На головну Новини Обіди хасидам везли аж із самого Меджибожа

Обіди хасидам везли аж із самого Меджибожа

Колоритні, у традиційному чорно-білому убранні та з довгими чорними пейсами, хасиди заполонили у минулий четвер володимирські вулички , тим самим перетворивши Володимир на мініатюрний Ізраїль.

Таблички-вказівники, складені виключно на івриті, спрямовували гостей міста до їхньої святині у парку Гагаріна, огеля, у якому поховано святого праведника Шломо Готліба Карлінера, він помер ще у 1792 році. Щороку у день його смерті хасиди з усього світу з’їжджаються на могилу цадика (духовного провідника), моляться у притаманній їм екстатичній манері, оплакують смерть видатного свого предка, читають Тегілім (псалми Давидові).

- реклама -

   У часи Радянського Союзу, коли процвітав антисемітизм та цілеспрямовано руйнувались історичні пам’ятки, таке паломництво для них було неможливим. Лише з настанням незалежності України у Володимирі, на місці знищеного величезного єврейського цвинтаря, знайшли місце поховання Шломо Готліба, орієнтуючись на залишки фундаменту оригінального огеля, зведеного колись над могилою. Поруч із цадиком у цій споруді є ще одне поховання, що належить праведнику Каббали отцю Єгуді з Ковеля, який помер у нашому місті.

Огель був відбудований у 1999 році, і в цьому брали участь не тільки євреї. Ще й зараз доглядати за ним приходить Любов Сидорова. Вона росіянка, та щоразу ця жінка, уже поважного віку, ретельно прибирає довкола єврейської святині, розповідає, що колись її чоловік Микола, також росіянин, будував цю споруду, згодом прибирав тут, а по його смерті до такої благородної справи долучилась і вона.

   Любов Олександрівна, чергуючись із представником єврейської громади міста Володимиром Музиченком (на знімку внизу – справа), зустрічали хасидів поблизу огеля у назначений день минулого тижня. Ще тільки був полудень, а вже приїхало близько сотні паломників, переважно з Ізраїлю та США, причому їхали не тільки чоловіки. Були жінки й маленькі діти. Чимало хто з них прибув до Володимира напередодні і розмістився у міському готелі. Володимир Анатолійович розповідає, що вже о сьомій ранку отримав дзвінок від хасида-американця, який дуже просив відкрити йому єврейську капличку.

   Цього разу зустрічати іноземних гостей було приємніше, адже ось-ось тільки в огелі було завершено тривалий ремонт і впорядковано обидві могили зусиллями того ж таки пана Музиченка з помічниками. А ще ж відносно недавно і зовнішні стіни культової споруди були в занедбаному стані, їх часто розмальовували, і не завжди пристойними написами. Невиховані наші земляки й тепер деколи не враховують, що це – історична пам’ятка, та, без сумніву, поява інформаційної таблички на фасаді зробила свою справу – порядку додалося.

Хасидів зустрічав також масивний банер на стіні спорткомплексу неподалік каплички. Прочитати його українці б не змогли – хіба ті, які володіють івритом. Та у нашому місті таких людей немає, каже Володимир Музиченко, дехто тільки намагається вчити цю мову. З ізраїльськими та американськими гостями він спілкувався суто англійською, яку трохи знає,а ще допомагали жести. Непорозумінь не виникало.

   Саме у спорткомплексі карлінська хасидська община із Києва орендувала приміщення для паломницьких обідів. Шломо Готліба вшановують в першу чергу представники цієї течії хасидизму – Карлін-Столінської.

Обіди не були звичайними. Їх привезли окремим бусом із самого Меджибожа, що на Хмельниччині. Саме там розташована кошерна кухня, якій хасиди в першу чергу і довіряють. Ця кухня одна з найкращих в Україні, запевнили мене молоді офіціанти, що обслуговували їх тут. Ці хлопці українці, деякі з них уже не вперше у нашому місті з такою місією. А у їхнього Меджибожа, до речі, також давня єврейська історія: у цьому селищі похований засновник хасидського руху Баал Шем Тов, на могилу якого так само злітаються паломники з усіх усюд.

На знімку: офіціант Андрій Дорош.

Принагідно я поцікавилась, чим саме харчуються євреї. Хлопці спочатку навперебій розказували про кугель – дуже смачну як для українця таку собі картопляну запіканку, про макарони, рис, курку і рибу зі специфічними спеціями. Деякі продукти для цього привозять з самого Ізраїлю. А українець-водій, якому часто доводиться їздити у подібні поїздки по хасидських справах, додав таку деталь: на забій курей із Меджибожа, цілими фурами, возять аж в Умань – це за 256 кілометрів! Там є для цього спеціальний забійний цех. І чоловікові якось доводилось в таку далечину везти шість гусок, причому одну з них у цеху забракували: дзьоб був не такий, як треба. Потім мав мороку з тією гускою: довго вирішував, куди її треба подіти. Зрештою, йому було сказано віддати птицю якійсь бабці.

Один з хасидів дав згоду, коли спитала, чи можна їх сфотографувати. А інші, можливо, цього й не бачили, бо коли моляться, і справді входять у своєрідний транс, як, очевидно, і Шломо Готліб у день, коли був поранений «російським казаком» (так значиться в історичній довідці). Той саме проходив повз синагогу, яких, до речі, у Володимирі було близько двадцяти, як стверджує Володимир Музиченко, який ретельно нині вивчає єврейську історію нашого міста. Отож росіянин зненацька поцілив через вікно у рабина, який молився. А той настільки був перейнятий молитвою, що навіть і не почув пострілу, не відчув болю. Син смикнув його за руку, а Шломо Готліб тільки що й здивувався, мовляв, чого ти мене відволікаєш. Прожив після того ще п’ять днів.

Світлана КОШИРЕЦЬ.

 

comments powered by HyperComments setImmediate$0.9264260836484925$1
- реклама -