“А біографія у тебе, газетонько, барвиста!” – так висловився з нагоди чергового газетного ювілею Федір Устимович Самчук, який стояв біля її керма понад 28 років.

І дійсно барвиста. Скупим тиражем, всього в кілька десятків примірників вийшов 4 жовтня 1939 року перший номер газети під назвою “Червоний прапор”. Так прийшовши на західноукраїнські терени у вересні, який комуністична пропаганда назвала золотим, радянська вдала застосувала зброю ідеологічну – по всій Волині почати створюватися газети. Тижнем раніше вийшов перший номер обласної газети, а 4 жовтня стало днем народження відразу двох видань – володимир-волинського і ковельського.

Багаторічний редактор Федір Самчук – робочі моменти

Готуючись до 70-ліття газети, який, здається був так недавно, ми шукали перші номери тодішнього «Червоного прапора» у обласному архіві, бо у редакційному вони не збереглися. А знайшовши, отримали певні розчарування: сірий папір форматом А-4, практично жодної ілюстрації, повсюдні заклики до утвердження нового ладу і вступу у колгоспи, компартійна агітація, а ще прохання до читачів писати і свої замітки. Але і таку газету читали, по ній навіть вчилися грамотності.

Редакція розміщувалася у теперішньому приміщенні районної бібліотеки, там жили і сім’ї журналістів. 22 червня 1941-го вони ще встигли передати по місцевому радіо щойно написане повідомлення про воєнну небезпеку та подбали, щоб останній тираж “Червоного прапора “ дійшов до читачів. А самі змінили перо на багнети.

Редактором відновленої після війни газети стала Єлизавета Хуторянська, пізніше Василь Ховрін.

Важко відтворити і повоєнний газетний період, бо з розукрупренням районів змінювала місце своєї дислокації і газета. Але згодом володимир-волинська газета набирала все більших обертів, здолавши тиражну планку у понад 14 тисяч примірників…

Поступово зміцнювалися журналістські кадри. У газеті працювали Петро Швець, якому довелись виконувати і обов’язки редактора радіомовлення, Володимир Хілько, подружжя Колісниченків, Віктор Присяжний, Микола Прокоп’юк, Євген Колодійчук, Неля Семенець.

Традиційна   мадрівка   з  нагоди  Дня  журналіста  – члени  колективу  і  наші  ветерани

Наші красуні колишня працівниця Юлія Пашкова і журналістка Тетяна Ізотова

З 1959 року “Червоний прапор” редагує Степан Чайковський. Це глиба у журналістиці, – казали про нього. До когорти тих, кому він дав крила, належить і головний редактор газети “Волинь-нова”, заслужений журналіст України Степан Дорофійович Сачук, якого Чайковський помітив ще коли той агрономом-практикантом випускав колгоспну багатотиражку. Ця мудра людина уміла розгледіти вміння володіти словом, задатки до творчого мислення і уважно та вміло, по-батьківськи роздмухати іскру, що жевріла десь там, усередині.

«Червоний прапора» 1962 року став «Словом правди», газета набула статусу міськрайонної і виходила чотири ради у тиждень.

На правах редактора, який виріс у цьому колективі, із вдячністю згадую наших ветеранів, з яких чимало вже відійшло за межу Вічності. Останнім з них відійшов за межу Вічності Федор Самчук, під редакторством якого вийшло чи не найбільше номерів «Слова Правди». Він не визнавав рутини, не терпів неграмотності на газетних сторінках і карав нас за «школярство».

Так називався непрофесійний підхід до творення газети. У «Слові правди» він був недопустимим. Та і як могло бути інакше, якщо працювали у ній талановиті журналісти Василь Тихнюк, Анатолій Юрчук, Галина Міщук, перед світлою пам’яттю яких ми схиляємо голови… Це ті, кого я, прийшовши на початку 80-х років працювати у редакцію, застала у «Слові правди», кому завдячую і своєю особистою наукою.

Нині у газети доволі непростий період, хоч важко й згадати коли він був простим. На початку 90-х років минулого століття з проголошенням Незалежності України ми пережили процес департизації, вийшли з під партійної опіки і поряд з трудовим колективом співзасновниками редакції стали органи влади – міська і районна ради, адміністрація. Вони, хоч і не дуже щедро робили свій фінансовий внесок у творення газети.

І от минулого року нарешті прийнято закон України «Про реформування державних і комунальних засобів масової інформації», який обговорювався майже десять років. Зроблено це на вимог Парламентської асамблеї Ради Європи задля «поліпшення умов для плюралістичної демократії в країні». Словом, Євросоюз, до вступу до якого ми нині прагнемо, не визнає будь-які залежність ЗМІ від органів влади.

Не загодована своїми співзасновниками наша редакція відразу прийняла рішення йти на це роздержавлення у пілотному проекті. Його старт, як і багато яких реформ у нашій державі, затягнувся, але процес уже пішов.

Роздержавлення – не приватизація, а процес перетворення. Засновником газети залишиться її трудовий колектив, але за новою формою господарювання.

До речі, про нашу редакцію. Тут, так би мовити, беремо не числом, а вмінням. У ній лише четверо штатних журналістів, але в усіх – Ірини Надюкової, Тетяни Ізотової, Віталіни Макарик, Тетяни Адамович – добре відточене перо. Як без рук, ми без нашого бухгалтера Ліани Драганчук, заледве не катастрофа у редакції коли іде у відпустку заввідділом реклами Людмила Гусюк, добре освоїла ази газетного дизайну най  молодша у колективі Настя Оліфірович.

Роздержавившись, газета не збирається нікому продаватися, ми і далі сповідуватимемо принципи відкритості, толерантності, виваженості. «Слову правди» за кілька років виповниться 80. Але такий вік для газети аж ніяк не старість, я б сказла, що це її мудрість. І вона дотриманні певних традицій, у прагненні зробити газету якомога більш інформаційно насиченою, відкритішою, незаангажованою і потрібною нашим читачам. Не стараємося гнатися за штучними сенсаціями, до яких люблять вдаватися новоспечені «акули пера», принижувати людську гідність, давати перевагу тій чи іншій політичній силі.

Розуміємо, що інформаційному світі настала пора нових технологій, тому поряд з паперовою версією газети функціонуватиме її сайт, маємо надію, що і він матиме своїх постійних відвідувачів, бо дає можливість читати газетні матеріали далеко поза межами міста і району.

І сайт, і газета потребують інтерактивного зв’язку з нашими читачами. Отож пишіть нам, телефонуйте, підказуйте теми, робіть зауваження.

Редактор газети «Слово правди» Антоніна МИХАЛЬЧУК.