На головну Новини Куди  занесе  доля «На білих крилах рушників»

Куди  занесе  доля «На білих крилах рушників»

У Затурцівському меморіальному музеї В’ячеслава Липинського, що в Локачинському районі, відбулась урочистість, присвячена Дню Незалежності України і  восьмій річниці функціонування музейного закладу. Серед інших імпрез – відкриття  мистецької виставки “На білих крилах рушників”. Простору світлу залу на другому поверсі музею наповнили високохудожні творчі роботи Світлани і Галини Махонюк.

Напередодні затурцівські музейники відвідали родину Махонюків у селі Овадне. Гостинні господарі ошатної оселі, що “потопає” у квітах, радо запропонували п’ятдесят рушників для експонування в Затурцях. Це вже друга виставка робіт знаменитих вишивальниць у нашому музеї. Дуже приємно було побачити, що рідні майстринь трепетно зберігають кожен вишиваний рушник, який несе в собі потужну енергетику і світло душ вишивальниць.

- реклама -

Стібок до стібка, хрестик до хрестика… Непросто мережити ними полотно, коли сила ледь жевріє в немічному тілі, а кожен зайвий рух приносить біль. Та жага творчості перемагає недугу — і на світ з’являються шедеври, рівних яким важко знайти.

“Сестри Світлана і Галина Махонюк — ці талановиті творчі люди, нині, на жаль, дивляться на шанувальників своєї творчості з високих небес”, – так висловилась під час відкриття другої виставки у музеї В’ячеслава Липинського письменниця Валентина Штинько. Адже з творчістю сестер, як і їх брата-письменника Анатолія, пані Валентина добре знайома давно. Їй доводилось бувати удома в Махонюків в Овадному і писати про талановиту родину свої журналістські статті. А краєзнавець і поетеса Галина Ушакова прочитала хвилюючі поетичні рядки, присвячені майстриням.

На відкритті виставки виступив ректор Луцького національного технічного університету Петро Савчук, зауваживши, що потужна позитивна енергетика від цих робіт здатна не лише приносити естетичне задоволення від їх споглядання, а й змінювати світ на краще. Високу оцінку експонованим роботам дали також заступниця директора Волинського краєзнавчого музею Євгенія Ковальчук і художник-оформлювач експозиції Затурцівського музею Віктор Чухрай.

Оригінальність нинішньої виставки ще й у тому, що музейникам  вдалося сміливо поєднати вишивані роботи з такою ж досконалою, філігранною графікою Валентини Протопоп з Іваничівського району. Чорні штрихи на білому папері дуже вдало перегукуються з вишивкою білим по білому, чорно-білими, та чисто чорними візерунками на рушниках. І навіть більше: справді ніби оживають графічні роботи поруч з вишнями та виноградними гронами, чорно-червоними ромбами, що символізують засіяну землю, сонячно-теплими зірницями на традиційних поліських орнаментах. Сила-силенна рушникових узорів,  виконаних у техніках “занизування”, “низинка”, “виколювання”, “вирізування”, “мережка”, “чіпка”, “косий хрест” та інших, традиційно закомпонованих у смуги, має такі одухотворені, поетичні назви: “Дорога до причастя”, “Свічки Майдану”, “Вікна отчої хати”, “П’янкий травень”, ”Пісня далекої зірки”, “Бджолине літо”, ”На хвилях купальської ночі”, “Сонцестояння”…

Запитуємо: хто називав ці роботи? Мама, Надія Стахівна, відповідає: “Ми всі разом”. Разом, дружно, долаючи біль і втрати, опікуючись тепер вже єдиною донькою Людмилою, теж, на жаль, недужою, проте сильною духом та безмежно закоханою у цей квітковий домашній райський куточок, дбайливо доглянутий мамою, майже шість десятиліть ідуть по життю двоє незвичайних людей: Надія Стахівна і Петро Михайлович — батьки цієї неймовірно талановитої родини, виконуючи своє високе покликання батьківського обов’язку.

І сестра Людмила, і мати переживають з приводу того, яка доля чекає колекцію рушників, частину яких вже пропонують узяти до одного з музеїв Києва. Шкода, якщо колекція робіт волинянок Світлани і Галини Махонюк виїде за межі рідного краю, так талановито оспіваного у творчості сестер та їх брата Анатолія, члена Національної спілки письменників України.

А ще гірше, коли вона “розпорошиться” між багатьма чи то приватними власниками, чи державними музеями, як бувало з роботами інших талановитих майстрів. Колекція цінна тоді, коли вона залишається цілісною. Розмови ж про мистецький центр в Луцьку поки що залишаються на вербальній стадії, хоч до честі кожного музею в Україні було б мати таку потужну збірку вишиваних рушників.

Хай би пам’ять про сестер-вишивальниць з Овадного збереглась для наступних поколінь українців, зокрема, волинян, а їх життєвий і творчий подвиг спонукав би нашу молодь жити і творити на рідній землі.

Наталя ГАТАЛЬСЬКА,

провідний науковий співробітник Затурцівського меморіального музею В’ячеслава Липинського.

comments powered by HyperComments setImmediate$0.9264260836484925$1
- реклама -