Спеціалізована школа-інтернат «Центр освіти й соціально-педагогічної підтримки» – заклад відомий не лише на Волині, а й за межами України. Високопрофесійний колектив учителів та вихователів перетворив звичайний інтернат, яким колись лякали дітей, на престижну школу, куди зараз мало не навипередки влаштовують своїх нащадків місцеві домогосподарки і чиновники, бізнесмени і військовослужбовці. Творчий неспокій, постійний пошук і невтомна праця – звична атмосфера для цього колективу ентузіастів-однодумців, які щодня й щогодини намагаються створити усі умови, щоб їхні вихованці одержували якнайкращі знання, всебічно розвивали свої природні здібності, уміли спілкуватися, співчувати, допомагати, радіти за іншого і досягати поставленої мети, сприймали світ у всій його цілісності й різноманітті. Щоб зростали щасливими і вступали у життя самодостатніми людьми.
Днями у цій школі відбуватиметься всеукраїнська нарада, де вчителі-практики та науковці, представники Міністерства освіти й науки України обговорюватимуть підсумки реформування – унікального масштабного експерименту, що триває у цих стінах уже близько десяти років. Ділитимуться володимир-волинці і досвідом впровадження інклюзивної освіти, адже першу дитину з особливими потребами тут прийняли у 2012-ому. Отож приїдуть за досвідом і керівники обласних управлінь освіти з усієї країни та директори закладів, де вже також планують подібні експерименти.
У школі діти мають почуватися щасливими, – переконаний директор «Центру освіти та соціально-педагогічної підтримки» Валентин Вірковський.
У грудні наступного року у школі закінчується педагогічний експеримент із впровадження інклюзивної освіти. Наші матеріали є у профільному комітеті Верховної Ради, у Міністерстві освіти, але поки що нема достатнього впливу, щоб прискорити прийняття відповідних нормативних документів. По суті, цю справу «кастрували» – бо коли залишилося узаконити створену зусиллями нашого колективу і науковців структуру на державному рівні, все зупинилося. Шукаємо вихід із ситуації, звичайно, завжди є якийсь запасний варіант. Адже повернення до формату звичайної школи означає для нас ліквідацію ряду структурних підрозділів – зайвими виявляться дошкілля, початкова ланка, школа дитячої творчості, гуртки спортивного напрямку. Тому попередньо ведемо переговори з владою, готуємо керівництво міста до того, що їм доведеться взяти на фінансування міського бюджету дошкілля і початкову ланку по володимирських дітях. Бюджетний кодекс дає можливість фінансування з різних бюджетів.
Які структури можемо натомість створити? Навчально-виховне об’єднання або центр, що може мати у своєму складі школу-інтернат, дошкільний і позашкільний заклади . Однак є суттєвий момент – навчально-виховного об’єднання не фінансує обласний бюджет, це виключно місцева структура. Ми пропонуємо фінансувати НВО, об’єднавши юридичні особи, кожна з яких фінансується зі свого бюджету, але координацію управління нехай здійснює одна особа. Є інший варіант – одна юридична особа, але різні бюджети фінансують кожен свою частинку: місто за своїх, а область – за своїх дітей.
У Міносвіти готові на це, та кажуть, не вистачає буквально рік-два. Педагогічний експеримент триває сім років, хоча, може діяти і до десяти. Можливий інший напрямок, вимальовується окрема лінія – інклюзивний принцип у роботі установи із залученням різних дітей громади – і з особливими потребами, і з інших соціальних категорій сімей. Тож розглядаємо різні варіанти, в тому числі і продовження експерименту.
Принцип інклюзії треба розвивати, розширювати. Маємо зараз 28 таких дітей. У початковій ланці вони є у кожному класі та у кожній групі дошкільного відділення. Наступного навчального року вони підуть у п’ятий клас, вже буде задіяна і основна школа. Відповідно до цього напрямку поки що експериментальної роботи, треба розвивати базу, продовжувати створювати комфортне для такої категорії дітей середовище, щоб вони могли себе самостійно обслуговувати, там, де це можливо. Вимоги дуже різні, а ми, наприклад, поки ще не можемо повний день утримувати дитину з проблемами опорно-рухового апарату. Мамі складно, а у нас, на жаль, немає достатньої кількості штатних одиниць, тому вона вимушена з обіду забирати дитину додому.
