Новини

Найзаповітніша мрія солдата Сербіна

Архів
7 переглядів

   Щирість цього ясноокого хлопця роззброює, його посмішка змушує усміхатися навіть зачерствілих циніків і переконаних песимістів, а віра в себе, в побратимів і в перемогу надихає і додає снаги йти до мети! Нашому побратиму Василю Сербіну лише 19. Із них майже півтора року він  на передовій – небезпечній, холодній, засніженій…

– З дитинства мріяв бути військовим, і після закінчення професійного ліцею, а за освітою я водій-електрогазозварник, хотів вступати до Львівської Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Але, чесно вам скажу, побоявся, що не вступлю, адже в школі вчився не вельми, лінувався, – зізнається, посміхаючись, солдат Сербін.

А от, заледве отримавши диплом на руки, прибути у військкоматі не побоявся – мав твердий намір іти на фронт, тож за два дні зібрав усі необхідні документи.

-У військкоматі, перш, ніж оформляти, мене запитали,  чи добре  подумав і чи батьки в курсі. Довелося збрехати, що в курсі, – трохи винувато каже Василь. – Удома, каюся, теж збрехав: сказав, що вже підписав контракт, хоча насправді він був іще не підписаний. Ну, далі що? Стався невеличкий скандал, – усміхається побратим. – Але вийшло все одно по-моєму. Як не як, мені вже було 18, я сам приймав рішення. Тож коли в військкоматі дали вибір: уже їхати в навчальний центр чи ще місяць погуляти, обрав перший варіант – якщо все вже вирішено, то який сенс зволікати?

З жовтня 2017, відколи Василь потрапив на передову  після навчального центру, він служив у кількох підрозділах. І скрізь «отакі-от хлопці», радісно каже хлопець, жестом показуючи, наскільки йому пощастило з побратимами.

– Ні, «малим» мене не називали, – відзначає гордо. – Щоправда, спочатку були трохи здивовані, дізнавшись, скільки мені років. Утім, сказали «молодець, що не побоявся йти воювати! Таких, як ти, небагато…» Зараз можуть по-доброму пожартувати, але не над віком: я родом із Львівщини, і коли розмовляю, буває, проскакує характерний для нашого регіону діалект. Я цього не помічаю, а хлопців це веселить, – анітрохи не соромлячись, зі сміхом розповідає Василь. – А вік… Ну, що вік? На бажання служити, на прагнення захистити рідну землю він не впливає. І моя молодість – не завада моєму бойовому досвіду та набутим за більш, ніж рік, на фронті, військовим і воєнним навикам…

Домівка нашого побратима – село Гірське на Львівщині. Напевно, символічно, що на Луганщині, не надто далеко від позицій, де воює Василь (служити за контрактом із рідного села він пішов єдиний), є населений пункт із такою ж назвою. От і виходить, що наш побратим боронить таке рідне вуху Гірське… тільки за 1300 кілометрів від дому.

   Найзаповітніша мрія солдата Сербіна, як, напевно, і кожного з нас, – перемога. А крім того, Василь має намір продовжувати службу в Збройних Силах України, і в наступному році таки вступатиме до військової академії. Мріє стати командиром роти, а там, хтозна,  може, й до генерала дослужиться.

Всі необхідні якості, досвід, уміння, а головне, бажання, для того, аби вчитися, розвиватися, працювати над собою і просуватися кар’єрними сходами у нашого побратима є. А ще в нього є улюблена кішка, яку він планує забрати з фронту додому, і в єдиного на всю нашу бригаду – крута стилізована футболка із написом, який доводить: піхота – головна! Одежинку Василь виграв, взявши участь у розіграші, що проводився в мережі «Фейсбук» у групі «День Піхоти», до якої всім радимо приєднатися. Щоправда, сам щасливчик зізнається, що футболку, крім того, що приміряв, фактично не носив – береже для особливих святкових випадків. А от для рідних Василя такий особливий момент нещодавно настав.

– Бабуся нещодавно побачила мене по телевізору в новинах – я вам не передам, скільки було гордості і сліз. А ще коли односельці їй сказали, що вони теж мене бачили… Словом, це було щось надзвичайне, – пригадує Василь. – Телефонувала,  плачучи розповідала, як скучила за мною, як хоче мене обійняти. Ну, і звісно ж, допитувалась, коли приїду. На це у нас відповідь одна, навіть для рідних: коли буде наказ.

Батьки Василя та його кохана Наталка, із якою разом уже аж  три роки, прийняли життєвий і професійний вибір хлопця. Пишаються сином та нареченим  і чекають на нього вдома з перемогою.

До слова, на наступний рік, а в лютому 2019 нашому молодому побратиму виповниться вже 20, у нього грандіозні плани: крім вступу до військового вишу він планує ще й весілля – каже, кохана якраз завершить навчання.

Тож залишається побажати Василю берегти себе і побратимів, успішно реалізувати всі свої плани, і… залишатися таким, як він є. А всім нам у Новому році – сили духу і Перемоги!

Прес-служба 14-ї  ОМБр.

Коментарі
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up