимирі. Коли ж у 2015 році утримання дошкільної освіти перейшло на районний бюджет, виникли проблеми з фінансуванням, тому почали будувати власний дитсадок.
Уже за чотири роки у повністю реконструйованому приміщенні Зарічанського будинку культури відкрили новий сучасний дошкільний навчальний заклад на дві групи, який зараз відвідує 62 дитини. У перспективі можливе відкриття і третьої, адже охочих ходити до дитсадка вистачає. Переповнений нині і ДНЗ у Суходолах, де зараз проводять перекриття даху. Сільський голова каже, що там також на часі відкриття ще однієї групи.
Одним з найболючіших, зі слів Ігоря Пальонки, залишається питання доріг, яке також намагаються залагоджувати. Зокрема, торік відремонтували частину дорожнього покриття, що веде до села Федорівка. Ця дорога 25 років не бачила ремонту, втім завдяки співфінансуванню із бюджетів різних рівнів вдалося відновити майже півтора кілометра. Залишилось іще 300 метрів. Не забувають у сільраді і про дороги місцевого значення, адже й у самих населених пунктах ям вистачає – упродовж останніх років активно ремонтували вулиці у Федорівці, Заріччі та Суходолах.
– Проблемним залишається дігтівський напрямок, адже тамтешня дорога загального користування місцевого значення не перебуває на нашому балансі. Тому поки що там серйозних робіт проводити не можемо, а лише підсипаємо і грейдеруємо з допомогою місцевих фермерів. Схожа ситуація і в Новосілках, – каже Ігор Пальонка.
Турбує сільського голову і стан закладів культури в селах громади, особливо у Суходолах, де є досить великий будинок культури. Будівля перебуває у вкрай поганому стані, на її ремонт потрібен не один мільйон гривень. Таких коштів, звісно, у громади поки немає, тому кілька разів подавали проект у Фонд регіонального розвитку, але не виграли конкурс. Утім руки опускати голова не збирається, адже бачить Суходоли культурним центром громади.
Поділився Ігор Пальонка і планами щодо будівництва нового водогону в селі Заріччя, населення якого 1700 жителів. Значна частина з них потерпає від води з високим вмістом заліза. Не допомагає навіть збудована попереднім головою станція знезалізнення. Використовує таку воду і сам сільський голова разом із родиною – щоправда, в їжу її не вживають, а лише для побутових потреб.
– Виготовили проектно-кошторисну документацію і плануємо вести водопровід з міста. Вартість робіт на початок 2015 року становила два мільйони гривень. Подавали проект на обласний конкурс та у Фонд регіонального розвитку, але, на жаль, не виграли. Утім це буде одним із пріоритетів майбутньої громади, адже люди мають отримувати доброякісну воду. У решті населених пунктів сільради проблем з питною водою наразі нема, оскільки там за останні роки було проведено відповідні реконструкції мереж, – зазначає очільник сільської ради.
Тернистий шлях до об’єднання
Населені пункти новоствореної громади розкинулися вздовж траси Володимир-Волинський-Нововолинськ. На цій території є чимало платників податків – успішні місцеві фермери і найбільше підприємство району ПАТ «Володимир-Волинська птахофабрика». Тож джерел наповнення місцевого бюджету вистачає.
Чому ж зарічанська громада зволікала стільки часу, аби нарешті згуртуватися в ОТГ та рухатись у напрямку розвитку? Насправді шлях до об’єднання Зарічанської та Ласківської сільрад був досить тернистим, розповідає сільський голова Ігор Пальонка. Документи на створення громади подали ще в листопаді минулого року, але відповідь отримали негативну, оскільки Зарічанської громади не було у перспективному плані, затвердженому Кабміном. А відтак об’єднання було можливе лише у велику сільську раду без подальших прямих міжбюджетних відносин із областю.
Ігор Пальонка стукав у всі двері і з допомогою нардепа Ігоря Гузя дійшов до Верховної Ради, де зустрічався з віце-прем’єром, якому особисто доводив фінансову спроможність і самодостатність Зарічанської громади. Аргументи були переконливими, адже цього року улітку нову громаду таки включили до перспективного плану розвитку.
За п’ять років Ігор Пальонка бачить Зарічанську громаду передусім з оновленою мережею доріг. Має задум щодо налагодження транспортного сполучення між її селами із придбанням невеликого автобуса для перевезення жителів комунальним маршрутом. Хоче також розширити автопарк місцевого комунального підприємства, аби надавати населенню ширший спектр послуг. Планує облаштувати майданчик зі штучним покриттям у Суходолах, який освітлюватиметься навіть у вечірній час, а також відкрити медичну амбулаторію в Заріччі із власною швидкою допомогою. Сподівається і на залучення інвестицій у громаду, адже мають для цього привабливі ділянки, де можна, наприклад, збудувати сміттєпереробний завод чи інше виробництво. Тож із відповідною пропозицією планує звернутися до польських партнерів.
Щастя – в улюбленій роботі й родині
Ігор Пальонка вважає себе по-справжньому щасливою людиною, адже займається роботою, яка йому подобається, а вдома на нього завжди чекають найдорожчі люди – кохана дружина Ірина, 15-річна донька Вікторія та 8-річний син Андрій. Відчуває постійну підтримку й від батьків, які хвилюються за нього і водночас пишаються успіхами сина.
Життя у селі неможливе без утримання господарства – мають Пальонки кілька свиней та три десятки курей. Окрім цього – садок та поле, на якому вирощують картоплю, гарбузи, кормові буряки та зернові.
Відпочиває ж Ігор Пальонка зі спінінгом та вудочкою. Цього літа навіть вдалося упіймати білого амура завважки 3 кілограми 620 грамів. Ще один чудовий спосіб релаксу для сільського голови – тихе полювання. Шкодує, що цьогорічної врожайної на гриби осені вдалося лише раз вибратися до лісу, втім досить результативно, адже разом із дружиною та сином зібрали майже дві сотні білих та півсотні боровиків.
Зарічанський сільський голова найбільше цінує у людях порядність та щирість. А щодо рис, які мають бути притаманні майбутньому очільнику громади, найголовнішим вважає вміння контактувати з усіма людьми, віднаходячи золоту середину. А також бути хорошим менеджером та маркетологом.
– Постійно намагаюся зробити для громади щось хороше, – зазначає Ігор Пальонка. – Важливою вважаю і налагоджену роботу в самій сільраді, адже ми на службі у людей. І тут мають бути порядок та дисципліна. Тому приємно, коли чую від людей, що у Заріччі ще о 17.10 можна взяти довідку, при тому, що робочий день закінчується о 17.15. Оцінка нашої роботи від людей – для мене найвищий показник.
Тетяна ІЗОТОВА.
