Новини

Мама хворого на ДЦП Іванка: «Мій син обов’язково стане чемпіоном!» 

Архів
19 переглядів

У невеличкій, але затишній однокімнатній квартирі  у центрі міста, наче у міні реабілітаційному центрі: дерев’яна доріжка із поручнями, кілька візків та сидінь, що нагадують дитячі столики для годування, спеціальний велосипед із ручкою та вертикалізатор. Усі ці та інші речі – невід’ємна частина щоденних занять 7-річного Іванка, який народився із важкою формою ДЦП.      

    Про те, що носить під серцем третю дитину, Надія дізналась уже на п’ятому місяці вагітності, коли відчула перші поштовхи. Не підозрювала про свій стан, адже  годувала грудьми  середнього сина. Під час обстеження на УЗД лікарі виявили у плода полікістоз лівої нирки і навіть ставили під сумнів народження дитини, мовляв, їдьте до Луцька, де комісія вам скаже свій остаточний вердикт. Та жінка навіть думки такої не допускала, що може убити своє ще ненароджене, але вже повністю сформоване дитя. Та пережитий у лікарні стрес таки дався взнаки – невдовзі в Надії почався пізній токсикоз та виникла загроза викидня. Майже до самих пологів молодій мамі довелось пролежати в лікарні «на збереженні».

– Пологи були стрімкі, але про їх наслідки я дізналась не одразу. Адже після народження Вані єдиною турботою були його хворі нирки – місяць лежали через це у неонатальному центрі, з якого нас виписали з діагнозом «ураження нервової системи 1 ступеню». Та що це означає, тоді ніхто не пояснив, – розповідає Надія. – Натомість  раділа тому, що нарешті вдалось побороти проблеми з нирками.  Згодом помітила, що з сином щось негаразд – у 8 місяців він ще не сидів самостійно, відставав у фізичному розвитку. У Луцьку лікарка лишень поглянула на дитину і сказала, що це тетрапарез, тобто рухова дисфункція верхніх та нижніх кінцівок. А згодом діагностували подвійну геміплегію, що є однією із найважчих форм ДЦП.

Жінка не одразу усвідомила те, що її дитина настільки серйозно хвора, що їй одразу ж призначають першу групу інвалідності. Каже, що спершу відчула шок, а потім злість.  Надію обурили слова головного невропатолога дитячого відділення обласної лікарні, котра висловила жорстокий вердикт  – «Ваша дитина ростиме, наче овоч –  не зможе ні сидіти, ні ходити, ні говорити…».  Проте зараз вона вдячна цій лікарці, адже саме її слова змусили жінку зібрати усю волю в кулак та розпочати перші кроки на тернистому шляху до одужання.

Лише за три роки після народження сина в медичному центрі Берсенєва їй сказали, що хвороба Іванка – це наслідок неправильно прийнятих пологів. Та перед цим було тривале лікування  при обласній лікарні та у реабілітаційному центрі в Дачному, що під Луцьком. Паралельно жінка читала багато літератури, а також спілкувалась з іншими матерями, які ділились своїм досвідом, тож невдовзі   навчилась сама робити дитині масажі та динамічну гімнастику.

– Перший медичний заклад, в якому мені нарешті роз’яснили усі етапи лікування та реабілітації, це був реабілітаційний центр «Майбутнє» в Одесі. Ось там я побачила, що таке войтотерапія, боботерапія та інші необхідні моєму сину процедури. Великий поштовх також дала реабілітація у міжнародній клініці відновного лікування професора Козявкіна, що у Трускавці. Там я вперше побачила, яким має бути правильний масаж, – продовжує розповідь пані Надія.

На той час Іванко уже навчився повзати, хоча самостійно сидіти ще не міг. Утім, тішило те, що хлопчик розмовляв, адже інтелект не зазнав ушкоджень. Дивлячись на позитивні результати, у Надії виростали за спиною крила, тож і далі хапалась за кожну можливість, як за соломинку і використовувала усі можливі путівки до різних реабілітаційних центрів. Згодом виокремила серед них один з найкращих – медичний центр Берсенєва. У цю столичну клініку їздить уже понад три роки чотири рази на рік, де Іванку проколюють комплекси вітамінів по всьому тілу. Це робиться для того, пояснює Надія, аби відновився зв’язок нервових імпульсів від кінцівок до головного мозку.

Рік тому завдяки допомозі директора інклюзивно-ресурсного центру Олени Токарєвої,  поїздки до Києва стали значно зручнішими – Надія отримала для свого сина легкий візок, що складається, наче тростина, тож тепер не носить Іванка на руках, добираючись до клініки столичним транспортом.

