На головну Новини Про  що  пам’ятав аеродром у Могильному –Жовтневому

Про  що  пам’ятав аеродром у Могильному –Жовтневому

  Невдовзі  газета  «Слово правди» виповниться 80 років. За  цей час багато  подій закарбувалося на її сторінках, хоч у певні часи на про всі з них повідомлялося.  Я спробував дослідити, яким був  цей 80-літній період у історії  мого села Могильно-Жовтневе- Сусваль, також починаючи з осені  1939 року.

 

- реклама -

1939 року 7 вересня  польські літаки почали перелітати на польові аеродроми Волині. На льотне поле в Могильному (його почали будувати поляки у 1935 році) перебазувався 10-й дивізіон бомбардувальної бригади, оснащений на той час сучасними літаками PZL 37 «Лось». Їх було небагато,  кілька втратили під час боїв по німецьких танкових колонах.

11 вересня група літаків бомбила німецькі з’єднання Яворова (зараз там полігон наших сухопутних військ), і тоді «мессершмідт» збив літак підпоручика Едмунта Бжизовського.

У 1941 році продовжувалось будівництво злітно-посадкової смуги, яку включили в список «Аеродроми військово-повітряних сил» Київського особового округу і яка одержала шифр 83 Могильно 124. На ній мали базуватися літаки 14-ї  Повітряної армії (будував аеродром окремий батальйон 415-ї армії).

22 червня о 4-й годині по ній завдано удару з боку гітлерівців. Тоді там знаходилися  лише два «ішачки» – так називали винищувачі І-16. Скільки було особового складу – невідомо. Один з тих літаків згорів.

1943 рік. У ніч з 12 на 13 листопада поляки напали на село, спалили  26 господарств (згоріло дві жінки). Їм дали відсіч, вони залишили шістьох убитих.

30 листопада вже напали «німаки», десь 150 осіб. Ціль невідома, бо не заподіяли жодної школи  і  відступили назад.

7 грудня знову напали німці, але не тільки  на Могильне, а й  Гнійне. 120 чоловік роз’їхалися на  чотирьох вантажівках і двох танкетках. Наша  «Козацька застава» відступила, було вбито одного козака. Загін «Вільне козацтво» сформований у селі Овадно 14 березня 1943 року. Тоді в Овадно приїхав з Володимира  полковник  і сорок козаків, який розповів, що вони виступають проти  «ляхів» , і тільки протягом дня до них записалося понад сто осіб з навколишніх сіл.

27 березня 1944 року моє Могильне і села рідної сторони Верба і Свійчів шукали на картах у Москві у генштабі. Цьому послужила доповідь командира з’єднання (мабуть, партизанського) Ніколайчука: « У березні німці зі складів Володимира-Волинського для загонів самооборони передали 40 гвинтівок у Могильне, 15 – у Овадне, 30 – у Свійчів. Також у кожне з цих сіл виділено по три ручні кулемети. Отож могиленцям дісталося найбільше зброї, втім  і фронтовиків у селі було найбільше – понад 20.

12 квітня між селами Овадне, Могильно, Попівка (зараз село Турія Турійського району) 58-й кавалерійський полк старався захопити рубежі на річці Турія. Було підірване залізничне полотно. Це не дало змоги німецькому бронепоїзду «відвідати» наше Овадне.

20 липня визволена Володимирщина. І вже 23 липня п’ятий  гвардійський винищувальний полк другого авіакорпусу першого Українського фронту перелетів з Луцька на цей аеродром, командував ним підполковник Микола Виноградов. Коли  літаки сідали  на льотне поле, всі могиленці були в церкві, але дзвони в ній ще не дзвонили, вони були заховані від німців, які планували їх вивезти.

10 вересня сільське кладовище, яке знаходилося за 50 метрів від злітної смуги, взяли в кільце два авіаційні полки гвардійського корпусу, яким командував генерал-лейтенант Савіцький. 402-й мав почесне звання «Севастопольський», командир – майор Анатолій Рубахін. Пілотів відправили у будинок відпочинку до міста. Але льотчики не тільки відпочивали.  Виконано 652 польоти з нальотом 338 годин. І це за два місяці! Льотчики на літаках ЯК-3, ЯК-9 виконували стрільби як по повітряних, так і наземних цілях. Вчилися вести бої «ланка» проти «ланки» і також «ланка» проти «вісімки» (ланка – це чотири літаки). 12 льотчиків  готувалися до польотів у складних метеоумовах.

812-й полк, який мав почесне звання «Нікопольський» і яким  командував підполковник Іван Попов, знаходився в резерві, але також виконував навчальні польоти. 5 жовтня генерал Савіцький організував показові бої між нашим Як-3, німецьким «месером» і американським «Аерокоброю».  Звичайно, за  штурвалами були радянські аси. Тактичні бої тривали довго, а ще довше після них – концерт, який відбувався на клуні баби Саньки (дівоче прізвище Підгурець), яка була рідною сестрою мого діда. На цій клуні співала сама Любов Орлова. Зараз на цьому обійсті неподалік  церкви вже ніхто не проживає.

У 1961 році Іван Попов став маршалом авіації Радянського Союзу. Тоді всі жили космосом, він мріяв послати до космічних вершин свою дочку Світлану, якій тоді було лише три роки. І Світлана Євгенівна долітала до тих вершин два рази. У другому польоті вийшла у відкритий космос. От вам і аеродром Могильно, над яким літали льотчик-космонавт Андріан Ніколаєв і батько відважної космонавтки Іван Попов.

За той час сталося і дві авіаційні катастрофи. 25 вересня молодший лейтенант Геннадій Коширін захопився стрільбою по цілях і врізався в землю. Був похований у центрі села. Потім його перепоховали в Овадному. 23 жовтня молодшому лейтенанту Миколі Деркачову під час польоту щось відмовило в літаку ЯК-3 і він не справився з управлінням. Поховали його на місцевому кладовищі.

20 листопада 1944 року полки передані в 16-ту Повітряну армію  Першого Білоруського фронту і їхні літаки долетіли до Берліна. Щоправда, не всі.

Про інші полки, літаки і вертольоти, які повернулися в Могильне після Перемоги, буде продовження.

Петро ПІДГУРЕЦЬ.

comments powered by HyperComments setImmediate$0.9264260836484925$1
- реклама -