Уже неодноразово на сторінках газети «Слово правди»  розповідаю про  холмщаків, які активно працюють на впорядкуванні наших православних кладовищ у Польщі, якими  70 літ ніхто не переймався.

Більша частина наших переселенців походить із прикордонної місцевості з центром у місті Грубешів, де православним собором опікується отець Іван Кот, з яким ми підтримуємо тісний зв’язок.

Майже чотири роки ми боремося із «лісом», на який перетворилися наші старі цвинтарі. Щорічно по чотири-п’ять разів їздимо їх впорядковувати. Тепер уже від траси можна побачити чистий простір з піднятими надгробками, вцілілими ще із 19 століття. Кожне наше православне кладовище завжди має знак – хрест або капличку.  Встановити каплицю нам не під силу, а от хрест – можемо. Тож  29 жовтня  на кладовищі села Тератин такий хрест був освячений.

Лиш приїхавши, і цього разу наші чоловіки взялися до роботи, щоб ще трохи підчистити територію, поки чекали  на приїзд священика з матушкою. Отець Іван розповів про історичну пам’ять  Тератинського цвинтаря, адже 19 років своєї служби при Успенському соборі Грубешова присвятив вивченню історії нашого православ’я і українського коріння на Холмщині. Відвідавши багато сіл, де жили українці, він зібрав чимало матеріалів про події, що відбувалися колись на цій території , про їх наслідки і про те, як наші предки  залишали рідну землю. Колись у центрі цього кладовища був похований православний священик отець Василь, якого добу катували за його погляди і православну віру а, так нічого не домігшись, убили.  Згодом родина забрала і перепоховала його тіло у Варшаві.  Польська православна церква канонізувала отця Василя і зарахувала його до святих землі грубешівської, яких вшановують  в Успенському соборі 2 травня.  На цю літургію запрошують і нас, переселенців, адже це наше минуле. Скільки ще священиків було  у ті страшні часи закатовано і які упокоєні на сільських православних цвинтаря, ми знаємо. Адже, крім Тератина,  працювали на впорядкуванні цвинтарів у селах Кулаковичі, Ласків, Мірче, Шиховичі.

Нещодавно наводили  лад на  такому  цвинтарі у Лужкові.

У підпорядкуванні нашого парафіяльного священика 40 кладовищ, серед яких є більш-менш розчищені, а є й багато таких, де потрібно докласти немало зусиль, аби навести там лад. Наприклад, зовсім поблизу є село Стрижів, що було майже українським, православне кладовище там поряд із католицьким але, щоб його впорядкувати, потрібні сильні руки і потужна техніка.

Є серед нас група активних нащадків холмщаків, які не раз працювали на впорядкуванні православних цвинтарів у Польщі.  Безвідмовні й завжди готові до такої нелегкої , але почесної, святої праці родини Планковських, Козань,  Романюк, Депо, Слюсарук, Грицюк, Борусевич.   Шкода, що їх, таких, на кого можна покластися, дуже мало. На жаль,  часто молоді люди ще мабуть не відчувають відповідальної пам’яті про минуле, не цінують історії свого походження,  не знають  своїх предків. У кожному своєму дописі у газету звертаюся до нащадків переселенців, аби не залишалися байдужими. Польські кладовища завжди прибрані і соромно, коли поряд –  занедбані зарослі. Це неповага до наших предків, до нашого минулого, до нашої малої батьківщини.

   Галина БОРБЕЛЮК,

член ради товариста «Холмщина».

comments powered by HyperComments
- реклама -