Чому домагаємося створення центру реабілітації? Давно ставимо це питання. Зберігаю лист попереднього керівника управління соцзахисту – де вказано, що у місті немає дітей, які цього потребують! Тоді порушив цю проблему на сесії, підключилися й активісти. Тепер для центру виділено приміщення на першому поверсі будинку міськвно, оголошено конкурс на посаду директора. На мою думку, доцільно створити єдиний для міста й району реабілітаційний центр із різними відділеннями.
Чим наразі живе наша школа? Намагаємося розмістити в одному приміщенні дошкільне відділення і початкову ланку. Три класи уже фактично тут, перший й другий поверхи займатимуть дошкілля і початкові класи, і лише третій залишимо під проживання (гуртожиток).
За цей навчальний рік вдалося закінчити утеплення всіх навчальних і спальних корпусів, поставити котельню (цей сірий бункер видно, як заходиш на територію) на 36 кубів. Приблизно 30 тонн пилет подаються у неї автоматично і такої кількості вистачає на два тижні. Хочемо зробити і автоматичний контроль за горінням у камері, піддувом, роботою димососів, тиском. На наступний рік хотілося б поставити меншого котла, щоб зменшити потребу у твердому паливі і завдяки цьому скоротити витрату коштів. Залишиться проблема підігрівання води – а це забирає більше 20-ти відсотків потужності котла. Думаємо, радимося, рахуємо – перейти на електрику, чи встановити окремий котел, щоб працював тільки на підігрівання води, аби не відволікати на ці потреби основний.
У таборі відпочинку у Пульмо добудували третій поверх гуртожитку. Зараз завершуються внутрішні роботи, лишається пофарбувати, встановити двері, покласти ламінат на підлозі тощо. Поступово обладнуємо кімнати меблями, готуємо табір до оздоровчого сезону.
Сподіваюся, 1 червня відкриємо двері для 200 або й 250-ти дітей – залежно від потреби, щоб за сезон оздоровити близько тисячі. До речі, свої вихованці не всі відпочивають у Пульмо – не маємо на це коштів. Нещодавно одержали роз’яснення із формування бюджету – про те, що на оздоровлення дітей маємо право закладати кошти виключно для пільгової категорії – сиріт, дітей одиноких матерів і малозабезпечених. Додаємо ще дітей учасників АТО. Але ж у нас є призери, спортсмени, треба провести навчально-тренувальні збори футболістів, боксерів. Тож це робитимемо за рахунок спецфонду, тобто табір заробляє гроші й за рахунок цього оздоровлюємо таких дітей. Крім того, на літо, мабуть, знову приїдуть донецькі, луганські діти. Обмірковуючи програму їх перебування, плануємо залучати володимирських дітей, будемо організовувати спільні заходи, екскурсії по Волині, всьому західному регіону, покажемо Луцьк, Львів, своє місто. Є договір із поляками про обмін дітьми для поліпшення знань польської мови, вивчення історії і культури наших обох країн. Перша група приїздила минулого літа. То ж канікули у нас активні і для дітей, і для працівників. Головне зараз успішно закінчити навчальний рік.
Розширюємо кабінетну систему, у школі вже належно обладнані кабінети хімії, фізики, біології, іноземної мови. Очікуємо кінця навчального року і візьмемося за ще чотири – з математики, української мови, географії та історії. Кабінетна система буде винятково тільки для класів, які поглиблено вивчають іноземну, математику, рідну мову. А ось у хімічний, фізичний, біологічний, географічний та історичний кабінети впродовж тижня приходитимуть усі класи. Тож матимемо кабінети із восьми основних предметів.
