Протягом останніх років Львівщина активно доводить, що є не лише культурною перлиною Західної України, яка цікавить туристів з усього світу, а і привабливим регіоном для потенційних інвесторів. Переконатись у цьому, побачивши на власні очі економічні досягнення галичан, наприкінці минулого року була можливість  у двох десятків журналістів регіональної преси. У триденному прес-турі «Україна очима редактора», яку традиційно проводить «Український журналістський фонд», взяла участь журналістка і нашої газети.

Начальник управління інвестиційної політики Львівської ОДА Роман Матис  розробив два роки тому стратегію «Львівщина – фабрика Європи», суть якої полягає у тому, щоб комунікувати з компаніями, котрі прийшли два десятки років тому на східноєвропейський ринок і надавати їм інвестиційно привабливі пропозиції. За цей час вдалось досягнути досить успішних показників – у 2016 році на Львівщині відкрилось 54 нових підприємства, які створили понад 12 тисяч робочих місць, а у 2017 році ця цифра зросла до 84-х підприємств із восьми тисячами робочих місць. Зараз серед інших областей України Львівщина є однією з найбільш затребуваних і найцікавіших для іноземних інвесторів.

У бродівському царстві кабелів

Зі Львова, який зустрів нас неприємним мокрим снігом, але водночас потішив передсвятковою різдвяною атмосферою, вирушаємо до містечка Броди. Там на нас уже чекає перше із шести львівських підприємств, які маємо оглянути протягом трьох днів прес-туру. У стильному «хайтековому» вестибюлі делегацію медійників зустрічають Роман Матис разом із керівником ТОВ «Електроконтакт Україна» Юрієм Дудою.

У просторій залі зі скла та металу на почесному місці розмістився макет заводу. Наразі  збудована  перша його черга – 80 відсотків офісних приміщень, частина виробничого цеху та центральний склад матеріалів, який обслуговує  ще два заводи цієї ж компанії  у Перемишлянах та Золочеві. Виробник кабельних мереж для автомобілів є дочірнім підприємством концерну Nexans, який є другим у світі із виготовлення такої продукції. А завод у Бродах за короткий термін став найбільшим виробничим майданчиком концерну. Підприємство випускає кабельну продукцію для таких світових автоконцернів як Volkswagen (Audi, Porsche), General Motors (Opel), BMW, Daimler ( Mercedes-Benz) та інших.

У виробничому цеху Юрій Дуда одразу попереджає: фотографувати крупні плани робочих місць тут не можна, адже  мають власні внутрішні секрети, які б не хотіли афішувати. На чималих виробничих площах сотні чоловіків та жінок, наче павуки снують мереживо електричних кабелів для елітних автівок.  Поки що на заводі працює більше 600 осіб. Коли  ж завод буде повністю збудовано, тут працюватиме дві з половиною тисячі робітників. Заробітна плата від 7 до 15  тисяч гривень – чим краще працює робітник, тим і більше отримує. Усі нові працівники проходять обов’язкове  оплачуване двотижневе  навчання у тренувальному центрі на заводі. Новачків тут відразу помітно, адже вони вирізняються червоними жилетками, котрі  вдягають на перших порах.

Прямуємо просторими приміщеннями цеху повз гігантські  котушки із намотаними на них різнокольоровими проводами до наступного відділу, де знаходиться монтажна лінія. На цьому етапі особливо ретельно проводиться перевірка всіх кабелів та контролюється якість виробництва. При найменшій підозрі продукція відправляється на дільницю додаткових робіт, де додатково перевіряється. Невдовзі керівництво заводу вирішуватиме, чи є доцільним розбудовуватись далі, адже площа ділянки у шість гектарів для цього більш, ніж достатня.

Салати, що ростуть у басейні

Дізнавшись про особливості виробничого процесу на «Електроконтакті» прямуємо до невеличкого містечка Буськ, де два роки тому інвестор з Нідерландів збудував теплиці для вирощування салату. ТзОВ «Галіція Грінері» єдине підприємство в Україні, яке вирощує зелень методом сухої гідропоніки.

