На головну Інтерв'ю Нова директорка РБК з планами на його...

Нова директорка РБК з планами на його культурне відродження

   Районний будинок культури отримав нового керівника. Ним стала Зіна Петровс, яка багато років пропрацювала директором міського культурно-мистецького центру. Ми розпитали у неї про специфіку роботи у закладі районного підпорядкування, про труднощі і плани на майбутнє. А розпочали розмову з хороших новин – захисту народних колективів закладу.

– Хори «Любисток» і «Пам’ять», колектив народного танцю «Дружба» захистили своє звання народних 25 червня, – розповідає Зіна. – Аматорський театр імені Богдана Берези зробив це раніше. І хоч колективи зараз, можливо, не в найкращій своїй формі, але люди зібралися, зберегли і відстояли свої надбання.

- реклама -

   – До того, як ви стали директором, заклад певний час пробув без керівника. В якому стані прийняли його?

– Маю сказати, що людина, яка виконувала обов’язки директора, чудово давала лад з паперами і намагалася закривати всі господарські питання. Але з творчим наповненням тут радше був період затишшя. Зрештою, між функціями директора і художнього керівникає колосальна різниця, сумістити все в одній особі досить складно. Але маю чудового творчого методиста – ТетянуГуз, з допомогою якої можна багато зробити.

Для того, аби вдихнути життя у заклад, слід докласти рук – і не лише інтелектуально, а й фізично. Скажімо, до захисту народних колективів ми кілька днів готувати зал – прибиральниці шили завіси, завгосп з моїми синами шліфували сцену. З ранку до ночі чистили, мили, терли. Просила друзів, щоб допомогли закрити деякі фінансові питання. Мені ні в чому не відмовляє ні відділ культури, ні загалом РДА. Але є потреби, на які не візьмеш бюджетні кошти. Тут долучилися мої друзі-підприємці Максим Климюк, Леонід Мартинюк та інші. Кожному вдячна за допомогу.

   – Районний будинок культури зараз у дуже непевному становищі, адже коли завершиться процес створення ОТГ, район зникне як територіальна одиниця. І хто утримуватиме заклад – наразі невідомо…

– Так, питання з фінансуванням поки що невизначене, і я ще й сама докладно з цим не розібралася. Але проблема не тільки в коштах, а й у готовності громад підтримати заклад, долучитися до його роботи. Скажімо, жителі уже створених ОТГ, котрі півжиття проспівали у народних колективах будинку культури, тепер не знають, як їм бути. Кидати колектив, який уже став рідним, і створювати щось нове, на місці? Чи, попри все, їздити на репетиції? Зрештою, витрати на такі регулярні поїздки до міста для багатьох сільських жителів є суттєвими, і було б непогано, якби їх у цьому якось фінансово підтримувала місцева влада. Усе це буду незабаром обговорювати і з керівництвом району, і з головами ОТГ. Думаю, потрібно трохи часу, щоб побудувати стосунки і між новими територіальними формуваннями, і між людьми, аби налагодити співпрацю. Переконана: якщо вирішимо питання з громадами, то народні колективи, які у нас є, процвітатимуть і розвиватимуться.

   – Чи відчувається різниця між закладами культури міста і району?

– Скажу відверто: я – люди міська, і села, їхню культуру, для себе тільки відкриваю. Але те, що бачу, не може не захоплювати. Це величезний пласт самобутньої творчості, народної енергії, драйву. Люди талановиті і хороші. Коли ми приїхали у Красностав зі спеціалістом з області, щоб послухати тамтешній колектив, була вражена, наскільки легко його учасники можуть перелаштуватися з робочого на творчий лад. Ще якусь годину тому працювали на городі чи в полі, а тут повністю перевтілилися, заспівали – і своїм талантом закохали нас у себе. Вмінню отримувати задоволення від своєї праці і творчості у них варто повчитися.

Тож наразі у мене лише приємні відкриття. Хоча, зізнаюся, специфіка таки різна. Тут багато заходів проводимо не в самому будинку культури, а в межах району: скажімо, на Івана Купала народний театр готує театралізоване дійство в Бегеті, хор «Пам’ять» 20 липня виступатиме в Овадному. Поза тим, маємо величезне приміщення, яке можна і треба привести до нормального стану, заповнити культурним життям. Над цим усім працюватиму. Крім того, не вважаю, що маємо надто відмежовувати район від міста. Тому попередила і міську владу, й РДА, що планую співпрацювати з творчими людьми Володимира. Усі, з ким розмовляла, до цієї ідеї поставилися схвально.