Уже спостерегли: де кабінет – там формується мікросередовище. У хіміків, біологів, коли не прийдеш, завжди буває до десятка учнів. Разом це більше півсотні зацікавлених і зайнятих поглибленим вивченням окремих предметів дітей. Неодмінно знайдеться i гурт шанувальників історії, географії. Тим більш, учителі перебувають у школі до 18-19-ої години. Намагаємося спонукати педагогів: маєте кабінет, обладнання, літературу, доступ до Інтернету – виявляйте зацікавлених i здібних до вашого предмету учнів, допомагайте їм розвиватися, залучайте до посильних досліджень.
Не є прихильником постійного доступу до Інтернету в ycix класах. У нас вiн забезпечений у предметних кабінетах. Жорстко обмежили використання учнями мобільних телефонів, узгодивши це з батьківським комітетом. Перед уроками дитина залишае телефон вихователю, класному керівнику, або вчителю, якому довіряе, з яким найбільше контактує.
Дали можливість батькам переводити своїх дітей iз категорії вихованців у категорію учнів. Це означає, що батьки не платять батьківську плату, а ми цих дітей нічим не забезпечуємо. Такі учні ходять у школу повного дня, готують тут уроки, займаються у гуртках – але без харчування, забезпечення канцелярськими товарами, оздоровлення. Наразі лише шестеро дітей перейшли на такий варіант, та й то ті, хто проживає поряд. Якщо із сім’ї, що немає пільг, у нас вчиться двоє дітей – то вони платять за місяць по 680 гривень. Тож люди рахують і вирішують, що вигідніше для сімейного бюджету і для комфорту їхньої дитини.
Чи почуваються діти у нас щасливими? Працюємо саме задля цього
БАТЬКІВСЬКІ ВІДГУКИ
І житлом школі завдячуємо
Валерій Тужилкін,
проповідник церкви християн віри Євангелійської:
– Сам вчився у цій школі від першого по дев’ятий клас. Звідти пішов у ПТУ. Маємо із дружиною дев’ятеро дітей , старші зараз вчаться у першому, другому, третьому й четвертому класах центру освіти. Побільше б таких шкіл –тут уважно ставляться до дітей, дбають про них, розвивають їхні здібності. Наприклад, наша Оля вже пробує займатися музикою, Марійка – співає, Петя – ходить на волейбол. І це все у стінах школи, нам не треба бігати з малечею по різних закладах.
Учителі й вихователі – чудові люди, вдячний їм за терпіння, співчуття до наших проблем. Пригадуючи власне шкільне дитинство, розумію, скільки зусиль їм було потрібно, щоб відігріти дитячі душі, адже багатьох тоді до цього закладу приводила непроста доля. У педагогів нашої школи дуже нелегка праця. Багатьох із них уже немає на світі, та я їх ніколи не забуваю.
Моя родина завдячує адміністрації школи і житлом. Наш директор, єдиний із таких керівників (принаймні, інших не знаю), хто дбає про долю випускників. Завдяки йому моїй багатодітній родині надали квартиру, де ми вже завершуємо ремонт, поки знімаємо приватну. Але незабаром матимемо своє гарне, зручне житло. Як, до речі, сім’ї ще шістьох колишніх випускників.
Кому зависокою здається шкільна плата, хай полічить свої витрати на дітей
Алла Андреюк, працівник страхової компанії:
– Чому обрала для своїх дітей цю школу? Найперше, зіграло роль те, що проживаємо поряд. Завдяки цій школі змогла вийти на роботу, бо діти повертаються з навчання о 18.30.
І син, і донька ходили тут ще у садочок. Зараз Володя вже у сьомому, Христина – у другому класі. Уроки вчать і готуються до завтрашніх занять з допомогою вихователів, мають можливість звернутися до них, коли самі у чомусь сумніваються. Наша сім’я задоволена і тим, що діти не лише протягом усього дня зайняті й доглянуті, а й смачно й поживно нагодовані – п’ятиразове гаряче і свіже харчування – таке не завжди зможеш забезпечити і вдома. Меню різноманітне, продукти хороші, доброякісні. Коли чую розмови про ніби зависоку батьківську плату, раджу порахувати, скільки б ви самі витратили, аби вдома стільки разів була на столі свіжа й відповідна до дитячого раціону за поживністю їжа? За скільки купите форменний одяг, зошити, ручки, пенали й інше учнівське приладдя?
