Зустріти перший день цієї весни мені випало у столиці Чехії, Празі. Разом із березнем, рано-вранці, ми в’їжджали львівським автобусом до ще сонного міста над Влтавою. Першим враженням про Прагу було: яка ж вона велика і яка різна! Її старовина помітна далеко поза межами туристичних районів – Старого Міста, Малої Страни чи Празького Граду. Поміж сучасних торгових центрів випинаються у небо гостроверхі шпилі церков і соборів, між стандартної забудови вулиць ваблять погляд прикрашені вигадливою ліпниною особняки початку минулого століття, а помпезні палаци сусідять з хайтековими будівлями. Скориставшись перевагами безвізу, ми з подругою спробували за три дні з’ясувати, яка вона, та Прага – місто контрастів чи столиця, що дбайливо береже все, що залишилося їй від минулого?
Музей під відкритим небом
Досліджувати Прагу найкраще на трамваї, а щоб пізнати її, не потрібно витрачати багато грошей. Все найцікавіше – довкола. Прага схожа на суцільний музей під відкритим небом. Блукай вуличками Старого Міста, роздивляйся фасади будинків, вкриті розписами та ліпниною, вивчай їхні імена і домові знаки, пізнавай історії, що криються за цими стінами.
Знайомство з Прагою розпочинається із Староміської площі, яка була центром міського життя ще з 11 століття. Головна її окраса – Орлой, або ж Астрономічний годинник, встановлений на південному фасаді міської ратуші ще в 1410 році. Годинник показує роки, місяці, дні та години, час сходу і заходу Сонця, час сходу і заходу Місяця, а також положення знаків зодіаку. Дуже важливо не пропустити момент, коли б’ють куранти, адже тоді у віконечку годинника розпочинається вистава у стилі середньовічного лялькового театру: з’являються і зникають фігурки ляльок, а Смерть у вигляді скелета відраховує час. Тому щогодини довкола Орлоя збирається великий натовп туристів.
Але й в інший час на Староміській площі є на що подивитися. Можна провести довгі хвилини, розглядаючи чорно-білий розпис епохи Ренесансу, яким вкритий фасад будинку «У Мінути». Виконаний у техніці сграфіто, він відтворює міфологічні та біблійні сюжети – тут є й Адам і Єва в райському саду, і Бахус із сатирами, і фігура Геракла, і портрети представників династії Габсбургів. Або просто милуватися поєднанням кольорів, форм і фактур будинків, що обступили зусібіч площу. Або схожими на пазурі дракона готичними вежами Тинського храму – їхній добре впізнаваний силует височіє над площею.
А далі можна поблукати чарівними вузенькими вуличками – мимо вкритого фресками будинку «Під трьома білими трояндами», особняка-талісмана «Біля золотого колодязя», зображення на якому, подейкують, захистило його мешканців під час епідемії чуми – аж набережної Влтави. Тут аж перехоплює подих від панорами – на другому березі річки скупчилися чепурні жовті будиночки під червоними дахами, над якими височіє Празький град.
Дістатися туди можна пішки чи на трамваї. Але найкраще прогулятися найстарішим празьким мостом довжиною трохи більше півкілометра. Карлів міст – один із символів Праги, і його спорудження овіяне багатьма легендами. За однією, «патріотичною», селяни з усього королівства зносили сирі яйця, аби робітники додали їх у розчин, зміцнивши опори мосту. За іншою, «містичною», міст утримує сам Диявол, з яким уклав угоду архітектор Петро Палерж.
Карлів міст прикрашає 30 скульптур, кожною з яких можна довго милуватися. Поміж них привертає увагу постать святого Яна Непомуцького. Його голову увінчує німб із п’яти зірок – за легендою, коли святого скинули з мосту, то над цим місцем виникло сяйво. Довкола скульптури завжди товпляться туристи: кажуть, якщо доторкнутися до святого Яна і загадати найпотаємніше своє бажання, то воно неодмінно здійсниться.
