На головну Інтерв'ю Професія – блогер. Рецепти натхнення і секрети популярності

Професія – блогер. Рецепти натхнення і секрети популярності

Їх називають «лідерами думок», а в Інтернеті деякі з них стають суперзірками. Стати блогером, здавалося б,дуже просто: треба лише мати вихід у Мережу, обрати зручну платформу (WordPress, Blogging, Livejournal, Instagram, Youtube або навіть Facebook), створити свій профіль-сторінку і демонструвати на ній свої таланти, думки чи розмаїтий внутрішній світ – хто чим багатий. Втім, самого лиш бажання висловитися трохи замало для популярності – «диванних експертів» і провінційних «зірок Ютуба» хоч греблю гати. Але коли ти маєш свій «голос», тобто притаманну лиш тобі манеру подачі інформації, обираєш певну тему, у якій тобі є що сказати, і створюєш унікальний контент, то маєш усі шанси стати впізнаваним і відомим. А якщо добре постараєшся, то зможеш ще й монетизувати його – цебто,почати заробляти.

Ми поспілкувалися з трьома блогерами з Володимира-Волинського, яка працюють на різних платформах, і розпитали, як і навіщо вони ведуть блоги і чи приносить це хобі їм якусь користь у житті.

Яна та її єдиноріжки

- реклама -

   В українській та україномовній блогосфері блог Яни Грицай «ЄдиноріжкиTime» відомий як справжня оаза натхнення. Дівчина пише про книги і кіно, мистецтво і місця, чарують своєю  атмосферністю.

– Як давно ти почала вести блог і чому?

   – Перший блог з’явився у мене ще близько 10 років тому. Тоді він був на платформі LiveJournal і більше нагадував особистий щоденник, потім «переїхала» на Blogger – там теж кілька разів змінювалися концепції блогу, його дизайн та назви. Зараз я, здається, знайшла найбільш комфортний для себе формат і вже рік пишу про натхнення на «ЄдиноріжкиTime».

Почала і продовжую вести блог, бо хочеться запам’ятати красиві речі, ідеї, думки, що оточують. Для мене блог – це своєрідна скринька зі скарбами. У цю «скриньку» я складаю рецензії на книги та фільми, що сподобалися; розповіді про творчих людей та інтерв’ю з ними; фотографії з подорожей; цитати, пісні…

 – Як обирала назву?

– Є поважні і важливі TheNewYorkTimes, є суперкрутий мультсеріал «Adventure Time», а я вирішила, що у мене будуть «Єдиноріжки Time». Єдиноріжки – істоти казкові і магічні. Втім, казкове і магічне є й у нашому світі. Про нього я і намагаюся писати.

 – Як із часом змінювалася його структура? Які рубрики з’явилися, які зникли?

– Я завжди писала і продовжує писати у блог про те, що люблю, а це Натхнення, Література, Кіно, Люди та Міста. Так просто і сформувалися рубрики, які існують досі.

 – Чи те, про що ти пишеш, пов’язане із твоїм фахом або твоєю роботою?

– За освітою я журналістка, і блог – це можливість забути про тренди, редакційну політику та низку правил і самій собі створити ЗМІ мрії.

 – Чи маєш певний план, систему для ведення блогу?

– Щомісяця традиційно роблю підбірку найбільш натхненних фотографій, ілюстрацій, фільмів, пісень та книг. Інші публікації з’являються, коли є щось, про що хочеться розповісти.

– Назви топ-3 улюблених блогерів.

– Якщо чесно, то своїх ідеальних блогерів я ще не знайшла. Втім, люблю читати блог Олі Малишевої «Salatshop»; дивитися на YouTube, які естетичні ролики про життя знімає LeoBalanev; стежити за блогом Марини Гіллер.

– Як гадаєш, чи можлива монетизація україномовних блогів?

– Теоретично можливо, але сама про це не задумувалася, тому не візьмуся радити, що для цього потрібно, окрім очевидного – доброякісного контенту та широкої аудиторії блогу.

– Створюєш сама весь контент чи щось запозичуєш? Наскільки для блогерів важливо мати авторський контент?

– Дуже важливо знайти свій «голос» та створювати оригінальний продукт, вкладати у нього душу. У наш час і так інформаційний простір перенасичений вторинним контентом – суцільними репостами, цитатами без копірайтів, плагіатом та іншого роду запозиченнями. Тому ніколи нічого не копіюю і уважно ставлюся до питання авторського права.

