На головну Інтерв'ю Милосердя чи байдужість: чи варто подавати милостиню дітям-жебракам? Інтерв’ю з Іриною Пикалюк

Милосердя чи байдужість: чи варто подавати милостиню дітям-жебракам? Інтерв’ю з Іриною Пикалюк

«Тьотю, дайте дві гривні на булочку/на маршрутку/на хліб/на ліки», – коли чуєш жалібне прохання і бачиш сумні дитячі очі, рука сама тягнеться до гаманця. Однак цей спонтанний акт милосердя може виявитися шкідливим, переконана директорка центру соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді Ірина Пикалюк. Приводом до нашої розмови став пост у соцмережах. Користувачка Фейсбуку оприлюднила фото молодої дівчинки, яка на вулиці Ковельській просила гроші буцімто на лікування, з питанням, куди дивляться соціальні служби і чому не реагують на це. Тож ми поспілкувалися про те, що з’ясували соцпрацівники у розмові із жебрачкою, про інші випадки з неповнолітніми прохачами у місті і про те, як правильно вчинити, коли до тебе підходить дитина з простягнутою рукою.

   – Отож, Ірино, з героїнею поста у Фейсбуці вам таки вдалося поспілкуватися. Що зясували?

- реклама -

– До слова, відео з цією дівчиною, коли вона просила милостиню десь у Білорусі, ще раніше бачила у соцмережах. Коли побачила пост про неї у Фейсбуці про те, побігла туди, де вона стояла. Показала посвідчення, відрекомендувалася і запитала, як її звати, звідки вона і чому змушена просити. На питання, скільки їй років, сказала – 18. Дівчина заявила, що приїхала з Коломиї до бабусі, на прохання сказати, де та живе, відповіла, що не знає, і дала номер телефону. Коли я набрала її, відповіла жінка, судячи з голосу – ромської національності. Сказала, що дівчинці 16 років, а сюди вона приїхала, бо батько алкоголік, а в неї ДЦП, проблеми з нирками, треба робити операцію.

Я спробувала роз’яснити, що за примус дитини до жебрацтва існує кримінальна відповідальність. І якщо батьки допустили до того, що дитина з ДЦП змушена просити собі на лікування, то треба вирішувати питання із ними. Допомогу ж для хворої дитини можна пошукати у в законних спосіб.  Натомість жіночка наполягала, щоб я «відпустила на цей раз і пробачила». Коли я сказала, що ми мусимо повідомити про це поліцію, дитина, в якої начебто була проблема з руховим апаратом,  стала на рівні ноги і швиденько пішла геть.

   – Тобто випадки дитячого жебрацтва ви не ігноруєте?

– Звісно,якщо ми отримуємо інформацію про те, що десь дитина у місті просить гроші, то стараємося оперативно встановити особу її та її батьків, причину, яка змусила її до таких дій. Але ми проводимо профілактичну роботу, орієнтуємося на співпрацю з сім’ями. А випадками дитячого жебрацтва займається також служба у справах дітей і поліція, яка має повноваження притягнути батьків до відповідальності.

Примусове жебрацтво – це одна з найгірших форм експлуатації дітей. Відповідно до Кримінального кодексу, відповідальність тих, хто примушує дітей до цього, – від трьох до десяти років позбавлення волі або обмеження волі на певний термін. Саме по собі жебрацтво є, звісно, негативним явищем, але коли ним займається повнолітня особа, це не протизаконно. Але коли відбувається експлуатація дітей у цілях збагачення, наступає кримінальна відповідальність. Довести, що дитина була залучена до жебрацтва, – справа правоохоронних органів.

   – Чи є якась статистика, скільки таких випадків траплялося у Володимирі?

– Статистики такої не ведемо, тому що ми працюємо з сім’ями, які опинилися в складних життєвих обставинах. Загалом у нас на обліку перебуває більше 160 дітей. І випадки жебрацтва серед них – одиничні.

