На головну Блоги КРИМСЬКЕ ВИНО ДЛЯ СЕНЦОВА

КРИМСЬКЕ ВИНО ДЛЯ СЕНЦОВА

– Як ми робили акцію на підтримку Сенцова, під дощем, прийшло чоловік тридцять. А зараз он скільки, –  каже одна жінка до іншої. Ми з ними прилаштовуємося в кінці довгої черги, яка вишикувалася під дверима Львівської філармонії. Тут, у рамках 26 Форуму видавців, відбудеться презентація нової книжки Олега Сенцова – за участі автора. До початку ще 40 хвилин, а черга уже зміїться аж до кінця вулиці. Втім, ми в числі одних із перших десятків, тому шанси таки потрапити всередину високі.

– А я йому подарунок привезла! – хвалиться інша жінка своїй подрузі. Вино з Криму друзі передали, спеціально для Олега.  «Сьоме небо князя Голіцина». Правда, ці гади вже свої етикетки на нього вліпили. З еРеФії.

- реклама -

– Так може він не захоче брати? З етикетками такими, «ерефськими»? – сумнівається подруга.

– Е ні, я йому так його подарую, що точно візьме. Це ж від своїх, від кримчан, від душі.

Зал філармонії натоптується публікою дуже швидко, аншлаг і на балконах. Я відчайдушно тримаю вільне місце для львівської письменниці, з якою ми домовилися зустрітися на презентації, а потім записати інтерв’ю. Однак це даремно: хоч вона й прийшла за десять хвилин до початку, досередини її уже не пустили. Сказали, надто багато людей. На вільне місце сіла журналістка «плюсів». Її колеги, яким не вистачило місця, а також оператори з’юрмилися під сценою.

Коли на неї вийшов Олег Сенцов, зала вибухнула оплесками. Люди аплодували стоячи і ніяк не хотіли зупинятися, поки він впевненими режисерськими жестами не попросив: стоп, у нас мало часу. Разом із ним на сцену вийшли виконавча директорка PENUkraine Тетяна Терен та президент цієї організації Андрій Курков, видавчиня Мар’яна Савка, правозахисниця Олександра Матвійчук і актриса Римма Зюбіна.

Здається, і ті, що сидять на сцені, і ті, що в залі, не вірять своєму щастю. Вторік палац Потоцьких – локацію, на подвір’ї якої вирує книжковий ярмарок, – прикрашав великий банер #SaveSentsov. Нині тут висить рекламний плакат нової мистецької виставки. Перебуваючи в ув’язненні, Сенцов став «своїм» не лише в кінематографічній, а й у довкола літературній спільноті: його збірку оповідань «Жизня» за цей час переклали й видали французькою та німецькою, от-от вийде друком англійський переклад. Тому зараз для всіх дуже важливо почути, що ж він скаже. Глядачі нашорошили вуха, оператори налаштували камери, журналісти приготували нотувати особливо гострі цитати…

Але Олег Сенцов – справжній кошмар для журналістів. Особливо для тих, хто отримує завдання записати інтерв’ю на певну кількість знаків. Він небагатослівний й озвучує дуже конкретні відповіді на конкретні запитання (іноді це просто «Так» або «Ні»). Замість того, аби впадати у звичний для багатьох письменників стан «експерта» і міркувати про глобальні чи стратегічні питання, він відповідає чесно: «Я не знаю». Він воліє не нав’язувати публіці свої смаки і вже точно не ліпить із себе мученика. Про ув’язнення говорить скупими фразами і не вважає це якоюсь надважливою чи переломною подією у своєму житті.

Олег про це не говорить, але я підозрюю, що він був ще тим кошмаром і для своїх тюремників: спокійний, незворушний, певний своєї чіткої позиції і внутрішньо сильний. Несправедливий і такий великий вирок мав би його зламати – натомість Сенцов використав цю вимушену ізоляцію для того, аби багато і плідно попрацювати. У п’ятнадцяти зошитах, які привіз із полону, – завершений (і уже відправлений в роботу) сценарій, роман, щоденники, багато нотаток і начерків майбутніх творів.

Про свою новинку – «Маркетер», на презентацію якої і зібрався зал, говорить неохоче. Каже, що книжку треба читати, кіно – дивитися. Розповідати про них – марна річ. Помітно, що Сенцов не любить витрачати час даремно, тож коли запитання із залу починають все частіше повторюватися, пропонує модераторці: «Давайте вже будемо закінчувати, бо це вже стає людям нецікаво».

   Зате їм страх як хочеться поспілкуватися особисто – бодай на кілька секунд. За автографами, спільними фото й обіймами вишиковується довжелезна черга. «А я просто хотіла його побачити, – каже старенька пані на виході з філармонії. – Переконатися, що він є, що з ним все добре. Ото вийшов на сцену – і мені так спокійно-спокійно стало». «Але акції не припиняємо, – чую з іншого боку, від гурту активістів. – Там ще багато наших, їх треба витягнути».

Віталіна МАКАРИК.

comments powered by HyperComments setImmediate$0.9264260836484925$1
- реклама -