Про те, як салат та городня зелень ростуть практично без ґрунту, розповідає тамтешній агроном Ольга Денчак. Перед тим, як висадити нові рослини, працівники готують спеціальні пінопластові лотки.  Ґрунтова суміш використовується лише протягом перших семи днів для пророщення, а далі рослини «переселяють» у велику теплицю-басейн де отримують живлення з води. Одночасно  висаджують 55 тисяч кущиків. Тривалість вирощування залежить від сезону і коливається від 28 діб улітку та до 55 днів взимку. Круглорічно постачають продукцію  у ресторани та мережі супермаркетів по всій країні.

У теплицях, де окрім салату вирощують і іншу зелень та трави, працює лише 15 робітників. Середня заробітна плата – близько п’яти тисяч гривень. За останній рік підприємство сплатило до місцевого бюджету майже 600 тисяч гривень податків і зборів. У планах – будівництво наступної черги тепличного комплексу для вирощування огірків або томатів і залучення інвестицій у 2,5 мільйона євро.

Ідеальне місто епохи Ренесансу

Через пізню пору та густі сутінки, на жаль, не вдалось  сповна помилуватись Жовквою – містом, у якому усі будівлі розміщені, наче органи людського організму, адже збудоване за концепцією так званих «ідеальних міст» доби Ренесансу.  Проте особливу атмосферу Жовкви повністю передав своєю захоплюючою розповіддю науковий працівник КП «Туристий інформаційний центр» Віктор Заславський, котрий провів для нас невелику екскурсію.

Місто закладене в 1594 році на території села Винники, як приватне укріплене місто-резиденція полководця і письменника Станіслава Жолкевського, має багату історію та кілька десятків архітектурних пам’яток, частина яких із світовим значенням. Зокрема, це дерев’яна церква Святої Трійці, яка увійшла у список спадщини ЮНЕСКО, та синагога оборонного типу.

«Українці завжди казали, що Жовква  українське місто, поляки ж твердили, що їхнє, а євреї нічого не казали, втім саме єврейське населення тут завжди було найчисельнішим – від 40 до 60 відсотків», – розповідає пан Заславський, запрошуючи до приміщення ратуші, де нині, окрім міської ради, знаходиться і місцевий музей. Його відкрито у 2016 році після виграного європейського гранту.

Підіймаємось крутими сходами на вежу ратуші, де кожен клаптик стіни рясно всіяний усілякими експонатами, що відтворюють історію Жовкви  ХІХ та ХХ століть. З кожною наступною сходинкою відкриваються все нові цікаві речі – старовинні меблі, одяг, предмети побуту, сувеніри, іграшки, картини, книги, журнали, газети та інші предмети старовини, які пан Заславський разом із дружиною збирав протягом багатьох років. Нарешті дістаємось верхівки, де розміщений оглядовий майданчик та циферблат годинника.  Щогодини він  виграє старовинний сигнал жовківського сурмача, а опівночі б’є гімн України.

Під час реставраційних робіт у старовинній Жовкві розкопано чимало цікавих знахідок. Серед останніх – рештки ганебного стовпа на Ринковій площі, елемент якого згодом було відновлено. Віктор Заславський розповідає, що колись поруч зі стовпом стояв пам’ятник Леніну. Його жовківчани знесли ще у 1990 році і продали за 90 тисяч рублів та тонну макаронів у місто Балаково Саратовської області.

Кабелі, від яких залежить людське життя

На цьому підприємстві у місті Новий Розділ – справжня  Європа, адже  німецька та англійська мови лунають на рівні з українською. В радянські часи у приміщеннях, де нині розташовані виробничі потужності заводу кабельної продукції для автомобілів світових брендів, також знаходились заводи «Сигнал та «Контакт», де виробляли  різну апаратуру.

Екскурсію підприємством, якому виповнюється 15 років, проводить керівник заводу – приємний  та усміхнений Міхаель Трауд. Він представник однієї із трьох родин, котрі свого часу заснували німецьку компанію ODW-Elektrik. Такі ж заводи, що виробляють високоякісні кабельні джгути, соленоїди та мехатронні системи для автомобільної галузі, окрім України, є і в Угорщині, Македонії та Мексиці. Втім в Україні наразі найбільше підприємство компанії, адже тут працює майже півтори тисячі людей, хоча спочатку в планах було створення не більше чотирьох сотень робочих місць.

