На головну Інтерв'ю НЕСПОКІЙНИЙ “ФРОНТ” ТАРАСА СВАТКА

НЕСПОКІЙНИЙ “ФРОНТ” ТАРАСА СВАТКА

Хто є активним користувачем фейсбуку, або ж просто уважно стежить за життям Володимира-Волинського, безумовно, знає невгамовного Тараса Сватка: звичайно, не так його самого, як про суть його ретельних розслідувань тих чи інших схем, в яких він бачить  ознаки  корупції, чи про його боротьбу з правопорушниками на дорогах. Він, як юрист, не втомлюється моніторити, з’ясовувати, досліджувати, зрештою, викликати «102», коли це справді треба.

Тож ми вирішили познайомити читачів газети із Тарасом поближче. Підсумок розмови подаємо тезово.

- реклама -

З дитинства був маленьким собакою, який бігає, всіх кусає і рве штани.

Активний завжди, починаючи з садочка і школи, постійно був битий. У школу мене відправили у п’ять років із семирічними, ніколи не міг змовчати, фізично вразливий і не сильний, але коли когось ображали, я заступався, міг навіть перший вдарити, але потім за це отримував.

Активіст тотожне слову волонтер. Є борці за права тварин, хтось допомагає армії. Я ж досі вважаю себе правоохоронцем. Хоч доля склалася так, що не можу працювати в правоохоронних органах, але я – може, це й банально прозвучить – давав присягу на вірність народу України. Коли промовляв ті слова у присязі, аж мурашки по шкірі йшли. У мене тато працював у міліції, я виховувався так і з самого малку знав, ким хочу бути. Тепер моя діяльність якраз і пов’язана з викриттям певних злочинів, боротьбою з правопорушниками, питаннями благоустрою міста.

Отримав травму, яка виявилась не сумісною з проходженням служби. Мене комісували. Я нині пенсіонер органів внутрішніх справ. Працював у Нововолинську у патрульній службі – пів року. Разом з навчанням у Національній академії внутрішніх справ у Києві – понад чотири роки стажу.

Потім багато де працював. І охоронцем, і торговим агентом, оператором АЗС. Стажувався три місяці у виконавчій службі. Цікаво, та зарплата була маленька, дивувало, за що там люди живуть, але я так не збирався. Голосно хряснув дверима, пересварився з керівництвом у Луцьку.

Пам’ятаю, як зараз, пару, коли викладач розказував, хто і чому приходить в академію МВС. Частина – щоб отримати владні повноваження і почуватись господарем життя, частина – збирати хабарі, тобто заробляти на цьому, частину цілеспрямовано спроваджує туди організована злочинність (не знав про це до того) – потрібні свої люди, щоб захищати їхні інтереси, а ще туди йде, цитую, «один відсоток придурків, які прийшли служити народу України». Весь взвод на це: «Га-га-га!», а я сиджу на останній парті і аж плакати хочеться, бо це ж мене назвали дебілом.

З деякими хлопцями з академії досі підтримую зв’язок, їх чоловік 5. І дехто з них досі працює в поліції. Кругом різні люди, і у Нововолинську у міськвідділі були такі, з кого я брав приклад. Один такий мій напарник Паша Голота пішов працювати на шахту і зараз став таким же активістом, як я, тільки у вугільній галузі. Його дружина як юрист ДП «Волиньвугілля» відмовлялась погоджувати усякі корупційні схеми, викрила їх. Про це був  навіть сюжет на 1+1. Вони зараз двоє ведуть боротьбу із вугільною мафією. Тобто справжні правоохоронці є, та відсоток таких невеликий.

Поштовхом до моєї активістської діяльності став 2014 рік: Майдан, війна. За законом, не можу проходити військову службу. І я вирішив воювати тут. У кожного свої фронти. Почалося з того, що я зареєструвався в фейсбуці. І, здається, у групі Володимирінфо Андрій Кандиба написав пост з закликом ставити по місту таблички, щоб люди не смітили. Потім ми прибирали парк. Це було щось таке, невинне, яке нікому не заважало. Далі боролись з порушниками правил дорожнього руху біля продуктового ринку. Міська рада нам пішла тоді «назустріч» – зняла заборонні знаки, і тепер там можуть паркуватися всі. Тобто хаос посилився. Cпочатку було 10-15 активістів, в кінцевому результаті якось остався я один.

   Часу катастрофічно не вистачає. І з сином часто доводиться сидіти, бо хворіє. Дружина пішла на роботу і узгоджувала з керівництвом робочий графік, пояснила, що чоловік працює сторожем, добу через троє. «Як сторожем? Тож твій чоловік активіст!» Дивуються, бо всі впевнені, що активіст по-любому на цьому заробляє.

