Новини

Мільйон  аптекаря  Бражнікова

Архів
28 переглядів

   Вже майже півстоліття він, високий імпозантний мужчина, кожної погожої днини стоїть на порозі аптеки у середмісті Володимира-Волинського. Колись це був будинок польського лікаря  Святецького, потім – радянська медичнау станова, а нині  приватна власність. «Моя Мила!», – як любить жартувати провізор Юрій Іванович Бражніков. Саме так він щоранку і вітається  з найвірнішою «подругою» свого життя, аптекою,  якій віддав майже п’ять десятків років трудового служіння: «Привіт, моя Мила!». Далі кінематографічно  курить «Кемел», тримаючи у руці горнятко кави. Білий лікарський  халат вже давно  став «у тон» до  вибіленого часом  чола провізора. Юрію Івановичу Бражнікову сьогодні сімдесят, а от його професії – аптекар, у сотні разів більше.

Історики кажуть, що ця професія  походить із  Вавилону.  2600-м  роком до нашої ери датована одна з найстарших згадок про аптекарську діяльність. Також знайдено глиняні таблички із медичними текстами, записами симптомів, виписками ліків та інструкціями  з їх виготовлення. А давньоєгипетський Папірус Еберса, написаний близько 1500 року до нашої ери, містить  800  рецептів та 700 різних видів медикаментів для тодішніх аптекарів.

Приблизно у  XVI столітті аптекарство здобуло статус професійної практики, а сам аптекар мав право приймати пологи, робити хірургічні операції. Однак, наприкінці XIX століття усі медичні професії стають атрибутом  медичних закладіві з чітко визначеними обов’язками лікарів, а роль аптекаря  звужується  до поняття «фармацевт».

Аптекарі з давніх часів використовували власну систему мір – «аптекарську систему»,  для забезпечення надзвичайно точного зважування мікроскопічних кількостей речовин. Часто-густо провізори грішили й виконанням замовлення на шкідливе зілля чи отруту, за що стали героями багатьох літературних творів, у тому числі й ВільямаШекспіра.

У давній Україні, в Київській Русі були широко відомі  порошки, мазі, відвари, настоянки, так звані горошки, які клали під язик, а також  лікувальні трав’яні ванни. На «торжках», у «зелених рядах» знахарі продавали різноманітні  трави, зілля,  настої. Саме знахарів, очевидно, а також волхвів, чаклунів, ворожок і можна вважати попередниками вітчизняни хаптекарів. «Медикаменти» вони тримали у спеціальних льохах,  праобразах нинішніх  аптек. Знахарі передавали свої знання з покоління в покоління.

Перша аптека на території сучасної України відкрилась у Львові в 1270 році, при храмі ІванаХрестителя. Ця лічниця проіснува ладвісті десять років. А от в Московській Русі перша аптека з’явилась лише в  1581 році,  обслуговувала вона лишецарську родину. Для простого ж московського люду  аптечні послуги  стали доступні з 1672 року. У той час як у Львові, заснованім володимирським князем Данилом Галицьким, у  XVII  столітті діяло вже 15 аптек. У Києві перша фармацевтична крамниця постала на Печерську, у 1709 році. На той час аптекарство вважалось особливо поважним заняттям, адже фармацевти мали чимало привілеїв: звільнялись від військової служби, отримували статус почесних громадян міст. А той, хто першим відкрив аптеку, мав привілей порівняно зі своїми наступниками, бо саме він надавав їм згоду чи незгоду на  ведення «бізнесу».

У 1773 році губернатор Львова видав медичний патент задля врегулювання лікарської та аптекарської практики, відтоді заборонялося лікувати людей без університетської освіти. В Російській імперії, до складу якої входила значна частина території України, циркуляром  «Правила про іспити медичних, ветеринарних і фармацевтичних чиновників» ввели фармацевтичні ступені  у 1838 році. Таких ступенів було три: аптекарський помічник, провізор і аптекар.

Провізора вищої категорії Юрія Івановича Бражнікова у Володимирі-Волинському знають усі: хто особисто, бо дружить чи звертався за приготуваннямліків, а хтось просто щодня бачить, йдучи вулицею Ковельською повз стару, з навісними замками аптеку. Це чи не єдине автентичне приміщення у місті, ще не спотворене євроремонтом чи витівками деяких бездарних місцевиха рхітекторів.

Юрій Бражніков народився у сім’ї героя-фронтовика та військової перекладачки, закінчив Львівський медінститут, де за найвищі оцінки отримував підвищену стипендію. Сьогодні він є найстаршим працюючим аптекарем Володимира-Волинського і завжди цікавим співрозмовником. Кожного клієнта, якого обслужив за 48 років практики, сивочолий провізор занотовує  у  спеціальну книгу. «Амбарну», як сам жартує. Нещодавно з володимир-волинської  аптеки на Ковельській вийшов мільйонний відвідувач!

