На головну Новини Олег Борбелюк: «Потрібно любити свою родину, місто, у якому ти живеш, та...

Олег Борбелюк: «Потрібно любити свою родину, місто, у якому ти живеш, та свою країну»

Цю історію успіху можна було б викладати у бізнес-школах. Утім, навіть у місцевих ЗМІ нечасто побачиш новини з одного із найбільших підприємств міста, яке уже більше двох десятків років розвивається попри кризи та вічні реформи в державі. Розмова, на яку погодився директор «Гербор-холдингу» Олег Борбелюк напередодні чергової річниці заснування підприємства, частенько переходила від виробництва меблів на інші теми, зате вийшла цікавою і насиченою якоюсь особливою життєвою філософією, що змушує замислитись над важливістю простих речей.

– Олеже  Васильовичу, не так багато лишається до чверть століття «Гербор-холдингу». А чи є число 23 для вас знаковим?

- реклама -

– Для мене дуже символічно, що за 23 роки роботи підприємства ми упевнено вийшли на ринки 23 країн світу. Власне, цього року нашу продукцію почав активно реалізовувати найбільший оператор ринку меблів у Монголії. На цьому не зупиняємось, уже перші пробні пропозиції надіслано до США.

– То ювілей святкуватимете із освоєним заокеанським ринком?

– Я не прихильник гучних заяв, потрібен час і ґрунтовний аналіз, щоб ухвалити остаточне рішення. З європейськими ринками у нас багаторічні взаємовигідні стосунки завдяки тому, що вся наша меблева продукція сертифікована та відповідає загальноприйнятим нормам, азійські країни – це нові можливості як для постачальника, так і для споживача. До слова, задля перемовин довелось відвідувати Монголію. Цікава країна: лише три мільйони жителів, суворий клімат, але мінімальна зарплата на рівні 500 доларів.

Ви взагалі багато подорожуєте. Що привозите з цих поїздок?

– Найчастіше, потрапляючи у інші культуру, життєвий та суспільний устрій, шукаю цікаві ідеї, щось таке, чого немає у нас. Мене цікавить усе: від держуправління до простих побутових речей. Згодом обдумую побачене і почуте, намагаюсь адаптувати ці ідеї до сфер, у яких працюю, зокрема, це стосується менеджменту підприємства, а також удосконалення меблевого та ландшафтного дизайну.

На жаль, помічаю і негатив, порівнюючи нашу країну з багатьма іншими. Не можу змиритись, що за найбагатших природних ресурсів, найліпших ґрунтів та сильного людського потенціалу в Україні один з найнижчих рівнів життя у світі.

– Те, що підприємство постійно розвивається, помітно за розширенням, оновленням, осучасненням продукції.  А чи переживає воно якісь внутрішні трансформації?

– Так, на місці не стоїмо, але кожен крок намагаємось прораховувати. Для  прикладу, ні цьогорічне, ні навіть попереднє підняття ціни на газ нас жодним чином не торкнулось, адже усі котли працюють лише на твердому паливі та ще й на відходах  виробництва. Такою енергонезалежністю може похвалитись не кожне підприємство, а в перспективі хотілось би мати можливість опалювати і навколишні житлові будинки за помірну ціну.

Окрема тема – формування команди. Як керівник ціную не лише відповідальність, а й ініціативність. Не секрет, що не всі у нас мають відповідну освіту, але люди добре справляються з професійними обов’язками. Можу твердо сказати:  на підприємстві працюють висококваліфіковані спеціалісти – практики. Не так давно інвестори із Данії просили допомоги саме у володимирських фахівців для створення виробничих потужностей у Дніпропетровській області. А які два станки наші місцеві «кулібіни» самотужки склали – нічим не гірші дороговартісної  європейської техніки!

   Тому за людей відчуваю особисту відповідальність, намагаюсь дати їм трохи більше, ніж просто роботу. Приміром, усі охочі  відвідують плавальний басейн за рахунок підприємства, займаються там аквааеробікою, що є дуже корисною для поліпшення самопочуття та підтримання спортивної форми. Я теж беру участь у цих заняттях разом зі своєю родиною. До тих, хто хоче підтягнути знання з англійської мови, репетитор приходить просто на підприємство. Минулої зими єдині у місті ми заливали та облаштовували льодову ковзанку, а пікніки, спортивні ігри та відпочинок на Світязі стали уже традиційними. Над створенням комфортних та безконфліктних умов у колективі працюю постійно. До речі, європейські партнери, коли бачать таку організацію роботи на підприємстві, охочіше йдуть на співпрацю. Бо часи авторитаризму далеко в минулому, шкода, що не всім керівникам вдається це збагнути.

