На головну Новини Ігри Нескорених  руснівського  танкіста

Ігри Нескорених  руснівського  танкіста

   Курсант Харківського військового вишу  Василь  Омельченко захищатиме честь України на міжнародних спортивних змаганнях учасників бойових дій в Австралії.

 

- реклама -

  Через телебачення нашого Василя Ковель «присвоїв»

Якось пізно увечері до редактора газети «Слово правди» зателефонувала вчителька однієї зі шкіл району: «Дивіться увечері, після новин, канал СТБ, там нашого, руснівського хлопця-атовця покажуть». На жаль, епізод про волинянина був коротким і йшов уже після 24-ої. Через це довелося розшукувати воїна-спортсмена наступного дня. Однак всюдисущий Інтернет приніс повідомлення про учасника Ігор Нескорених з таким прізвищем, але ковельчанина. Допоміг  директор Бубнівської одинадцятирічки Василь Подзізей, котрий підказав, як зв’язатися із колишніми вчителями та матір’ю хлопчини. А вже пані Валентина дала і номер синового мобільного.

Як з’ясувалося, столичні телевізійники спілкувалися з нашим земляком на стадіоні, під час тренувань, збиралися зняти сюжет навіть у нього вдома. Та щось, очевидно, не склалося з поїздкою. А через нестачу інформації виникла плутанина й замість мальовничого села Руснів на Володимирщині Василя «переселили» до Ковеля. Тож відновлюємо справедливість і розповідаємо про нашого, руснівського героя-атовця і спортсмена, курсанта п’ятого курсу Харківського війського університету.

Командир екіпажу  врятував механіка 

Народився Василь Омельченко у Руснові і до четвертого класу вчився у тутешній початковій школі. Лиш закінчив одинадцятий клас у сусідньому Бубнові, як  настала пора строкової служби. Вирішив стати контрактником  і від 2011 року служив у 51-й бригаді. Його контракт закінчувався у 2014-му, та після початку російської агресії на Донбасі хлопець не демобілізувався і у складі ОМБр поїхав на Схід.

Воював танкіст Омельченко під командуванням молодих лейтенантів  Романа Багаєва, Олександра Зуєва.  Бій 16 серпня 2014 року закарбувався у його пам’яті назавжди,тоді від їхнього танка залишилися тільки гусениці, а хлопців розкидало в різні боки. Механіка Василя витягнув і, по суті, врятував командир екіпажу Роман Киричук. До речі, він родом із Лудина і був героєм кількох публікацій газети «Слово правди». Після того бою солдат Омельченко із серйозним пораненням потрапив у Харківський військовий шпиталь.

Раніше, ще до травми, каже, хотів вчитися у танковому інституті, але не встиг поїхати до Харкова. Поки лікувався після  поранення, пропустив  час вступної компанії. Тому, як тільки трапилася нагода, вступив до військового університету. Щоправда, перші два роки шкодував про це, зізнається у телефонній розмові Василь. Хотілося знову на фронт, до хлопців, з якими воював. Усе змінилося аж на третій рік навчання, завдячує цьому зустрічі із дівчиною, яка стала його коханою. Хлопець дуже трепетно, хоча водночас скупо й по-чоловічому серйозно говорить про сокровенне, відчувається, як береже ці стосунки.

У  танковий   інститут

Майбутня  Василева спеціальність – озброєння і військова техніка. Такі, як він, військові інженери з досвідом воєнних дій, безумовно, складають інтелектуальну еліту нашої армії. А спортивна наполегливість додає майбутньому офіцеру не лише фізичної витривалості й особливого зовнішнього шарму, а й твердості духу.

Щодо спорту, то у дитинстві, згадує хлопець,  ніяким його видом особливо не захоплювався. Як усі сільські діти, у школі із задоволенням  брав участь у різних спортивних іграх та змаганнях. Уже в армії , коли усіх обганяв на фізпідготовці, друзі дивувалися: «Але й швидко ти бігаєш!» В університеті зайнявся спортом серйозно. Що це йому дає? Для солдата Омельченка спорт – справа честі. Це можливість довести собі  самому, що ти – мужня людина, яка може здолати свою слабкість, і справжній чоловік, каже Василь. Його особисті рекорди: стометрівка за 11,54 секунди, 400 метрів – за 55,09 та стрибок у довжину на п’ять метрів і 29 сантиметрів.  Навесні  на випробувальному відборі  за такі результати здобув відразу  «золото», «срібло”  й «бронзу».  Змагання ті були напруженими, не усім вдалося потрапити до збірної , адже у ній  лише 15 місць.

Торік на міжнародні Ігри Нескорених, що відбувалися у Канаді, їздив інший студент цього ж вишу, де зараз навчається Омельченко,  і виборов золоту медаль у бігу на 1500 м.

Хвалять у Руснові «добру дитину»

Так, спорт допомагає вдосконалювати характер, виховує особистість, вчить терпляче й наполегливо працювати. Але для звичайного сільського хлопчини ніяка робота – не дивина, звик до цього змалечку – у селі по-іншому не проживеш. Ще старшокласником Василь працював на жнивах помічником у батька-комбайнера. Він і зараз, приїжджаючи на канікули, каже мама, встає найраніше і встигає попорати худобу, дбає, аби батькам було легше. Валентина Леонідівна і Ярослав Миколайович тримають чималеньке господарство, планують дати добру освіту й доньці-школярці.

Василько – добра дитина, говорять у Руснові, у них уся сім’я така – працьовита, доброзичлива, щира. Мама  Валентина Леонідівна розповідає, що у травні син вітав її із Днем матері повідомленням про три медалі, завойовані на всеукраїнському відборі на світові Ігри Нескорених.

Почувши, що розповіла про нього одна із вчительок, хлопець здивувався:

– Що про мене могли у школі сказати? Я ж не був відмінником.-  Справді, за словами вчительки української мови Любові Василівни, Василько був звичайним хлопчиком, але не бешкетником, а дисциплінованим, слухняним, активним учнем. Мав хороші здібності, старався логічно мислити й умів зробити висновки, а це дітям не завжди вдається. Учителька тішиться, що її вихованець виріс справжнім патріотом,  відповідальною і дуже позитивною людиною. Зустрічаючись, коли буває вдома, не лише привітається, а й розпитає про здоров’я, поговорить.

Через тренування, а вони проводяться і для всієї збірної, й індивідуально, у Василя дещо змістилися літні канікули. Зараз він вже на навчанні у Харкові. У Сідней команда полетить у жовтні. Для солдата Омельченка це буде перша зарубіжна подорож.

Хочеться, щоб він знав, що не лише мама, тато, старший брат Леонід з сім’єю та сестра-десятикласниця Вікторія, а й земляки і з рідного Руснова, і з усієї Володимирщини, і друзі-однополчани , усі ми щиро вболіватимемо за його успішні старти.

Наш Василь – не єдиний волинянин в українській збірній нескорених. Волинь на змаганнях у Сіднеї представлятиме і Майя Москвич, активна учасниця Революції Гідності, яка добровольцем воювала на сході у складі батальйону Національної гвардії.

Ірина НАДЮКОВА.

comments powered by HyperComments
- реклама -