ODW-Elektrik виробляє багатофункціональні кабелі, магнітні котушки, електромеханічні конструкції для автомобілів, мотоінструментів тощо. Один із технологічних процесів повністю роботизований – кабелі тут тестують за допомогою електроніки під наглядом камер. Люди, задіяні в технологічному процесі, змінюють місце кожні дві години – це дозволяє уникнути монотонності праці.

Міхаель Трауд відзначає, що дуже добре вдається справлятись із кабелями українським жінкам, які вирізняються терплячістю та акуратністю, забезпечуючи тим самим високу якість продукції. Саме тому на деяких ділянках виробництва більшість працівників – жінки. Середня зарплата на заводі – шість тисяч гривень. Шукають персонал по всій Україні, але чимало тут працює і місцевого населення.

Особливість українського «ОДВ-Електрик» у тім, що на заводі виробляють автоматичні лінії та верстати  для виробництва кабелів, які з успіхом використовують самі та продають для інших заводів у різні країни світу. Розробкою машин займається ціле конструкторське бюро, яке працює на підприємстві. Використовують у своїй роботі таку сучасну технологію, як 3D принтер, який друкує різні пластикові деталі для прототипів верстатів.

Серед безлічі виробничих ділянок одна із найвідповідальніших та, де виробляють кабелі для подушок безпеки, котрі рятують життя щонайменше тисячі людей на рік. Тому на цій лінії особливий контроль та кількаразові перевірки, адже потрібно впевнитись, що кабель спрацює, як через рік, так і через 15.

Альпійські кози та цілющі води Моршина

Молодій сімейній парі стрийських фермерів Назару та Алісі Кміть не вперше доводиться зустрічати гостей на своїй козиній фермі – їх часто відвідують туристи, дитячі екскурсії або ж просто ті, хто хоче скуштувати екологічно чистого сиру. Звикли до відвідувачів і самі кози, які охоче позують на камеру і навіть пробують своїх чергових гостей «на смак».

Ще декілька років тому молоді фермери і гадки не мали, що займатимуться розведенням кіз, корів та виготовленням еко-сирів. Колись перспективний футболіст, який грав за англійський клуб «Болтон», Назар Кміть  змушений був покинути спорт через травму та шукати своє покликання у іншій справі. Спершу хотів відкрити ресторан, утім дослухався батькових порад, переконавшись, що такий бізнес є малоприбутковим. Натомість привабливою здалась перспектива зайнятись фермерським господарством. Досвід переймали від голландського фермера пана Бернара, який і написав бізнес-план на козячу ферму вартістю 400 тисяч доларів.

23-річний фермер переконався, що ніша з виробництва козиного сиру в Україні є майже незаповненою при тому, що попит на подібну продукцію досить високий. Тож викупили для ферми приміщення колишнього колгоспу в селі Угерсько Стрийського району, яке реконструювали згідно з французькою та голландською технологіями.  А згодом збудували власний невеликий молокопереробний завод. Сироварінню навчались протягом кількох місяців у Нідерландах. Привезли  альпійських кіз із Франції, яких зараз тут налічується близько дев’яти сотень, а в кінці січня очікують приплід у 900 козенят. В сусідньому селі утримують 220 корів.

Сир виключно із цільного молока почали виготовляти на молокопереробному заводі лише півроку тому, де за раз можуть переробити 500 тонн молока. Використовують голландське обладнання, сичужний фермент та закваски із Нідерландів. Подружжя фермерів разом із технологом заводу демонструють увесь  процес виготовлення сиру – від сироварні, соляних басейнів до камери визрівання.

А насамкінець найприємніше – дегустація довершених твердих сирів гауда із коров’ячого та козиного молока та м’якого адигейського із класичним смаком, а також із травами та перцем чилі. Продукція молокозаводу під торговою маркою «Молочна ферма Прикарпаття «Мукко»» нині стрімко набирає популярності у кількох відомих мережах супермаркетів країни.

