На головну Інтерв'ю Інклюзивно-ресурсний центр невдовзі відчинить двері для особливих дітей. Інтерв’ю з...

Інклюзивно-ресурсний центр невдовзі відчинить двері для особливих дітей. Інтерв’ю з Оленою Токарєвою

 Уже з березня у місті нарешті розпочне роботу інклюзивно-ресурсний центр, який об’єднає в собі і функції реабілітаційного – установи, яку вирішили створити у Володимирі понад рік тому завдяки ініціативі батьків дітей із особливими потребами. Наразі уже завершуються ремонті роботи у просторих приміщеннях колишнього районного відділу освіту, проводиться набір спеціалістів і невдовзі установа прийме своїх перших вихованців. Підготовка до цього дня триває уже протягом півроку, над якоюпрацює директор центру Олена Токарєва – досвідчений спеціаліст, яку знайшли у сусідньому Нововолинську.

– Пані Олено, у Нововолинську ви також працювали із дітьми із особливими проблемами?

– Працювала психологом-логопедом та музичним керівником у дитячому садку, а потім була завідуючою  психолого-медико-педагогічною консультацією при місцевому управлінні освіти. Протягом останніх трьох років очолюю громадську організацію “Світ  для дітей”, діяльність якої спрямована на соціально-правовий захист дітей із особливими потребами.Торік у Нововолинську ми також створили на волонтерських засадах центр, куди приходять спеціалісти, аби позайматись із такими дітьми.

   – Що стало поштовхом до вашої волонтерської діяльності, спрямованої на допомогу дітям із особливими потребами? 

– Часто чую це запитання, але якоїсь однозначної відповіді не маю. Так просто склалось – одного разу до мене почали водити дитинку із розумовою відсталістю. з якою було цікаво займатись та досягати якихось позитивних результатів. З часом таких дітей ставало все більше і коли я ближче познайомилась із їхніми батьками та ситуацією, у якій вони опинились, то побачила увесь масштаб цієї проблеми. Коли йдеш додому до  таких людей і бачиш, яка там біда, то просто не можеш залишатись осторонь і шукаєш спосіб, як їм можна допомогти. Одним із таких шляхів розв’язання багатьох проблем і стало створення громадської організації. На жаль, від влади шахтарського міста ми так і не отримали ніякої допомоги, адже не змогли знайти із нею порозуміння, натомість така допомога почала надходити від різних міжнародних благодійних організацій та волонтерів із закордону. Завдяки цьому деякі діти отримали гроші на лікування, інші забезпечені дороговартісними препаратами, спеціальним харчуванням, інвалідними візками та підгузками.

  – Реабілітація дітей із інвалідністю потребує певних знань та фахових навичок. Чи закінчували ви, можливо, якісь спеціалізовані курси?

– Постійно їжджу на різні тренінги та семінари – і  стосовно аутизму, і синдрому Дауна. Певний час співпрацювала з благодійним фондом «Карітас», де вивчала паліативну терапію та особливості психологічного супроводу таких сімей. Процес навчання продовжується і під час практичних занять із дітьми, адже до кожного потрібно знайти індивідуальний підхід та методику.

– Положення про створення реабілітаційного центру депутати міської ради прийняли ще  у серпні 2016 року, але довгий час не могли знайти потенційних кандидатів на посаду керівника цієї установи…

– Мене ще позаторік запрошували очолити цей реабілітаційний центр, але довгий час не могла наважитись залишити роботу, яку мала у Нововолинську. Втім обставини так склались, що буквально за один вечір змінила думку і прийняла цю пропозицію. Протягом усього часу, поки тривав процес обговорення необхідності створення такого центру у вашому місті, морально підтримувала свою колегу, очільницю ГО «Берег надії» Олену Кандибу. Ми приїжджали на перший «круглий стіл» у міській раді, присвячений цій темі, а пізніше Олена приїздила в якості групи підтримки на аналогічний захід і до нашої мерії. Після закінчення засідання вона сказала: «Я заберу тебе до себе, бо тут біда». І, справді, після Нововолинська я потрапила наче у іншу республіку, адже відчуваю постійну підтримку та сприяння місцевої влади.

 – Чому невдовзі після того як реабілітаційний центр створили, було прийняте рішення його ліквідувати?