Прогулянка по Карловому мосту не коштує туристам ані крони. Так само безплатним є вхід на територію Празького граду – багатовікової резиденції чеських володарів, від королів та імператорів Священної Римської імперії до президента республіки. Якщо прийти туди вранці, то доведеться вистояти невелику чергу перед співробітниками служби безпеки з металошукачами, а далі можна вільно гуляти між палацами, фонтанами, скульптурами і храмами.
Та звісно, всі дороги ведуть до величного собору святого Віта – усипальниці королів Богемії і шедевру готичної архітектури, який будували упродовж шести століть. Ззовні він вражає не лише масштабними розмірами, але й багатою оздобою. Потрапити всередину можна безплатно, однак тільки у центральний неф. Цього достатньо, аби відчути велич храму, склепіння якого губиться десь далеко вгорі, поміж гострих арок. А кольорове світло, яке ллється досередини крізь вітражі, заворожує так, що не чуєш різномовного багатоголосся довкола й не відчуваєш штовханини, а просто споглядаєш цю красу.
Для мене собор святого Віта став одним із тих місць, які просто необхідно відвідати у Празі. Крім нього, в Празькому граді є ще багато цікавих локацій, але вхід досередини здебільшого за квитками. Вони комплексні: ціна включає у себе відвідини одразу кількох місць, а вартість залежить від їхнього переліку. Так, заплативши 150 крон, ми відкрили для себе найстарішу у фортеці базиліку святого Їржі і Золоту вуличку.
Золоту вуличку збудували для лучників та їхніх сімей, які мали захищати фортецю. Місця виділили мало, тому двоповерхові будиночки вийшли крихітними, майже іграшковими. Згодом на цій вулиці жили ремісники, а певний час у будинку №22 мешкав і письменник Франц Кафка. Важко уявити, яким складним був побут мешканців цих тісних осель. Але нині Золота вуличка – один із найколоритніших і найкрасивіших туристичних об’єктів. А в будиночках розміщені сувенірні крамнички та відтворено життя тутешніх ремісників – травниці, ювеліра, віщунки та інших.
У Кафки в голові
Прага цінує своїх культурних героїв і дбайливо плекає пам’ять про них. Одним із найважливіших і найвідоміших пражан є письменник Франц Кафка. У Празі можна не лише пройтися його меморіальними місцями, а й побачити Голову Кафки – рухомий арт-об’єкт з полірованої «нержавійки», у формі голови письменника. Ця інсталяція складається із багатьох горизонтальних шарів, які постійно перебувають у русі. Автором мінливої Голови Кафки став скандальний чеський митець, автор сатиричних скульптур Давид Чорний.
Ще одну його роботу можна побачити у дворі музею Франца Кафки – два металевих чоловічка справляють малу нужду на озерце у вигляді карти Чехії. При цьому вони рухаються, «виписуючи» струменями води різні слова. А в самому музеї відвідувачі мають нагоду не лише більше дізнатися про Франца Кафку, а й буквально зазирнути «у голову» письменника.
Цей музей – дуже крутий прилад того, як з мінімумом затрат на експонати (тут практично нема оригіналів документів чи дорогих матеріалів) зробити цікаву, інформативну і вражаючу виставку. Усе – завдяки використанню нестандартного антуражу і мультимедійних технологій. У першій частині, «Екзистенційний простір», розповідається про життя письменника і про те, як тодішня Прага впливала на його творчість. Розбудова фабрик, ізоляція єврейського населення у межах свого кварталу, бюрократизація повсякденного життя – усе це знайшло вираження у похмурих і переконливих образах романів Кафки. Блукаючи темними залами музею поміж голограм, відео-проекцій і підсвічених експонатів, ти дізнаєшся про важливих у житті письменника жінок, вплив батька, розмови й дискусії з друзями тощо.
