На підбитті підсумків Міжнародного пленеру «Колорит» нам вдалося поспілкуватися із польськими гостями. Моєю співрозмовницею стала пані Малгожата Скалбанія, художниця із Любліна, яка приїхала на пленер із сином Антоном Колодзеєком.
– Пані Малгожато, розкажіть трохи про себе.
– Я закінчила Академію образотворчих мистецтв у Кракові, зараз працюю художницею театру імені Остера у Любліні. Пишу переважно олійними фарбами. В академії навчалася у професора Єжи Новосельського, який у свій час малював тут, в Україні. Він розповідав про це місто, показував зображення тутешніх церков. Тому мені було цікаво приїхати і побачити усе це на власні очі.
– Які роботи створили за час пленеру?
– На заключній виставці я представила олійний живопис. Намалювала риштування біля собору Різдва Христового. Бо на перший погляд складається враження, що Україна зараз відроджується після якоїсь страшної катастрофи – постійно хтось щось малює, відбудовує, латає. Разом з тим риштування в такому вигляді, як зображено у мене на картині, – нагадує символ святого Андрія, патрона художників, ім’ям якого були названі і такі видатні митці, як Андрій Рубльов. До слова, лише тут дізналася, що цей іконописець походив з України – мене навчали, що він був росіянином. Тож варто було сюди приїхати вже хоча б для того, аби це дізнатися.
Також ці риштування зворушили у мене спогади дитинства. Адже нині у Польщі таких дерев’яних конструкцій уже не знайдеш, їх всюди замінили металеві, рівненькі і гладенькі.
А мій син намалював лоджії одного з будинків. Вони здалися цікавими, бо у Польщі в багатоповерхівках усі балкони однотипні, а тут кожен облаштовує собі так, як сам хоче. Отже, ви не так підпорядковуєтеся загальній спільності, як ми, а лишаєтеся більшими індивідуалістами.
– Які враження лишилися у вас від міста?
Володимир став для мене відкриттям – власне, як і князь, ім’я якого отримало місто. Досі я знала лише його з банкноти номіналом одна гривня, але не усвідомлювала, якою важливою постаттю він був для історії. І, відповідно, яким важливим було це місто. Ми мали нагоду спостерігати урочистості з нагоди Дня міста, чули дзвони із храмових дзвіниць – і це справило велике метафізичне, духовне враження.
Володимир – це давнє місто з дуже болісною історією. Особливо вразила трагічна історія володимирських євреїв, винищених у роки війни. І те, що тут, де зосереджувалося життя великої єврейської спільноти, майже нічого по них не лишилося – це дуже сумно.

Віталіна Макарик.

comments powered by HyperComments
- реклама -