   – Минулого року прийняте положення про створення центру і вже відкрили банківські рахунки, куди надійшли кошти для реалізації цього задуму, тож почали робити ремонт у виділених приміщеннях в управлінні освіти. Я прийшла на цю роботу 1 серпня, а вже за два тижні вийшла постанова уряду про створення інклюзивно-ресурсних центрів, які виконуватимуть роботу колишніх психолого-медико-педагогічних консультацій. Вважаю, що це досить мудре рішення, адже ПМПК була досить «куцою» структурою, якій постійно не вистачало ані коштів, ані спеціалістів. Держава нарешті дійшла до того, що особливим дітям потрібна різнобічна допомога, тому такі центри діятимуть у кожному місті. А відтак потреба в реабілітаційному центрі у Володимирі відпала, адже його діяльність аналогічна інклюзивно-ресурсному, тому і прийняли рішення об’єднати обидві структури, прописавши у положенні реабілітаційні послуги.

– Яку саме роботу проводитиме центр? Які спеціалісти тут працюватимуть та хто зможе його відвідувати?

– У центрі працюватимуть практичний психолог, вчитель-реабілітолог, дифектолог,  реабілітолог з лікувальної фізкультури, асистент вчителів, медсестра. Окрім фізичної та соціально-психологічної реабілітації та занять із відповідними фахівцями, тут надаватимуть методичну допомогу і педпрацівникам, адже далеко не всі мають освіту корекційного педагога, а інклюзія нині активно впроваджується в кожному садочку та школі. Тобто наші спеціалісти працюватимуть і з дітьми, і з батьками, соцзахистом,  медичними та освітніми закладами. Це дуже великий спектр роботи, який плануємо охопити, аби наші майбутні клієнти могли отримати усі необхідні послуги в одному місці.

Займатимемось із дітьми від 2 до 18 років. Поки що це будуть мешканці міста, але, зважаючи на те, що просяться до нас і з району, яким також не можемо вказати на двері, плануємо невдовзі вирішувати і це питання.

– Коли новостворений інклюзивно-ресурсний центр відкриє свої двері та запрацює сповна?

– Сподіваюсь, що вже з березня розпочнемо роботу, коли закінчиться набір працівників та ремонт у приміщенні. А поки що надаю консультації батькам, які вже цікавляться та приходять до нас, проводжу також індивідуальні заняття з окремими дітьми. Наразі маємо 65 заяв від батьків, які хочуть, аби з їхніми дітьми займались у нашому центрі. Але, думаю, що ця цифра зросте, як мінімум, удвічі.

– У чому полягатиме реабілітація для особливих дітей? Як  відбуватимутьсязаняття у центрі?

– Кожну дитина, яка прийде до нашого центру, в першу чергу обстежить спеціаліст, котрий визначить, якої корекційної роботи вона потребує. За згоди батьків складатиметься індивідуальна програма занять. У першій половині дня плануємо індивідуальні заняття для дітей, які не відвідують жодних закладів освіти, а по обіді для тих, які навчаються на інклюзивній формі у школі чи дитсадку. Для них буде проводитись арт-терапія, заняття у сенсорній кімнаті, робота із психологом тощо. Адже школа для таких дітей  виконує свій великий відрізок роботи, а особистісний розвиток, сприйняття себе і світу, навички самообслуговування, соціалізації – це все наші завдання. Думаю, що при центрі буде створено батьківську раду, яка братиме безпосередню участь у нашій роботі та в розвитку установи.

– Звідки ви, така тендітна жінка, берете стільки сил для цієї надзвичайно важкої праці?

– Ви сьогодні вже третя, хто задає мені таке запитання (усміхається – авт.). Вранці перевозила реабілітаційне обладнання з Нововолинська, яке отримала з французького міста Бретань від тамтешніх волонтерів, то власник автівки теж поцікавився, як це все беру на свої плечі? Але я не вважаю, що роблю щось надзвичайне. Може, мені так щастить, бо трапляються лише хороші батьки та хороші діти. Жодного разу не було такого, щоб  відчула якусь відразу до свого вихованця. Навпаки – вони приносять в моє життя стільки світлого та хорошого, що без цього я просто не уявляю свого життя.

Тетяна ІЗОТОВА.

comments powered by HyperComments
- реклама -