По суті, є один такий хлопчик, відомий і нашій службі, і службі у справах дітей.  Він перебуває на обліку, з його сім’єю ми працюємо вже роки чотири. Цей хлопчик зазвичай ходить просить два гривні на маршрутку. Звісно, отримавши їх, нікуди не їде   Проводимо профілактичні бесіди з батьками, кличемо на розмову, притягуємо батьків. Але тут проблема полягає не в тому, що його примушують до жебракування, а в тому, що він відчув «легкі гроші». Я майже переконана, що цей хлопчик працювати не буде. Випросить гроші – і йде в комп’ютерний клуб, сидить там постійно. Він толком ніде не вчився – школу прогулював, на уроки просто «не доїжджав»,  в училище, куди його насилу прийняли, теж на заняття не їздить. Днями знову з цього приводу засідала комісія, вирішили його в черговий раз відправити в притулок у Рожищі, тому що дитина бродяжить, просить, батьки ради не дають і вже навіть не йдуть на співпрацю із соціальними службами. В нього уже склався такий стиль життя, і ні рідні, ні сторонні люди на нього вплинути не можуть. Можливо, якби його перші спроби просити гроші успіху не принесли, то він і не продовжив би цим займатися. Що буде далі і до чого призведе звичка до легкого заробітку – хтозна.

   – Тобто іноді краще й не дати кілька гривень дитині, яка про них просить?

– Наша традиція давати милостиню – вона насправді не так про щедрість, як про байдужість. Дві гривні для людини – невелика ціна, щоб малий прохач відчепився від неї. І ніхто не задає питання, хто він і куди ж він потратить ці гроші. Зовсім не факт, що ці гроші підуть на їжу дитині, а не алкоголь для її батьків. Чи, цілком можливо, дитина програє їх в комп’ютерному клубі або купить собі чипсів та «енергетиків» або й щось гірше. Натомість набагато більше можна допомогти дитині, якщо бодай спробувати з’ясувати, що привело її до цього. Але, на жаль, більшість не хоче витрачати на це свій час.

   – В такому разі, як правильно вчинити, коли до тебе підходить маленький прохач?

– Найгуманніше – викликати поліцію і соціальні служби, які з’ясують, що чи хто змушує дитину просити. Звісно, можна й купити якусь булочку чи іншу їжу. Але якщо дитина постійно займається жебрацтвом, то така допомога буде їй нецікава, вона неохоче прийматиме її з ваших рук. Якщо ж ви підозрюєте, що вона живе в неналежних умовах, то найкращий варіант – повідомити про неї у службу у справах дітей. Наші телефони: 2-37-63 (міський центр соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді), 2-12-91 (служба у справах дітей) та цілодобова лінія поліції 102. Ці номери я озвучую скрізь, де тільки можна, і нам дійсно досить часто телефонують, повідомляють про проблеми у сім’ях.

   – Часто на автостанції можна побачити картину, коли сидить велика ромська сімя, і діти бігають поміж пасажирів, просячи гроші. Що у таких випадках робити?

– Найчастіше це немісцеві, кочові роми, які залучають дітей до жебрацтва, відповідно – скоюють злочин. Тому, зіткнувшись із ними,  треба повідомляти поліцію. Хоча вони зазвичай і не чекають, поки з’явиться людина у формі – заледве почувши слово «поліція», збирають свої речі і дітей і йдуть геть. До речі, досить ефективною виявився підхід Луцької АС. Там віднедавна з гучномовців час від часу закликають пасажирів звертатися до правоохоронних органів, якщо до них підходять діти-жебраки, а на стінах висять таблички з цими ж закликами. Після таких нововведень кількість прохачів там дійсно суттєво зменшилася. Але для того, щоб це спрацювало, потрібна спільна робота і керівництва автостанції, і громадських організацій, і місцевої поліції.

Віталіна МАКАРИК.

comments powered by HyperComments
- реклама -