Працюю у ТзОВ «ТЕКОФУД». Я був торговим агентом, зламав ногу – на першу з активістами акцію так і прийшов – погано ходив. Років два був безробітний. Добре, що пенсія є. Лежачи, заробляв копірайтерством, писав статті. Не вважаю себе журналістом. Бо це людина, пов’язана трудовим договором з друкованим ЗМІ, а інтернет ЗМІ в нас не врегульовані законодавством.

Деякі люди мають хобі у вільний час. А я у свій вільний час моніторю правопорушення. Деколи себе просто стримую, бо вже як собака бігаю, кожних п’ять метрів гавкаю. Але навіть коли з Ярославом, якому скоро буде п’ять, гуляю, то йому пояснюю: «Ось дивись, дядя припаркувався в парку, а це неправильно, це порушення законодавства. Тут гуляють люди і не мають права їздити автомобілі, ми зараз з тобою викличемо поліцію. На дядю складуть постанову і він заплатить штраф».

Хтось викладає у фейсбуку фото, що машина не так припаркована. Пишу: «102 викликайте!» У відповідь: «Я не маю часу». Тоді ж навіть на місці не обов’язково лишатись. Зупиняє, може, страх назватись або просто подзвонити в 102. Коли порушник біля авто, підходжу й роблю зауваження. Кожен по-різному реагує, один вибачається і перепарковується, хтось починає матом «та хто ти такий!» Других – більше. Звичайно, простіше в соцмережах написати, коли ти вже прийшов додому і, у своїй зоні комфорту, вже не боїшся. Але той може і не побачити твого посту у фейсбуку і буде далі так паркуватися. Коли ж людина понесе покарання – вже, може, наступного разу подумає.

Облік своїх вдалих справ не веду. Дружина нарікає, що все це по хаті розкидано – запити, відповіді. Документів маю кілька пакетів. Руки не доходять все систематизувати. Не пам’ятаю багато з того, що зробив. Тільки найяскравіші моменти.

   Я згідний з думкою, що мені потрібна команда. Самому просто нереально важко, можна й здуріти. Може, це проблема в мені чи в людському страху, на безневинних акціях були люди, коли почали щось серйозніше – викривати правопорушення і злочинні діяння, вчинені посадовими особами, – люди відійшли. То «в мене ж робота», то «мого родича стосується», а там «в мене дитина в садочок ходить і я мушу здавати».

Спеціально віддав сина у садочок, де батьки скаржились на побори, але на зборах, в присутності керівництва, змовчали. Тоді ми трохи нашуміли з цього приводу. Але це найближчий садок до нас. Наскільки знаю, я єдиний, хто зареєстрував дитину у чергу на садочок онлайн. Мене запросили на співбесіду, провели екскурсію, грошей не вимагали, хоч я і підводив до того, що, може, щось треба. Певно, поставились так, бо знають, що в разі чого я розголосу надам і буду домагатись, щоб за неправомірні дії понесли покарання.

Відправляю так зібрані матеріали справи, що їх залишається тільки підшити в папку, написати номер справи, скласти обвинувальний акт і – до суду. Деколи доводиться відправляти документи «Укрпоштою»: всі зібрані мною докази, диски з відео, відповіді на запити. Слів не вистачає. Повідомлення про отримання листа приходять пізніше, ніж відповідь на лист. І з доставкою повно нюансів. До Львова лист іде тиждень.

Основна проблема криється у наших головах  – як чиновників, що вчиняють корупційні дії, так і мешканців міста, які закривають на це очі, не реагують. Самі викидають сміття на вулиці, порушують правила на дорозі, але разом з тим кажуть, яка в нас погана влада. Що там я, мовляв, зробив дріб’язок, а ти подивись, як он там крадуть. А я людині кажу: «Почни з себе». Я теж не був і не є ідеальний, але стараюсь мінятись.

Грошей на свої розслідування багато не витрачаю. Дружина каже, вижене з дому, бо багато трачу часу. У травні публікував відео про «комунальний енурез», я десь пів року його робив. У мене пішов на це балон газу, це десь 300-400 гривень, бо ж не їздив щодня. Та й мій «Ланос» працює на газі.

Моя діяльність фактично має свій підтекст і направлена на зміну свідомості людей. Щоб не я один, а й долучались люди. Коли всі відхрестилися і далі все почав робити сам, до мене багато звертались за юридичними консультаціями. Я пояснював, як і що можна робити самому, щоб не шукати у когось допомоги.

Я песимістично настроєний. В нас зміниться влада і прийдуть суттєві зміни в країні, коли в людей поміняється щось в голові. Щоб міняти старе на нове, треба мати на кого міняти. Бо в нас вибори без вибору. Міняємо старих, нікому не потрібних, на нових, перспективних, але ті молоді стають такими ж.