 – Чи важливий для тебе фідбек (коментарі, репости в соцмережах тощо)? І чи достатньо ти його отримуєш?

– Певна річ, завжди радісно отримувати зворотній зв’язок, це спонукає писати у блог, а не залишати все у блокноті. Щодо кількості коментарів та репостів, то у пріоритет стараюся ставити не їхню кількість, а задоволення від процесу ведення блогу.

– Чи твій блог якось впливає на твоє життя (познайомив з цікавими людьми, приніс пропозиції роботи тощо)?

– Так, це і низка знайомств, і увага з боку українських видавництв, і можливість відвідати певні заходи в якості блогера.

– Чи є якісь теми, про які ти наразі не пишеш, але хотіла б?

– Здається, ні. Якщо будуть, то одразу почну про них писати.

Володимир без фільтру в Інстаграмі shura_gera

Якщо у «соцмережі для фотографій», як іще називають Instagram, пройтися за хештегом #володимирволинський, то серед численних рекламних постів про нарощування вій і нігтів обов’язково вирізниш її фото. Її знімки набирають по кількасот «лайків», а зображений на них древній Володимир часом не вдається впізнати з першого погляду, так красиво-незвично він виглядає. Жителька нашого міста, яка ховається під ніком shura_gera – це Саша Герус, а її профіль, створений в Інстаграмі більше п’яти років тому, нині налічує майже дві тисячі підписників.

   – Реєструвалася тут просто як у ще одній соцмережі, без наміру «розкручуватися» і бути блогером. Просто фотографувала те, що приносить радість. Переважно це пейзажі, іноді фото страв, які готую, і дуже рідко, раз на кілька місяців, селфі, – розповідає Саша. – Останнім часом майже все, окрім кадрів природи і міста, відійшло на задній план. Зате у мене можна знайти кількасот знімків Володимира і його околиць, пійманих з різних ракурсів.

Здавалося б, як можна по-новому показати площу Героїв чи парк Слов’янський, перефотографовані з усіх боків? Саші це вдається, часом дуже несподівано, але завжди – гарно. «Красиві фото виростають із поганого настрою, – каже блогерка. – Коли щось засмучує, хвилює чи просто втомлює, беру телефон і рюкзак і йду в парк. Це моє «місце сили». Тут можна перезавантажитися, провітрити голову і впіймати вдалі кадри.  У цьому, мабуть, і професія художника допомагає – легше підібрати цікавий ракурс. А ще люблю фотографувати на світанку й увечері – сонце щодня по-різному прокидається і сідає».

У кожного з нас свій шлях. Відмінний від інших. Не дивіться, що у когось краще, а у когось гірше. Не оцінюйте. Якщо у вас зараз саме так – значить це потрібно саме для вас. Не для друзів. Не для батьків, родини. Для вас. Для досвіду, для росту, для пізнання. Живіть свідомо. Живіть Своє життя. . . . #провічне #шлях #міст #дорога #небо #горизонт #західсонця #володимирволинський #українськийблог #україна #пишуукраїнською #блогукраїнською #ukraine_blog #sunset_ig #sunset #sky #horizon #sunset_captures #redsky #shotononeplus #oneplusx #oneplusxphotography

A post shared by Саша Герус (@shura_gera) on

Саша зізнається, що в україномовному сегменті Інстаграму є мало цікавих для неї блогів. «Якщо брати дівчат мого віку, то переважно діляться вони на дві категорії – або «Інстадіви», які постять селфі з елементами «розкішного життя», або «Інстамами», у яких блог присвячений дітям і материнству. Вони нецікаві мені, а я – їм: селфі практично не роблю, а про те, що у мене є син, більшість моїх підписників не знає, бо не люблю виставляти особисте на загальний огляд. Натомість мені подобається знаходити цікаві іноземні фотоблоги,заводити знайомство з їхніми авторами. Серед них є поляки, британці, італійці, журналіст із Бразилії. У них дійсно можна побачити хороші знімки і поспілкуватися».

З-поміж найцікавіших україномовних Саша називає студентку з Вінниці bloody.m.mary, яка пише філософські тексти, редакторку зі Львова Юлію Сливку slyva_jalova_lova і володимирського фотографа Івана Дуду.