А, перейшовши у другу частину музею, «Уявну топографію», ти потрапляєш просто у світ його романів. Ось тут лабіринт однотипних шаф, у шухлядах яких зберігаються особливі справи. Серед них і справа К., героя роману «Процес». Враз дзвонить телефон, береш трубку – і чуєш, як хрипкий чоловічий голос зачитує тобі обвинувачення. Ти йдеш крізь інші зали з дивними пристроями, з викривленим простором – і бачиш там абсолютно кафкіанську реальність. Наскільки ти зможеш відчитати її, залежить лише від твого знайомства з творчістю Кафки.
Перебування у цьому середовищі гіпнотизує, а повернення до реальності вимагає трохи часу. Важко одразу ж, вийшовши з дверей музею, влитися у цей галасливий світ, де туристи регочуть над сміливою скульптурою, роблять селфі, сьорбають гаряче вино (бо початок березня у Празі доволі холодний), купують імбирне печиво… На щастя, одразу за музеєм можна спуститися до річки і віднайти рівновагу, вдивляючись у сталево-сірі води Влтави і слухаючи крики чайок.
Трдло і видовища
Як і кожне туристичне місто, на вулицях якого звучить вавилонська мішанина різних мов, Прага пропонує гостям різні розваги, і не всі вони, так би мовити, типово чеські. Чим ближче до Карлового мосту, тим частіше поряд з міні-пекарнями, де можна купити трдло, традиційні празькі ласощі (здобна булочка у вигляді конуса, наповнена шоколадом, горіхами, фруктами, вершками чи іншими смаколиками), зустрічаються салони тайського масажу. Через великі вікна можна спостерігати за розслабленими відвідувачами, яким ніжно масажують ноги зграбні дівчата у східному вбранні.
Ще однією приманкою для туристів є велика мережа сувенірних магазинчиків, в яких можна купити геть усе, від дерев’яних фігурок Кротека, персонажа чеських мультфільмів, та магнітів з краєвидами Праги до абсенту і напоїв та ласощів із канабісом і різноманітним за формою і дизайном пристроїв для куріння марихуани, яка в Чехії частково легалізована. Втім, зазирнувши до такої крамнички, ви з подивом дізнаєтеся, що більшість продукції, як і самі продавці, – «мейд ін Чайна»: літній китаєць, у якого я намагалася розпитати про настоянку, виставлену у вітрині, не розмовляв ні англійською, ні чеською. Лише тицяв пальцем на цінник, мовляв, це все, що вам треба знати про товар.
Насправді ж корінні чехи нікуди не ділися зі столиці, і переконатися в цьому ми несподівано змогли в суботу, 2 березня, коли, спустившись з Празького граду до Малої Страни натрапили на яскравий весняний карнавал. Чоловіки й жінки, молодь та літні люди, цілі сім’ї з дітьми і навіть домашніми тваринками заквітчалися паперовими квітами, пофарбували волосся й обличчя, вдягнули костюми тварин і птахів, казкових і міфічних персонажів – і вийшли на вулиці столиці. З музикою, частуваннями, веселими вигуками і піснями карнавал, присвячений початку весни і М’ясопустному тижню, пройшовся старим містом і зупинився під Карловим мостом, де розпочалося веселе народне свято. То було колоритне і яскраве видовище!
За три дні у Празі ми зрозуміли: скільки б краси і дивовижі ти не побачив, це місто готове відкривати тобі все більше й більше. Так, заглянувши у непримітну браму, потрапили в оточений мурами сад, де вільно гуляють десятки розкішних павичів. Блукаючи тихими вуличками Малої Страни, бачили у вікнах моторошні і неймовірні артефакти – від старих ляльок-маріонеток (ще один із символів міста) до інсталяцій з людськими черепами (сподіваюся, не справжніми!) і рогами тварин.
А коли вийшли з трамваю не на своїй зупинці, потрапили у затишний райончик з мальовничими будинками, обвитими плющем. У цьому місті постійно треба бути уважним, бо куди б ти не дивився – під ноги чи вгору – ти обов’язково помітиш щось надзвичайне. Й обов’язково щось цікаве пропустиш, адже воно у Празі – повсюди.
Віталіна МАКАРИК.