Наступна зупинка – у відомому курорті Львівщини Моршині. Радо вітає делегацію журналістів заступник директора санаторно-курортного комплексу «Моршинкурорт»  Микола Фурманюк. Лікар-терапевт за освітою  працює тут уже майже чотири десятки років. До речі, пан Микола наш земляк, адже родом із села Коритниця Володимир-Волинського району. Він провів цікаву екскурсію санаторним комплексом, який знаходиться в самісінькому центрі міста Моршин, серед тисячі гектарів екологічно чистих карпатських лісів.

Комплекс, до складу якого входить п’ять санаторіїв, бальнеологічна лікарня, лікувально-діагностичний центр, бювет мінеральних вод та Палац культури, має можливість одночасно приймати на лікування та оздоровлення понад 1800 клієнтів, що становить 90 відсотків потужності всього курорту. За рік тут оздоровлюються близько 32 тисяч людей. «Моршинкурорт» – лідер в лікуванні захворювань печінки, підшлункової залози, кишківника, шлунку та цукрового діабету. Як супутні, тут чудово лікують захворювання серцево-судинної системи, периферичної нервової системи, порушення системи опорно-рухового апарату.

Де «вдягаються» елітні автівки

Компанія «Бадер Україна», яка є одним із провідних світових виробників автомобільних салонів, уже протягом десяти років на українському ринку. За цей час збудувала на Львівщині три потужні заводи. Останній з них офіційно відкритий  у жовтні 2017 року біля села Кожичі Яворівського району. Нове підприємство – це спільний проект підприємства «Бадер-Україна» та компанії «Auende», завдяки якому роботу отримали майже тисяча працівників.

На заводі «Бадер» можна замовити унікальний салон автомобіля з ексклюзивною вишивкою, яку зробить вишивальна машина зі 130-ма голками, розповідає асистент директора  виробництву Ірина Марків. Шиють чохли для сидінь виключно із натуральної волової шкіри, яка приходить на завод із Європи. Не пропадають даремно і обрізки від виробництва, які відправляють на підприємства, де з них шить гаманці, пояси та іншу шкіргалантерею. Виготовляють на підприємстві також комбіновані зі шкіри та текстилю обшивки для салонів автомобілів.

Утім перш ніж передати шкіру у відділ пошиву, працівники ретельно розглядають її на наявність найдрібнішого браку. А такими дефектами вважаються навіть найдрібніші сліди від укусів комах чи шрами від батогів, які отримала тварина.

«Хто львівське пиво п’є – сто літ жиє!»

Завершується журналістська мандрівка там, звідкіля і розпочиналась, – у місті Львові. Пообіді на нас чекав голова ОДА Олег Синютка, готовий відповісти на питання медійників у конференц-залі обласної адміністрації.

Натомість очільник області пропонує змінити офіційний тон розмови на неформальний і продовжити зустріч у музейно-культурному комплексі пивної історії «Львіварні». Саме цей об’єкт, що розташований на території пивоварні, запланований, як останній на карті прес-туру Львівщиною.

Після спілкування із губернатором та дегустації чотирьох сортів львівського пива прямуємо на захоплюючу екскурсію одним із найсучасніших музеїв, аналогів якому не має в Україні. Завдяки інтерактивним експонатам кожен відвідувач може відчути себе справжнім пивоваром, «доторкнуся» до історії пива та «зазирнути» в процес пивоваріння. У цьому живому музеї, в якому поєднуються відео та фотозображення, разом із музикою та навіть лазерною проекцією, до всього можна торкатись, адже експонати не ховаються за склом вітрин.

Додому кожен учасник прес-туру повертався, сповнений незабутній вражень та емоцій – ті, хто вже бували на Львівщині, відкрили її для себе з нового боку, а ті, для кого це була поки що перша поїздка, по-справжньому закохались у цей край із безліччю культурних надбань та перспективою розвитку бізнесу.

Тетяна ІЗОТОВА.

comments powered by HyperComments
- реклама -