– Хай йому допомагає Бог, медицина і мої скромні знання, – з посмішкою каже Юрій Іванович, закриваючи свою  «амбарну» книгу. Далі знімає окуляри, тягне руку за незамінною цигаркою «Кемел».

– З недоліків моєї скромної особистості  – лишет ютюнопаління. Людина ж не може бути досконалою в усьому, чи не так? –  жартомазапитує мене  провізор.

Напередодні Дня фармацевта пан Бражніков  охоче розповідає про тих людей, з якими мав справу впродовж своєї майже півстолітньої професійної діяльності.

– Першогоберезня 1972 року я прийшов на роботу в аптеку №11, що на центральній площіВолодимира-Волинського, на посаду рецептаря-контролера. Сьогодні це звучить інакше –  провізор-технолог. Після медінституту мав багато теоретичних знань, а практики нуль. Тоді готових ліків було мало,  ми, провізори, власноруч виготовляли дев’яносто відсотків медикаментів. Потрібно було правильно розрахувати пропорцію, не схибити, адже за цим стоїть людське здоров’я, життя. Не кожен з працівників аптеки, через зайнятість чи з інших причин, поставився до юного випускника так, як би це мав зробити старший колега, наставник… В аптекарів було обмаль часу, у рецептурний відділ стояли довжелезні черги, а я не знав розцінок на препарати… Треба було негайно «на зубок» вивчити довідник з усіма розрахунками. Аптека працювала до одинадцятої вечора, а провізори – по троє в одну зміну», – ділиться спогадами Юрій Бражніков, добрим словом згадує тодішніх колег Олександру Павлівну Поліщук, Клавдію Данилівну Поліщук, Олену Володимирівну Короляк. З числа фармацевтів  – Валентину Устінову і Світлану Орлову.

–      Усі ці чудові пані намагались виправити мої помилки, передати свої знання, наставляли на провізорський шлях  добром. Саме завдяки швидкому підвищенню рівня практичних знань, через декілька місяців мене перевели на посаду заступника завідувача аптеки №29, в якій працюю донині, – розповідає Юрій Іванович.

В аптеці №29 пан Бражніков зустрів справжніх професіоналів, здатних швидко й дієво допомогти хворому. Такими були Віра Мацігановська, Галина Ростопчина, Софія Подзідзей, Анна Сачук, Людмила Мітюк, пізніше прибула Людмила Коришко, котра нині завідує міською аптекою на вулиці Луцькій. А також фасувальник Зоя ПетрівнаБартакова.

– Ці фахівці  ніколи не помилились під час виготовлення ліків, тобто ніколи не отримали «нєуд». За радянської системи за три «нєуди» звільняли, тобто дискваліфікували», – наголошує Юрій Бражніков, за свою довготривалу аптекарську практику він також співпрацював з  багатьма колегами з інших медустанов. З великою повагою донині згадує Євгенію Кравченко, Єлизавету Меєревич, Тетяну Горун, Ярославу Річинську. Остання є донькою видатного лікаря й мислителя  Арсена Річинського, що стояв біля витоків Володимир-Волинської лікарні, віднесений до сонму святих Української Автокефальної церкви.

– Пані Ярослава Річинська з відзнакою закінчила Алма-Атинський медінститут. Проста, спокійна, інтелігентна, доброзичлива жінка і, напевно, найграмотніша з усіх володимирських провізорів, щоз устрілись на моєму життєвому шляху», – ділиться спогадами ЮрійБражніков, вітає усіх своїх колег з минулого і нинішніхфармацевтів з професійним святом. Адже професіонал – це не той, що займаєкерівну посаду, а той, хто сидить на «своєму місці», досконало оволодів фахом, здатний грамотно полегшити страждання, допомогти людині одужати.

– Упевнений, завідувачка аптеки №11, з якої я колись розпочав свій трудовий шлях, провізор вищої категорії Ірина Бакун сьогодні також на своєму місці. Тобто, фармацевти Володимира-Волинського  й далі тримають професійну планку на найвищій позначці! – резюмує мій співрозмовник. А на остаточну «закуску» розповідає ще одну історію із власної «життєвої аптечки» – про те, як через неуважність однієї із працівниць,  довелось … закапати колгоспниці очі на пожежній машині! Сміємось вдвох від душі. Обіцяю, що ця історія ляже в основу мого нового оповідання, що поділюсь нею із жителями міста на сторінках газети.

– Напиши, прошу усіх читачів помолитись за моїх померлих колег-аптекарів і побажати здоров’я всім живим! – гукає мені услід Юрій Іванович. Киваю головою на знак згоди. А сивочолий провізор знову стає на порозі своєї Милої, щоб  у філософській задумі пити каву з цигаркою «Кемел» і виглядати свого мільйон першого клієнта.

«Мільйон відвідувачів аптекаря Бражнікова! Ось невигадана історія трудового подвигу, гідна звання «Почесного громадянина міста», – думаю, проходячи повз міську раду.  Сподіваюсь, депутати підтримають.

Світлана ФЕДОНЮК.

Коментарі
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up