Останнім часом Інстаграм почав наближатися до формату Фейсбука: замість коротких підписів під фотографіями користувачі пишуть розлогі пости – про свій день, враження від чогось, роздуми на певну тему. Але моя співрозмовниця переконана, що це лише тимчасовий тренд: первинними у цій соцмережі є фото, а не тексти, і так буде завжди: «Ті довгі пости, які пишуть блогери-початківці, мало хто читає. Увага чіпляється за фото, і якщо воно класне – це гарантований «лайк». А текст повинен або зацікавити одразу, першим же реченням, або його має бути мінімум. Бо довго вчитуватися, що хотів сказати автор фото, ніхто не буде».

Як приваблювати нових підписників? «Маючи майже 900 публікацій, я могла б мати значно ширшу аудиторію, якби щось для цього робила», – сміється Саша. Платну «розкрутку» (коли тобі штучно, з допомогою ботів збільшують кількість підписників і «вподобайок») блогерка не радить, тому що не бачить у ній сенсу – не в голих «лайках» щастя. А замість мовчазних «мертвих душ» краще мати менше підписників, але реальних – тих, які коментуватимуть, ділитимуться враженнями, з якими можна поспілкуватися.

Коментарі в чужих блогах – це найперший спосіб розширити коло інстаграм-знайомств і привести до себе на сторінку нових людей. Незамінним інструментом лишаються хештеги – слова з позначкою # (наприклад,#природа, #місто, #доброгоранку) тощо,які коротко описують фото. Коли натискаєш на такий хештег, програма пошуку видає тобі усі пости, ним позначені. Таким чином, якщо використовуєш теги, твою публікацію теж показуватиме при пошуку. «А ще можна ходити по цих тегах на пости інших людей і лайкати. Не всі, звісно, але дехто лайкатиме твоє фото навзаєм. Якщо задатися такою метою і витратити, наприклад, годинку на день, то можна зібрати 100-200 «лайків» на фото (якщо воно, звісно,гарне). Інше питання,навіщо це вам», – ділиться секретами Саша.

До речі, популярні в Інстаграмі акції «Лайк-за-лайк» (взаємний обмін «лайками») або SFS («згадка за згадку» – форма дружнього піару, коли ти на своїй сторінці розповідаєш про якогось користувача, а він натомість про тебе) блогерка не дуже любить і практично до них не долучається. Хоча погоджується – для «розкрутки» вони бувають ефективними. Також приваблює користувачів новий інструмент Інстаграму – «сторіз»,  короткі розповіді, часто зі смішними анімованими ефектами, які «живуть» лише 24 години.

Якщо ж говорити про монетизацію блогу, то саме Інстаграм-блогери часто мають таку можливість. З допомогою яскравого візуального контенту можна вигідно представити будь-який продукт. Тому вони отримують пропозиції зробити пост про товар/заклад/послугу в обмін на безплатне його отримання. Топовим блогерам (тим, які мають по кількадесят тисяч підписників) часом обіцяють за це гонорар. Саша зізнається, що їй такі пропозиції не надходили – крім, хіба, одного разу, коли відомий виробник чаю пропонував прорекламувати його, отримавши в подарунок чайний набір.

https://www.instagram.com/p/BfeBNYbBAIl/?taken-by=shura_gera

Втім, фішка блогуshura_gera – не косметика і не чаї, а наше тисячолітнє місто. І для того, аби показати його у всій красі, не обов’язково мати дорогу фототехніку, переконанаСаша. Знімає вона на телефон з хорошою камерою, знімки трішки обробляє з допомогою додатку Snapseed і не використовує жодних інстаграм-фільтрів. «Телефон має свої переваги перед фотоапаратом – наприклад, ним можна непомітно робити знімки, тоді як професійна камера привертає увагу», – каже Саша.

Вона нетипова інста-блогерка. Не складає план публікацій, не спонукає підписників до розмови, не проводить розіграші. Просто фотографує. Просто живе своє життя. А ще показує нам наше місто, до якого ми так звикли, що й не помічаємо його красу,  – щиро, без фільтру і з любов’ю.

SVIATOSLAV     WOLF –

влогер з мільйонними переглядами

Відеоблогер, або ж влогер Святослав Вульф справді успішний у своїй сфері. Його канал у Youtube Sviatoslav Wolf існує три роки і має 93 тисячі підписників, а відео набирають від кількасот тисяч до кількох мільйонів переглядів. Канал присвячений радіотехніці, різноманітним гаджетам і саморобкам, а у своїх відео хлопець показує, як зробити власноруч і в домашніх умовах різні корисні штуки – наприклад, 3Gантену чи вейпер, а також випробовує технічні деталі і застосунки, куплені і виготовлені самотужки.