   – Чи маєте конкретні задумки, як відроджуватимете оце культурне життя в РБК?

– Хочу створити багато клубів за інтересами. Художники, до речі, вже до мене зверталися. А ще хочу згуртувати поетів, бардів. Маю ідею зробити клуб ведучих, де б усі, хто має хист і бажає навчитися проведенню різних заходів, від маленьких діток до молоді, могли вправлятися, спілкуватися, влаштовувати якісь майстер-класи. А потім і самотужки проводити концерти, свята тощо.

Іще, мені здається, у нашому сьогоденні не вистачає оптимізму. Реальність така, що маємо багато приводів для суму й плачу. Але на цьому наснагу для боротьби не збудуєш. Тому хочу звернутися до теми гумору. Можливо, проводити гумористичні вечірки, розвивати жанр стендапу, запрошувати шаржистів. Словом, створювати атмосферу, де б люди могли посміятися, відпочити і перезавантажитися. Також планую прихистити тут творчу молодь: є уже два колективи, рок-музикантів і хіп-хоперів, яким потрібне місце для репетицій. І, сподіваюся, з часом тут відбуватимуться цікаві і творчі молодіжні вечірки. А якщо сюди приходитиме молодь, то вона долучатимуться і до наших народних колективів – танцювального, хорового, театрального, вдихне у них нове життя.

   – До речі, про театр. У вас є досвід творчої співпраці з театром-студією «Різнобарвя», що діє в КМЦ. Як гадаєте, чи два народних театри в межах одного міста не конкуруватимуть?

– Впевнена, що у нас вистачить публіки, а в неї – інтересу до обох театрів, адже в кожного режисера – свій підхід, в кожного актора – своя специфіка, і за цим цікаво спостерігати. На жаль, я поки не бачила повноцінних вистав народного аматорського театру імені Богдана Берези, тому не можу про них розповісти. Але мені імпонує енергійність його режисерки Олени Шарко, те, як вона активно залучає молодь, працює з дітьми. Є навіть дитяча молодша група, учасники якої теж доїздять із сіл. Старша група з ними працює теж, в ролі помічників режисера. Недавно показували симпатичну міні-виставу про квіти, і проводила її студентка, учасниця дорослого театру Анжела Потапова. Крім того, театр має ім’я видатного волинського режисера, тому мусить бути достойним його. Зараз триває підбір репертуару, визначається п’єса, розподіляються ролі. Тож за деякий час будемо запрошувати жителів Володимирщини на нову виставу. А поки що хочу допомогти облаштувати для артистів кращі умови – зокрема, зробити для них окрему костюмерну.

   – РБК часто критикують, що фойє більшість часу виглядає як стихійний ринок, часом навіть на час проведення заходів у залі. І відвідувачам буває важко потрапити туди. Чи плануєте якось змінювати це?

– Це суперечлива тема. Я сама дуже не люблю отаких базарів в закладах культури. Але насправді ця оренда – чи не єдина можливість «залатати діри» – купити якісь штори, змінити частину електропроводки, провести Інтернет тощо. Бюджет на цей рік сформовано давно, тому якщо виникають потреби поточних витрат, доводиться якось викручуватися.Тому для РБК поки що іншого виходу немає. Треба заробляти бодай так. Вже не кажу про великі витрати. Найболючіше і найбільш нагальне для нас питання – перекриття даху. Бо поки він в такому стані, поки протікає, нема сенсу робити все інше.

На перспективу ж маю плани зробити у фойє ремонт, запросити друзів-художників відреставрувати унікальний розпис. Варто також відновити маленьку сцену – проводити там заходи, творчі вечірки.

Словом, плани є, підтримка від місцевої влади, творчих спільнот – теж. Якщо вдасться залагодити питання із фінансуванням, то зможемо поступово все реалізувати. До нових ідей ми теж завжди відкриті і раді бачити з ними усіх жителів Володимирщини.

Розмовляла Віталіна МАКАРИК.

comments powered by HyperComments
- реклама -