Новини

Ця дівчинка – одна із тих вокалісток, які буквально виросли на сцені. Ліна Ткачук, вихованка зразкової студії вокального співу «Ладомир», співає із шести років. Творчість дівчинки принесла їй стипендію американської організації «Союзу українок». За її плечима – десятки виступів на різноманітних концертах і фестивалях. Нещодавно список її перемог поповнився іще одним вокальним конкурсом. Ми привітали Ліну з черговим успіхом і розпитали про те, як почалося її захоплення вокалом, чи доводиться їй долати страх сцени і чим вона займається, коли не співає.
– Ліно, ти пам’ятаєш, коли почала співати?
– Коли іще була дуже маленькою. Хист до цього у мене помітили ще в садочку, там я багато співала. Коли мені було шість років, мама завела мене у ЦПО до Галини Володимирівни Тюрікової. І ось уже сім років я займаюся у неї в студії.
– Це було мамине бажання чи твоє?
– Я думаю, більше моє, а мама мене підтримала. Мені подобалося співати, а ще хотілося спробувати свої сили, побачити, чи вистачить таланту, чи зможу. Інтерес до цього заняття і досі не минув. Я співаю не лише на репетиціях – двічі на тиждень займаюся з викладачем сольно, двічі – в ансамблі. Вдома теж усе роблю з піснею – і посуд прибираю, й уроки готую.
– Як тобі більше подобається співати – самій чи в дуеті?
– І так, і так комфортно. Але дует має свої переваги – по-перше, відчуваєш підтримку, по-друге, два голоси завжди звучать цікавіше, ніж один, по-третє, це завжди цікаве і веселе товариство. Куди б не поїхав виступати, маєш компанію. Я постійно співаю у дуеті із Мартою Вальчук. Кілька разів довелося виступати із Сашком Чишієм, фіналістом проекту «Голос.Діти». І з хлопцями, і з дівчатами співати однаково зручно.
– Ти була учасницею і призеркою численних вокальних конкурсів. Розкажи про найсвіжіші і про ті, які найбільше запам’яталися.
– Зовсім недавно, 21 квітня, я здобула перше місце у всеукраїнському конкурсі «Твій шанс», який відбувався у Луцьку. Тут змагалися не тільки співаки, а й танцюристи – більше тисячі учасників від 5 до 30 років з усієї України! Вторік мала другу премію у міжнародному фестивалі «Діти ХХІ століття» і першу – у регіональному фестивалі-конкурсі «Мамині зіроньки», який відбувався у Сокалі.
Якщо говорити про ті, які запам’яталися найбільше, то серед них точно буде конкурс «Різдвяні дзвіночки», на якому побувала кілька років тому у Червонограді. Він був чудово організований, я там гарно провела час і знайшла хороших друзів. Сподобався міжнародний конкурс «Молода Галичина», який відбувався у Новояворівську. Яскраві враження лишилися від міжнародного конкурсу «Кримські хвилі», на якому побувала у Феодосії – звісно, ще до окупації Криму.

– Певно, кожен артист має свою колекцію курйозів, веселих і не дуже, які траплялися з ним на виступах. Можеш щось таке пригадати?
– О, так! Найяскравіше пригадую випадок, який стався на концерті кілька років, який ми влаштували, коли приїжджала Заслужена артистка Оксана Голуб зі своїми вихованцями. Нас тоді усіх вразило, якими розкутими, впевненими на сцені вони почувалися. Нам теж хотілося не спасувати. Я тоді була у довгій, до самої підлоги, сукні. Мала перевзутися у босоніжки, але вони лишилися з мамою в залі. І ось підходить час мого виступу, а я нервую від того, що не маю що взути. Розпереживалася, розплакалася. Але виходу нема – треба виступати. Тож вийшла на сцену босоніж… І впродовж усього виступу плакала. Зараз сама собі дивуюся – чого було нервувати? А тоді якось дуже гостро все сприйняла, мабуть тому,що маленька ще була.
Ще якось дуже невчасно захворіла, довелося виступати з хворим горлом. Але це навіть додало певного шарму моєму виконанню, адже пісня вимагала такого дещо хриплого голосу – ну і я легко це забезпечила 
– Чи маєш страх сцени і як його переборюєш?
– Страху нема, але хвилювання завжди присутнє. Цікаво, що коли була маленька, то зовсім нічого не боялася. А коли підросла, усвідомила свою відповідальність, то стало страшніше. Як переборюю? Просто виходжу і починаю співати. І страх одразу зникає.
– Як ти обираєш пісні до свого репертуару? Співаєш те, що тобі подобається, чи те, що вчителька скаже?
– Репертуар у мене різноплановий, там і популярні пісні, і народні, патріотичні. Те, що слухаю сама, що мені подобається і хотілося б заспівати, приношу на заняття. Галина Володимирівна дивиться, чи буду я з цієї піснею добре звучати. Адже вона знає мій тембр і вокальні можливості, манеру виконання, тому легко може визначити, чи підходить мені пісня, чи ні. Приміром, пісні Адель цілком «мої». Якщо так – розучуємо і співаю. А патріотичні і народні пісні вона зазвичай обирає сама.
– Музика, яку ти любиш, і музика, яку ти виконуєш, – це одне і те ж?
– Переважно так. Більшість пісень, які я слухаю і співаю, – ліричні. Але річ у тім, що як меломан я віддаю перевагу зарубіжній музиці – європейській і американській. Серед улюблених виконавців – «ImagineDragons», «LittleMix», Ruelle. Але загалом тих, кого слухаю, набагато більше.
– Насамкінець розкажи про Ліну Ткачук поза сценою – яка вона?
– Вона, тобто я, – трохи незграбна людина, у якої завжди щось падає, ламається, стається. Але усі ці халепи сприймаю з гумором. Часто не впевнена у собі, але коли за щось справді беруся – це вдається і додає впевненості. Більше люблю гуманітарні науки, ніж точні. Улюблені предмети – зарубіжна література й англійська. Люблю фантастику і фентезі. Хотілося б читати більше книжок, але не завжди вдається, – можливо, влітку трохи надолужу. Люблю дивитися фільми – драми, мелодрами, фантастику теж.
Я не фанатка – так, стежу за творчістю окремих виконавців, але вона має для мене більше значення, ніж їхнє особисте життя. Можу знати всі тексти пісень якоїсь співачки – і не знати, як звати її чоловіка. Не вважаю це важливим, музика, спів – ось що головне.
Можу сказати, що я досить щаслива людина. В мене є любляча сім’я, прекрасна вчителька і чудові друзі. Вони мене підтримують і допомагають. Не знаю, чим займатимуся через п’ять років – на цей час якраз закінчуватиму школу. Може, оберу собі якусь «серйозну» професію. Але як би не склалося, я впевнена, що співати не перестану.