Напевно більшість читачів чули  про ясновидця і телепата Вольфа Мессінга, котрий відомий своїми екстрасенсорними здібностями, передбачав і навіть змінював долі багатьох людей. Кілька років тому на телеекрани  вийшов драматично-історичний кіносеріал «Вольф Мессінг: людина, яка бачить крізь час», який знову недавно повторювався  на  однму з центральних телеканалів . Хоча у цій стрічці багато художніх домислів, бо факти про його життя заховані  у секретних архівах спецслужб, але, вочевидь, правдиво, що провидець втік з Варшави, поселився у Москві й довго гастролював містами тодішнього Радянського Союзу. А на початку 60-х відомий екстрасенс завітав у Луцьк, де з ним і зустрівся Микола Ткач, котрий  тоді навчався у місцевому музичному училищі.

Власне, Микола Васильович і  зателефонував до  редакції, аби розповісти про знайомство з Вольфом Мессінгом, котрий у Луцькому міському будинку культури виступив понад десять разів, і хлопець не тільки ходив на його концерти, а й спілкувався із цією знаменитістю.

   Квитки на ясновидця розкуповували миттєво

– Разом із ще десятьма музикантами з естрадно-духового оркестру (а такий професійний колектив був єдиним на Волині), ми тричі на тиждень ходили на репетиції у міський будинок культури, – згадує Микола Ткач, котрий  на початку 60-х вчився у Луцькому державному музичному училищі за спеціальністю «Музичне мистецтво». – Тішився, що мене ще на другому курсі взяли в оркестр, бо мав добрий слух і вмів грати на тромбоні, а цей інструмент за складністю прирівнюється хіба що до скрипки. Мав стипендію 60 карбованців,  ще стільки ж заробляв на концертах. То хіба міг відмовитися?

Одного дня, як завжди зібралися на репетиції, а на невисокого сивого чоловіка єврейської зовнішності, котрий зупинився і слухав мелодії, які награвали,  й не звернули увагу. А коли закінчилася репетиція, той підійшов і запитав російською, чи є серед нас електрик? Відгукнувся мій друг, а незнайомець чомусь пильно подивився не на нього, а на мене. Очі у нього були темні, мов терен, з якимось таємним блиском. І погляд такий пронизливий, що ніби рентгеном у середину зазирнув! Від несподіванки не міг говорити, навіть – поворухнутися. Так тривало кілька секунд, а, може, й довше, я щось говорив, уже й не пам’ятаю що. А у відповідь почув: хоч і вчусь на музиканта, та у майбутньому музика житиме лише в серці…  Коли чоловік пішов, запитав у хлопців, хто це? Ти що не знаєш єврея Вольки, котрий втік з Польщі й тепер у Союзі заслужений артист оригінального жанру? Він же гастролює у нас!

Вольф Мессінг

Про нього й справді не чув, бо у мій  рідний Камінь-Каширський такі артисти не приїздили. Але мені стало цікаво, то все вивідував в однокурсників, хто він, і що? Але ті відмовчувались, лише сказали, що живе у готелі «Київ», а харчується у ресторані «Дружба». А, може, більше й не знали.

– Натомість відомий артист заледве не щодня збирав повні зали,  за два тижні дав більше десятка виступів, квитки на його концерти розкуповувались миттєво. Та і придбати  їх було проблематично. Але нам, музикантам, щастило, ми тричі бували на його концертах, – продовжує Микола Васильович. –  Мессінгу асистували жінка і чоловік, котрі «засинали і літали» на сцені, а він йшов у зал, виймав речі з кишень, глядачів брав за руку, дивився у вічі, вгадував їхні думки та виконував їх. Приміром, глядач писав якесь слово на папері, його ховали у конверт, а Мессінг вгадував, що там написано. Усі номери нам здавалися фантастичними. Ми називали його не просто циркачем чи фокусником, а «великим магом» й ніяк не розуміли, чому він марнує свій талант у Радянському Союзі, а міг би, як казав мій одногрупник, «задурманити голови прикордонникам і втекти за кордон, де б лопатою згрібав гроші…».