 – Зараз особливо гостро відчувається нестача робітничих кадрів…

-На місцевому підприємстві трудиться близько 800 осіб. Так, робочі вакансії завжди є. Це пов’язано з масовим виїздом населення на заробітки. Та думаєте, ці люди хочуть поневірятись по світах? Колись парламент Канади на офіційному рівні висловив подяку українському народові за розбудову їхньої країни. Це був просто гарний, можливо дійсно щирий жест. Але зруйновані сім’ї та бездоглядні діти – ось справжня ціна трудової міграції. І все тому, що в нас в державі не створені елементарні умови для людей, які працюють. Кожен же хоче за зароблені гроші нагодувати та одягнути себе і дітей, мати достойну освіту і медичне обслуговування, зрештою, відпочивати та займатись саморозвитком. От і їдуть шукати щастя в пана.

  У зв’язку з потребою в кадрах у нас виникла ідея створення гуртожитку для працівників на зразок європейських хостелів. Наразі розпочали втілювати цей задум в життя.

Для цього переобладнаємо приміщення АТП, які не використовуються, у спальні кімнати, кухні, санітарні вузли для тимчасового проживання трьох десятків людей. Це якраз одна зміна. А розташування гуртожитку ми обрали ще й з тим розрахунком, що саме звідти щоранку до виробничих цехів вирушає автобус, який і привезе працівників на роботу. Користуватись цим житлом протягом робочого тижня будуть переважно жителі віддалених районів області.

– Яким чином мешканці інших районів потрапляють на роботу до вас?

– Багаторічна дієва схема. Розуміючи, що працюємо в одній галузі із «BRW – Україна», «Кроноспаном», держлісмисгоспом, cвого часу звернулись до вищого професійного училища, а згодом і до міністерства освіти та науки з пропозицією відкрити на базі ВПУ актуальну і затребувану в області спеціальність «деревообробка», пообіцявши стажування учнів на підприємстві. Обладнали спеціальний клас, надали дітям змогу опановувати фах на найкращому, найсучаснішому у світі обладнанні, на яке, звичайно, у освітнього закладу коштів не вистачило б. І ось уже кілька років випускники після здобуття знань та навичок  приходять до нас на роботу. Серед них трапляються жителі різних територій Волині. Винаймати житло у Володимирі-Волинському дорого, купити квартиру молодому спеціалісту взагалі не під силу, а в гуртожитку буде комфортно і без особливих фінансових затрат. До речі, нещодавно мав зустріч із п’ятьма старанними хлопцями, ще учнями ВПУ, яким за кілька місяців, після отримання диплома, уже можна буде сміливо довірити складні виробничі процеси.

 – Виходить, ви за кілька років наперед передбачили сьогоднішню реформу та впровадження дуальної професійної освіти?

– Справді, нині саме так називають поєднання профтехосвіти із роботою безпосередньо на виробництві. Таку модель лише починають проваджувати деякі заклади області, в тому числі завдяки реалізації проектів, що фінансуються Євросоюзом. У нас це налагоджено давно.

 – Прораховуєте на кілька ходів уперед лише в бізнесі чи й у житті?

– Я прихильник того, щоб виходити за рамки стандартного мислення. Маленький приклад. Пригадую, як батьківський комітет у школі, де навчається моя донька, ініціював  заміну вікон на металопластикові, щоб було тепліше. А у мене виникла додаткова ідея: встановити вентилятори для провітрювання класної кімнати. Вважаю, що важливіше, аби діти дихали свіжим повітрям, що сприяє активній мозковій діяльності, а не засинали на уроках від нестачі кисню. Отаку маю звичку – звертати увагу на речі, які на перший погляд здаються другорядними.

– У вас є досвід депутатської діяльності, адже представляли місто у обласній раді.  Які з ваших проектів були втілені у життя?

–  Був причетний до багатьох позитивних змін у місті, але найбільш запам’ятались ті, які торкнулись емоцій.  Приємно, що завдяки нашим зусиллям засмічені території перетворились на два спортмайданчики зі штучним покриттям, внесок зробив у будівництво спорткомплексу, басейну. Приємно подивувало, як об’єднались батьки юних футболістів міста, коли відроджували стадіон: за тракторами, що рівняли поле, визбирували найменше сміття, сіяли траву. Є у мене  й багаторічна ідея, як на спорті заробляти гроші для міської казни, сподіваюсь, колись вона знайде своє втілення.

Пять каденцій підряд на місцевих виборах обиралися  до рад різних рівнів.  З найвищим результатом у окрузі ви все ж не потрапили до облради. Тим не менше, стали міським депутатом, але склали повноваження. Чому?