Відеозйомкою  Святослав захопився більше 10 років тому, коли купив перший смартфон з камерою. Тоді ще не знав, що таке Youtube, але короткі прикольні ролики знімав, показував друзям. Згодом взявся глибше вивчати технологію створення відео, просиджував дні на спеціалізованих форумах, багато читав. На перше відео, яке наважився завантажити у мережу, зараз соромиться дивитися. Знімати починав на стару касетну відеокамеру і ставив собі за мету зібрати хоча б 1000 переглядів. Як же вдалося початківцю вирости в успішного блогера?

Головне у блоггінгу – креативна ідея і розуміння того, для чого ти це робиш. І досвід показує, каже Святослав, що коли людина знімає відео більше «для себе», для самореалізації, то їй зрештою вдається досягти успіху. А от ті блогери, які одразу заводили канал з метою заробити на цьому грошей, ніяк не могли набрати достатньо підписників, хоч і робили все «правильно»:

– Я з дитинства захоплювався електронікою, ходив на гурток робототехніки, навчався на механіка в агротехнічному коледжі і продовжив освіту у Львівській політехніці. Тому й вирішив зосередитися на цій темі. Спершу показував ремонт різної техніки, але це багато переглядів не принесло. З’ясував, що технічні лайфхаки і саморобки значно популярніші. І справді, такі відео привели на мій канал багато підписників та коментаторів.

Святослав не просто уважно перечитував усі зауваження і поради – радів, коли знаходив конструктивну критику, і вдосконалював недопрацьоване. Продовжує робити це і досі, адже каже, що у цій справі необхідний постійний розвиток. Для того, щоб бути успішними влогером, ти мусиш самостійно опанувати ази режисури, монтажу звуку та відео, навчитися виставляти світло, писати сценарій і впевнено поводитися перед камерою.

Зняти складний ролик без допомоги інших буває важко. І хоч юнак вправно обходиться з допомогою різних штативів, та іноді потрібні ще одна пара рук або інша організаційна підтримка. Тоді кличе фотографа Івана Дуду чи бізнесмена Сергія Мацнєва. А людьми, які йому глобально допомогли в житті, надихнули перетворити улюблене хобі в роботу й обрати свій шлях, Святослав називає свого вчителя інформатики з п’ятої школи Миколу Касьяна і товариша Олександра Сержантова.

   – Володимирська молодь бачить перед собою дві дороги – на птахофабрику або «на Польщу». Я ж обрав третю – в Інтернет. Так, якщо ти успішний влогер, то своїми відео цілком можеш заробити собі на життя, – каже Святослав. – Коли кількість переглядів досягає певної відмітки (зараз це 1000 підписників та загалом 4000 переглядів за рік), Youtube пропонує увімкнути монетизацію. І тоді при перегляді користувачами твого відео показує рекламу, половину коштів, отриманих від якої, сплачує тобі.

Хлопець пильно стежить за пошуковими трендами у Google та Youtube, моніторить статистику, адже всі ці дані використовує для того, аби обрати найцікавішу тему наступного відео і найбільш оптимальний час для його завантаження – тільки у такий спосіб, ретельно прораховуючи алгоритми, можна нарощувати показники переглядів і підписок. Власне, тому й канал свій веде російською – не через теплі почуття до цієї мови і її носіїв, а просто тому, що вона приводить більшу аудиторію, адже її розуміють вихідці з усіх пострадянських країн і досить багато інших іноземців. «Якщо ті відео, які знімав українською, збирали максимум кілька сотень переглядів, то російськомовні збирають кілька мільйонів», – констатує Святослав.

Про Youtube він говорить як про ресурс дуже розумний, строгий і справедливий. Якщо ти порушиш його правила – тебе забанять, не зважаючи на твої досягнення чи авторитет. Однак коли створиш достойний контент, який цікавить користувачів, то алгоритми Youtubeзробить усе, аби його побачили якнайбільше глядачів. «І це класна  можливість для молоді, яка в реальному житті стикається з корупцією, різними упередженнями і перепонами. Якщо якийсь Василь з Суходолів чи Марія з Березович має свіжу ідею і креативну подачу, він чи вона може стати зіркою Youtube, не виходячи з дому, і відкрити для себе і нове джерело заробітку, і шлях самореалізації. Пробуйте, вчіться, знімайте. Головне – робіть це не для грошей, а для себе. І тоді все вийде», – каже Святослав.

Віталіна МАКАРИК.

comments powered by HyperComments
- реклама -