Діти наші теж задоволені. Син багато років займається у хореографічному колективі, яким керує викладач Алла Боярська. До речі, сценічні костюми не купуємо, ці витрати повністю бере на себе школа. Нам хіба треба попрасувати їх перед виступами. Знаю, що у популярних у місті танцювальних клубах для батьківських гаманців такі дитячі захоплення досить вагомі. Ми нізащо не погодилися б змінити навчальний заклад.
На службі за сина-школяра можна бути спокійною
Оксана Шаптала,
військовослужбовець:
– У цій школі вчиться наш молодший син Владислав. Старший, Олександр, у березні закінчив військову академію, зараз служить на Донбасі, перебуває на першій лінії оборони.
Чому віддали молодшого саме до цієї школи? Бо ми з чоловіком від ранку до вечора на службі. Маємо із чим порівняти, бо коли ріс старший, ми їздили по гарнізонах і дитина вчилася у різних школах. Старшокласником він грав у футбольній команді ВІК разом із дітьми, які вчилися у «Центрі освіти». Із розмов їхніх батьків ми й дізналися про переваги цього закладу. Тому Владислав пішов у перший клас саме тут.
Нашу сім’ю влаштовує, що дитина не проводить час безконтрольно, увесь день перебуває у школі, після уроків готує завдання на наступний день, може проконсультуватися з учителем, вчасно п’ять(!) разів їсть свіжоприготовані страви. Для нас важливо, що і знання діти одержують хороші і мають можливість тут же, на місці, розвивати свої здібності до творчості чи спорту. Владислав до четвертого класу займався танцями, зараз захопився боксом. Він – відмінник, за це його включають до груп, які відпочивають у шкільному таборі на Світязі. Ми з чоловіком спокійні за свою дитину протягом усього робочого дня.
Тут до наших дітей ставляться,як до власних
Леся Асмолкова,
начальник експертного відділу ТзОв «Гербор холдинг»:
– Моя Оленка – першокласниця. Вона ходила сюди й у дитсадок. Ми дуже задоволені ставленням до неї педагогів, вихователі Зоя Миколаївна і Тетяна Ростиславівна знайшли підхід до нашої дівчинки, тим більш, вона потребує особливої уваги. Зараз Оленку навчає Людмила Йосипівна Веселкова, і вона й інші педагоги тут ставляться до вихованців, як до своїх власних дітей. За потреби, з малюками працюють логопеди, психологи. Дуже зручно, що дитина може перебувати у школі повний день. Заводжу її зранку і забираю увечері. Після уроків вчитель допомагає підготувати домашні завдання. Але це не стандартна група продовженого дня, які декларують в інших школах. Тут по-іншому ставляться до дітей, уважно, турботливо.
Особливо приємно, що директор й адміністрація школи завжди мають цікаві й корисні ідеї, увесь педагогічний колектив тут у курсі новин у своїй галузі, живе й працює у творчому неспокої.
Зрозуміло, чому з малюками сюди у чергу стають
Олег Венгер, підприємець, депутат міської ради:
– Мої батьківські враження від цього закладу дуже позитивні. Розумію, чому тут великий попит на місця у дошкільному відділенні. Дуже важливо, що мають автономне опалення, завдяки цьому у приміщеннях постійно тепло, працівники самі регулюють температуру. Класно, що є басейн, стадіон, а дитячі ігрові й спортивні майданчики, напевно, найкращі у місті. Вихователі – з високою кваліфікацією, надійні люди, віддаєш їм дитину – і душа спокійна увесь день. Директор – справжній господар, ця людина, як кажуть, на своєму місці. Пригадую, колись інтернатом лякали дітей, мовляв,віддам, як не слухатимешся! А тепер – це престижна школа. Добре, що тут мають переваги діти з соціально незахищених прошарків населення.
Зараз у дитсадок ходить молодша дитина, старша Юлечка вже пішла до школи. До речі, вступила до першого класу цілком підготовленою, рахувала, читала – у «Пізнайко» водити її вже не було потреби. Ми вдячні за це вихователям.
Сторінку підготувала Ірина НАДЮКОВА