– Щодо міської ради, то уступив місце поважній людині, голові спілки Афганців. Думаю, йому для розв’язання проблем громадської організації, що опікується воїнами–інтернаціоналістами, статус депутата важливіший, ніж мені. А щодо самої системи місцевих виборів, то вважаю її неправильною. На місцях має діяти чиста мажоритарка, щоб люди мали можливість напряму обрати депутата, якому довіряють, а не оплутували їх партійними брендами, списками і відсотками прохідності.

– Нині вам приписують високі політичні амбіції…

– Так, до мене такі чутки доходять. Відразу кажу, що як керівник підприємства і патріот міста, осторонь різних процесів, що відбуватимуться в найближчі два роки, не залишусь. Але ще не думав, чи хочу заглиблюватись у політику. Взагалі це слово носить благородний зміст, бо означає «мистецтво управління», але те, що відбувається навколо, важко назвати мистецтвом. Прикро, що замість прагматичності у владі переважають емоції та завищені амбіції. Багату від природи державу перетворили на бідну. Де в світі плата за компослуги дорівнює доходу родини, а то й перевищує його? Піднявши ціну на газ, влада взагалі переступила межу здорового глузду. Непомірні податки вбивають малий та середній бізнес. Із наближенням чергових виборів усе більше хочеться, щоб люди хоч на цей раз вчинили мудро, обираючи не за гарними обіцянками, а за справами  тих, хто дійсно вміє і може працювати.

У тому, що на всіх рівнях влади потрібні кардинальні зміни, сумнівів немає, інакше будемо далі втрачати, а не примножувати.

– Від вашого підприємства надходження до бюджету чималі. А як оцінюєте їх використання?

– Дуже хотілось, щоб кошти завжди спрямовувались на розвиток. Так, дороги, бруківка – все добре. Але фактично це реалізація завдань минулого, бо своєчасно цього усього не зроблено. А потрібно випереджати сьогодення і вже думати про майбутнє, бо технології розвиваються, час щоразу диктує нові вимоги. Навіть в межах підприємства спостерігаю, як міняються покоління техніки, йде вперед мода, динамічно змінюється бачення людей на облаштування осель. Тому я за новаторські, завжди свіжі і сучасні підходи до розвитку всіх сфер без винятку.

Це нескладно. Ось з 1 вересня запрацювала «Нова українська школа» – на цю дату в навчальному закладі с.Зимне вже стояли спеціальні одиночні парти виробництва «Гербор-холдинг», бо ми вкотре випередили події. І ця продукція, високоякісна і  сертифікована, уже відображена в нових каталогах, щоб заповнити потребу шкіл у меблях.

– Ваше ім’я часто звучить, якщо йдеться про підтримку молоді…

– Усі говорять, що молодь – наше майбутнє, але потрібно ще робити так, щоб молоді люди хотіли жити і працювати тут. Я часто спілкуюсь з тими, хто лише вступає в доросле життя, і бачу, що вони, не зважаючи на вік, уже чітко уявляють життєві плани, цілі, прагнуть змін. У такі моменти спілкування я й сам від них чомусь навчаюсь. Узагалі, я вчуся в кожної людини, яку зустрічаю на своєму шляху.

Натомість, мені приємно, що можу бути чимось для них корисним. Незабаром вчергове відбудеться чудовий захід «Битва талантів». Спочатку він планувався як творчий конкурс, а перетворився в справжній фестиваль, розширив межі, а в глядацькому залі ніколи не буває порожньо. Ми в журі вигадуємо  кілька других, третіх місць, аби відзначити якомога більшу кількість учасників, підтримати їхні таланти та дати поштовх і натхнення до подальшого росту. Не уявляю, як би міг бути осторонь такого дійства! Та й багато інших справ у мене молоддю міста, вони про це знають, того й вистачить.

– Ваша донька Божена уже старшокласниця. Її захоплення теж підтримуєте?

– Безперечно. Щоправда, легше назвати, чим вона не займається, ніж озвучити довгий перелік її захоплень. Бо це й вивчення іноземних мов, музика, і навіть військово-прикладні види спорту. Вчу її завжди добре робити справу, за яку узялась, звичайно ж, підтримую, якщо не все вдається відразу.

– А ви оптиміст чи песиміст?

– У  такі нелегкі часи оптимізму втрачати не можна. Що ж стосується кризових явищ, які найчастіше вселяють людям негативні думки, то упевнений, що нема такої кризи, з якої не можна було б вибратись.

– До Нового року кілька тижнів. Чого бажаєте собі і читачам?

– Найперше, миру в Україні, а також здоров’я кожній родині, добра і достатку.

– За яким принципом живете?

– Вважаю, що потрібно любити свою родину, місто, у якому живеш, та свою країну. І зворотній зв’язок буде неодмінно.

Юлія ПАШКОВА.

comments powered by HyperComments
- реклама -