Відомий і невідомий Мессінг

А тим часом юний студент усе більше «відкривав» невідомого Мессінга – про нього йому розповів один з викладачів, але просив усе тримати у таємниці. Виявляється, у дитинстві бідний єврейський хлопець Волька вирішив втекти з дому і податися у Варшаву, але не мав грошей на проїзд. Отож замість квитка показав кондуктору звичайний папірець, а той прокомпостував його і запросив пасажира сісти на краще місце у потязі…  Так юний Мессінг дізнався про свої надзвичайні здібності. Але слава прийшла до нього значно пізніше. У ті часи хлопчик працював посильним у будинку для приїжджих, робив усе, що його просили, та отримував копійки. Від важкої праці виснажився так, що від голоду втратив свідомість. Його відвезли у лікарню, а звідтіля – у морг, бо лікарі вважали його мертвим. Може б і розтяли хлопця, якби не нагодився відомий професор, невропатолог і психіатр зі студентами. Він взяв Вольфа за руку і… підняв. З тих пір ім’я Мессінга не сходило зі шпальт польських газет, а пізніше про нього писали й інші закордонні видання. На його екстрасенсорних виступах побували навіть Зигмунд Фрейд і Альберт Ейнштейн. А перед Другою світовою війною маг зустрівся з Гітлером і передбачив смерть фюреру, якщо той розпочне війну. За це артиста заарештували, але він переплив Західний Буг і подався у  Радянський Союз. Сталін поселив його у Москві, дозволивши гастролювати усіма містами і республіками. Так Мессінг розпочав свою акторську кар’єру й отримав звання Заслуженого артиста СРСР.

Він лягав у кришталеву труну й, занурюючись у міцний сон, «помирав», читав чужі думки й передбачав майбутнє… А у війну пожертвував свої гроші на два літаки для фронту.

Можливо, уже й не згадав би Микола Ткач про відомого ясновидця і телепата Вольфа Мессінга, котрий понад півстоліття тому напророчив йому іншу професію, якби на телеекранах не з’явилася кінострічка. Переглянувши телесеріал «Вольф Мессінг: людина, яка бачить крізь час», він зателефонував у редакцію.

   Взяв би я тромбона…

Понад 17 років Микола Васильович викладав у Володимир-Волинській музичні школі – сюди з Луцька потрапив за розподілом, вчив дітей грі на тромбоні. У нашім місті знайшов свою долю – тоді його Євгенія працювала у ветлабораторії. А познайомився з нею у другий день нового року в ресторані «Дружба», де дівчина святкувала день народження. З тих пір вони уже понад півстоліття у парі. Невдовзі й донька Світлана з’явилася на світ. І, звісно, як і більшість чоловіків, глава родини надумав будуватись, отож змушений опанувати нові спеціальності – муляра і штукатура. Сам почав зводити добротний будинок з господарськими спорудами. Сусіди і знайомі, побачивши його добру і роботу, і до себе  кликали на будівництво.

   Як і пророкував Мессінг, у Миколиній душі жила (і нині живе) музика, але він тоді й справді полишив вчителювання у музшколі. Чому? Каже, що в Овадному відкрився ковбасний цех і там платили значно більше, отож перекваліфікувався на м’ясника. Та улюбленого заняття не забув. У свята й вихідні грав на весіллях разом з Адамом Подзізеєм, Аркадієм Юрчуком, Степаном Нарушинським й Іваном Шелестом. Уже давно його побратими у Засвітах, та пам’ятають наших музик не тільки у волинських селах, а й у Херсоні та Білорусії, бо і туди їх запрошували.

Наш 75-річний співрозмовник, зустрівши мене на подвір’ї, викладеному сучасною бруківкою, де будинок «під шубою», показував своє господарство, у якім усе, як мовиться,  від кілочка, зроблено руками господаря. А він тішиться зятем Миколою, котрий з донькою живе в Овадному, онуками Володею, Тарасом, який військовий і нині на сході. А як зберуться всі, то ніякої роботи не цураються, допомагають дідові, бо у того здоров’я вже підводить, й ходить він, спираючись на ціпок. Хоча, як каже найстарший Ткач, якби взяв у руки будь-який музичний інструмент, то ще б так ушкварив польку, що бігли б на танці з іншого кінця вулиці.

Тетяна АДАМОВИЧ.

comments powered by HyperComments
- реклама -