Протягом останніх двох років в реабілітації Іванка відбулись величезні позитивні зміни. Їх вдалось досягти, як каже Надія, завдяки лікарю з Києва Тетяні Зимі, звернутись до котрої порадила очільниця ГО «Берег надії» Олена Кандиба. Лікарка з майже п’ятдесятирічним досвідом допомагає хлопчику стати на ноги у прямому сенсі цього слова. Щоправда, методи, які використовує, належать до так званої нетрадиційної медицини.

– Після першого сеансу масажу із мануальною та бджолотерапією в мого Вані уся права сторона почорніла. Страшенно злякалась, навіть відмінила наступного дня процедури в клініці Берсенєва. Хоча мене і попередили про таку реакцію організму, проте видовище було насправді страшне. Тоді ми пройшли курс із чотирьох сеансів такого масажу. А коли повернулись додому, трапилось справжнє диво – мій хлопчик підповз до мене і, спираючись на руки,  встав на ніжки. Уперше в житті!, – ледь стримуючи сльози, розповідає жінка.

Тоді Надія зрозуміла, що нарешті знайшла саме той спосіб лікування, що потрібен її сину, тож почала активну співпрацю з Тетяною Іванівною, котра  періодично приїжджає до Володимира, аби позайматись з Іванком та іншими хворими дітками. Аби закріпити та поліпшити отримані результати, Тетяна Зима рекомендує регулярно виїжджати на природу, яка також здійснює свій цілющий вплив. Разом з лікарем та групою мам з дітьми, що мають схожі проблеми зі здоров’ям, починаючи з квітня, щомісяця на декілька днів їздять на термальні води. А минулого літа відкрили для себе цілюще Лемурійське озеро на Херсонщині, яке ще називають «Рожевим».

Постійно на зв’язку Надія зі своїм приватним реабілітологом і в телефонному режимі –  від неї отримує необхідні рекомендації щодо харчування та занять. Приміром, завдяки Тетяни Зими вона дізналась, що нервова система лікується теплом, тож час від часу влаштовує для свого Вані справжні спа-процедури – вигрівання на печі або ж в чані з термальною водою. У щоденному раціоні Іванка – багато овочів та фруктів. Щоразу для сина Надія готує свіжі страви.

На численні поїздки з метою реабілітації жінці, звісно, потрібні чималі кошти, яких у матері трьох дітей, котра поки не має змоги вийти на роботу, обмаль. Тим паче, що останні півроку через складні сімейні стосунки вона змушена винаймати окреме житло, де живе з Іванком та «подругою по нещастю» – мамою такої ж хворої дівчинки. З чоловіком нині у процесі розлучення. Каже, що домовились виховувати двох старших синів разом, а от турботи з догляду за Іванком повністю лягли на її плечі.

На благодійні організації Надія не дуже сподівається, адже одного разу вже обпеклась, довірившись волонтерам фонду «Подаруй життя малятку», котрі збирали кошти на лікування її сина зі скриньками в руках просто на вулиці. Деякий час вона щомісяця отримувала мізерну дещицю від зібраних коштів, а згодом і ці гроші перестали надходити, хоча скриньки із фото Івана бачили не лише у нашому місті. Жінка зрозуміла, що зв’язалась із шахраями , тож написала заяву до поліції та припинила з ними співпрацю.

Тим не менш Надії щастить на добрих людей, які безкорисливо допомагають матарі, яка не полишає надії вилікувати сина. Завдяки коштам благодійників наприкінці серпня вона планує поїздку до Запоріжжя, де Іванка  має оглянути відомий костоправ.

Дивлячись на симпатичного усміхненого малюка у лижних чоботях ( в такому взутті хлопчику необхідно проводити по кілька годин на день у лікувальних цілях), важко повірити, що дитина хвора – Іванко балакучий та допитливий і зовсім не схожий на «овоч», яким його бачили сім років тому медики. І все завдяки старанням його невтомної матусі, яка переконана, що її син обов’язково одужає та стане олімпійським чемпіоном

Торік хлопчик навіть пройшов підготовку до школи – займався  з вчителькою із Льотничівської школи, яка приходила до них додому тричі на тиждень. Уже вивчив усі літери, утім найкраще хлопчику дається математика та англійська мова.  Також дуже подобаються заняття музикою. Його мама хоче нарешті офіційно відвідувати інклюзивно-ресурсний центр, утім, не може цього робити через сільську прописку, адже голова її громади В’ячеслав Католик досі не підписав відповідної угоди з містом.

  Усі, хто має бажання та змогу допомогти Іванку, можуть перераховувати кошти на картку його мами 5168 7573 6639 9931 Нестеренко Надія Миколаївна.

Тетяна ІЗОТОВА.

Коментарі
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up