Прив’язок до партій, політичних барєрів, крім Партії регіонів, у мене немає. По деяких питаннях єдиний, певно, депутат міської ради, з яким я співпрацюю, це Олег Тимосевич. Завжди все залежить від людини. Для мене партії взагалі – це зло. Стараюсь у фейсбуку не писати, кого підтримую, як багато хто це робить, нехай люди самі визначаються.

Погрози часом надходять, про це писав не раз. Особисто це сприймаю нормально. Більше боїться рідня. Батько до моєї діяльності ставиться нейтрально, а мама – досить агресивно, не кожен навіть у міській раді так ставиться, як вона. Щоразу, як роблю щось масштабніше, звичайно, боюсь. Але я в міліцію коли йшов, у мене була мета боротися зі злочинністю, знав, куди йду. Боюся і роблю, бо хтось має це робити.

Коли щось не виходить – психую. Закриваюсь у собі, сиджу день чи два вдома в розпачі, дружина старається не чіпати. Ну як? Зберу всі  матеріали, відправляю в правоохоронні органи, а отримую відповідь, яка не відповідає не тільки законодавству, а й здоровому глузду. Зараз маю чимало непорозумінь із обласним представництвом уповноваженої з прав людини Людмили Денісової. Коли була пані Лутковська, із нею працювала «команда-огонь», тоді реально відстоювали права людини на належному рівні.

У моєму телефоні довгий список завдань. Наверху може бути те, що я ще вніс у 2018 році, а тільки зараз починаю робити.

Інформатори є. Кругом. В кожній фактично структурі є люди, які нормально виконують свою роботу, не беруть і не дають хабарів, але їх не влаштовує те, що коїться навколо. Вони бояться заявляти відкрито, роблять це тихо – можливо, правильно, бо якщо відкрито – звільнять. А так приносять користь.

Майже всі партії звали до себе. Тільки регіонали і навколорегіонівські партії – ні. Мабуть, розуміють, що немає сенсу.

Років два тому припинив надавати безплатну юридичну допомогу. Це займало ще більше часу, ніж активна діяльність. Юля моя казала, що такого лоха ще треба пошукати, який безплатно робить стільки роботи. Багато ображаються, забувають, що колись помагав, деякі навіть і «дякую» не казали.

Були пропозиції, коли хотіли купити: даємо гроші – і тебе нема, ти не активіст. Було, що пропонували деяку роботу – підсвідомо розумів, що це для того, щоб зав’язав з «активізмом».

Тато жартує: «Ти, як Лук’яненко». Бо ж працюю сторожем, та ще у котельні кочегаром у зимовий період. Знаю, що чимало дисидентів так і жили. Розумію, що сім’ю треба кормити, але можна заробити ці гроші чесно.

Мені мої принципи, моя совість набагато важливіші. Для мене особисто багато грошей не треба. Тих, що маю, вистачає завжди, незалежно від того, скільки їх є. Бо отримував різні зарплати: то мінімалку сторожем, то 900 доларів, коли був торговим агентом. Але тоді я не мав часу ті гроші кудись тратити. Коли ногу зламав і звільнився, зробили вдома ремонт.

Ленчух я такий, що капець просто, як коала. Але мені не дає спокою, коли щось почав і не довів до кінця – тоді навіть спати не можу.

Якими принципами міг би поступитись? Не можу продатись, без різниці, про яку суму йдеться чи який соціальний статус світить.

Коли відпочиватиму з сімєю і подзвонять, мовляв, сталося щось цікаве, нікуди не рвону. Бо сім’я – це головне. Хіба трапилось би військове вторгнення. Чи якесь заворушення криміногенного характеру.

У проблемних ситуаціях порадив би людям не боятися і боротися, відстоювати свої права. Все, що нас оточує, це наше. Багато хто обмежує себе власним парканом, не думають ширше, податки для більшості людей – ще й досі якась примарна річ. А все ж робиться на наші гроші. Коли зрозумієш це, будеш ставитись до всього, як до свого, бережливо, контролювати і хід наших коштів, і те, щоб наші, гарантовані конституцією, права дотримувались правоохоронцями, в органах влади. Тоді і буде порядок в країні. Бо кожен буде знати, що понесе відповідальність. І важливо почати з себе. Коли з тобою поступили нечесно і незаконно, задумайся, чи ти сам так не робиш.

Я занудний водій, стараюсь дотримуватись усіх правил, зважаю на знаки. Коли зі мною їдуть друзі, які люблять погасати, часто чую: «О Боже, я б заїхав за п’ять хвилин, а з тобою їду півгодини».

Якби був адвокатом, не зміг би захищати покидьків.

Розмовляла Світлана КОШИРЕЦЬ.

comments powered by HyperComments setImmediate$0.9264260836484925$1
- реклама -