Її диво-ляльки відомі не тільки на рідній Володимирщині, а й в Україні та за її межами. Оксана Саганюк з Овадного – володарка гран-прі багатьох фестивалів і виставок народної творчості, неодноразово нагороджена дипломами музею ляльок у Львові. Її колекція налічує більше півтисячі виробів, які вона дарує друзям і знайомим, та ще продає. А недавно майстриня опанувала інше, не менш цікаве заняття – почала писати казки, героями яких є її улюблені ляльки.

Натхнення до молодої жінки прийшло кілька років тому, коли вперше у Львові побачила іграшку ручної роботи. Відтоді Оксана лишилася спокою, задумавши й собі зробити подібну, а інформацію черпала з Інтернету. Перші ляльки виготовила з глини, але, вочевидь, щось зробила не так, бо вони були занадто крихкі, отож опанувала інший, піддатливіший матеріал – пластик. Після загартування у спеціальній печі він стає гнучким, тоді вироби виходять «рухливими». Щоб зробити ляльку, треба потратити один-два дні. Спершу майстриня виготовляє каркас, потім ліпить і випалює «тіло», замість волосся клеїть вовну або шиньйони зі штучних пасем. Очі робить з намистинок, обличчя розмальовує акриловими фарбами і лише тоді моделює одяг та макетує, якою ж має бути лялька – українкою, принцесою чи козаком.

У результаті копіткої праці виходять напрочуд гарні інтер’єрні ляльки, які є окрасою не тільки будь-якої оселі, а й затишного кафе чи магазину. Так, нещодавно наша землячка оформила вітрину одного з торговельних закладів міста, нині він привертає увагу покупців. А ще пані Оксана робить свої ляльки подібними на відомих людей, приміром, співаків, чи на когось із знайомих.

Крім виробів із пластику, жінка виготовляє ляльки із тканини, хоча зізнається, рідко. Ця технологія відрізняється від попередньої, є легкою, адже лише використовує наповнювач, відрізок матерії, і… каву з корицею та ваніллю, у які вона замочує тканину і піддає високій температурі. Опісля шиє з неї мотанки, які не тільки гарні на вигляд, а ще й приємно пахнуть.

Останнім часом пані Оксана замість вишуканих панянок і кавалерів почала виготовляти котів.

– Саме чотирилапі муркотуни є символом домашнього затишку, тому мені захотілося, щоб вони стали прикрасою не тільки мого будинку, а й інших, – розповідає майстриня. – Зазвичай, виготовляю парочку, яка гармонійно вписується в інтер’єр вітальні, де є камін, хоча можна розмістити й в іншому куточку помешкання. Це вже на розсуд господарів, які захочуть придбати такі цікаві елементи декору.

Якось, дивлячись на кота з кішкою у надзвичайному вбранні, виникла ідея написати збірку казок, у якій мої лялькові герої розповіли б про історію нашого міста, його минуле і сьогодення. А кожна з розповідей відбувається у різних куточках Володимира: у кафе – за філіжанкою кави, на даху найстарішого будинку – під місячним сяйвом, на лавці у ранішньому парку, або ж на валах, оповитих легендами.

У районному конкурсі «Битва талантів», де Оксана представляла свої роботи й вийшла у фінал, вона вирішила ще більше подивувати журі: написала казку і зняла на неї відео, у якому головну роль виконують її хвостаті улюбленці. Так трапилось, що на захід завітала директор Львівського рекламно-продюсерського центру «Вінкс» Людмила Бурбура, котра допомагала в організації. Їй дуже сподобались роботи пані Оксани, і вона запросила її на благодійну акцію «Країна щасливих дітей», організовану відомою громадською діячкою Мариною Кінах спільно з арт-школою моди і краси «Kids Style» у Києві. Майстрині запропонували «оживити» власну казку і перенести її на справжню сцену. Допомогли їй у цьому дизайнерка Ольга Паланюк та вихованці модельного агентства «Діас», котрі перевтілившись у хвостатих муркотунів, розповіли глядачам одну з історій стародавнього Володимира. Саме вона увійде до книги Людмили Бурбури «Спогади старої феї», яка незабаром вийде у світ. Крім того, Оксана Саганюк провела у столиці майстер-клас, на якому була приємно вражена зацікавленістю до її творчості не тільки дітлахів, а й їхніх батьків.

– Коли починала займатися виготовленням ляльок, мене ніхто не розумів, навіть рідні, – продовжує розповідати майстриня. – Багато хто вважав це дитячими забавками. Але мені подобалось моє захоплення, я не зважала на думку інших. Коли ж побачила, що моїми витворами зацікавилися, до того ж вони приносять невеликий дохід, ще раз переконалась у правильності свого вибору. Я просто повірила у свої можливості. Утім, знаю талановитих людей, яким забракло впевненості і вони опускали руки. Мої роботи оцінюють львівські художники, скульптори, дизайнери, а це багато про що свідчить. А коли хтось з них питає, де купую голови ляльок, починаю розуміти, що у мене виходить краще, ніж в інших. Хоча це ще не зовсім той рівень, до якого прагну, бо потрібно багато і наполегливо працювати, щоб досягти мети.

У планах волинської майстрині – продовження роботи над збіркою казкових історій. А її родзинкою стануть лялькові коти, які доповнюватимуть книжку ручної роботи.

«Як вдається знаходити на все це час?» – цікавлюся, адже крім захоплення, жінка служить в одній з військових частин міста, має домашні клопоти. «Я можу вночі творити, що й роблю. Саме у цю пору, коли все навколо поринає у сон, приходить натхнення і народжуються нові ідеї, а з ними і мої герої разом із казками. Час на улюблену справу завжди знайдеться, якщо цього хотіти. Головне – вірити у себе».

Жанна БІЛОЦЬКА.

comments powered by HyperComments
- реклама -