На головну Молодіжка Прикраси родом з Піднебесної, або Історія Насті і Суе

Прикраси родом з Піднебесної, або Історія Насті і Суе

Вони приїхали із двох віддалених частин світу у третю – кожен у пошуках свого, аби там зрештою збудувати свій творчий і життєвий тандем, віднайти гармонійний спосіб життя і створювати прикраси, якими захоплюватимуться покупці як в Азії, так і в Європі. Він – венесуелець з Латинської Америки Суе Морено Акоста, вона – володимирчанка Анастасія Литовка, а їхні вироби, які можна побачити на сторінці «TaiNa Jewerly» в Інстаграмі, «народилися» у Китаї. Вишукані прикраси з напівкоштовного каміння, обрамленого вигадливими візерунками з латуні та срібла, захоплювали відвідувачів цьогорічного фестивалю «Княжий». Нещодавно мандрівники-ювеліри знову завітали до Настиного рідного міста і поділилися своєю історією.

Усі дороги ведуть до Китаю

- реклама -

Настя:

Я поїхала до Китаю, бо мене цікавила ця країна – далека, невідома, незрозуміла. У мене не було там знайомих, я не знала мови. Але читала багато книжок про Китай. І після закінчення магістратури у Варшаві, яка була пов’язана з Asian studies, не зовсім розуміла, що мені з моїм дипломом робити. Але знала точно: іти працювати в банк за комп’ютером (а для вчорашнього студента-іноземця у Польщі це єдина опція, яка забезпечить і нормальну зарплату, і дозвіл на проживання, і страховку) – не мій варіант. Тому полетіла в Китай.

Спершу працювала там як викладачка англійської. Хотіла глибше пізнати країну, тому охоче змінювала місця і міста роботи. Перші чотири місяці побула в центральному Китаї, потім перебралася на східні острови, а далі подалася на південь. І побачила зовсім інше місто порівняно з тими, в яких була доти. Власне, це невелике, популярне серед туристів селище Далі. Там осіло багато іноземців, які мають своє житло, родини. І саме там я зустріла чимало «альтернативних» китайців – таких, які відрізняються від цієї загальної стандартизованої маси і більш відкриті до світу.

Бо у великому місті ти дійсно бачиш не особистостей, а масу, яка сліпо слідує правилам, з окремими представниками якої нема про що говорити. Лише коли виїжджаєш у села чи в якусь частину країни, де збереглися національні традиції, то бачиш, наскільки все може бути інакше – вбрання, їжа, музика. І от у Далі я побачила які живуть розкутіше, слухають рок чи джаз – це було дуже дивно. І ще там зустріла багато людей, які власне займалися хенд-мейдом. Вони робили все – прикраси, сумки зі шкіри, взуття, олійки, чаї. У Китаї я таке побачила вперше – при тому, що до того часу жила в країні уже майже два роки.

У Далі в мене був підписаний контракт, який став найдовшою зупинкою в одному місці. Спочатку я працювала просто викладачкою англійської, потім почала відпрацьовувати зі своїм другом – пекла хліб, співала у клубі. Почалася інша діяльність, змінилося коло спілкування, з’явилися нові люди. І так познайомилася з Суе. Він «крутився» у зовсім  іншому світі і робив дуже круті штуки руками, в нього було багато друзів-митців, які теж виготовляли різні речі. Отак він мене у це і втягнув…

Суе:

У моїй родині хенд-мейд, виготовлення крафтових виробів, зокрема прикрас – це сімейне заняття. Я народився у Венесуели, країні бідній, з нестабільною економікою. Молодь у нас бачить два шляхи: або важко працювати, намагаючись вижити вдома, або подорожувати і побачити світ. У мене був вибір: поїхати у веломандрівку Південною Америкою або спробувати податися в Китай. Хотів пізнати щось абсолютно інше, те, що відрізняється від того, що бачу вдома. Бо всі країни Південної Америки загалом досить схожі. Тому обрав Китай. І спершу отримав сильний культурний шок. Але згодом країна почала  все більше подобатися. Відвідав найбільші китайські міста –  ці кам’яні джунглі подіяли на мене гнітюче. Зрозумів, що таке життя не для мене. Тим паче, що китайські міста не просто великі – вони більші, ніж ми можемо собі уявити. В одному місті може мешкати більше 20 мільйонів людей – більше ніж у деяких європейських країнах!

Отож я подорожував Китаєм, оглядав красиві споруди, милувався мальовничими горами, відвідав Велику Китайську стіну. Згодом рушив на південь і так потрапив у Далі. Пригадую, коли приїхав туди, відчинив дверцята машини, побачив стрімкі гори і старе місто – і в мене перехопило подих від цієї краси. Зрозумів, що це саме те місце, де я можу залишитися пожити довше. Узагалі мені вже за тиждень треба було б повертатися додому, у Венесуеллу. Але я був такий зачарований цим містом, що зробив студентську візу на три місяці, щоб вчити китайську. Мова мені, чесно кажучи, не дуже добре пішла. Але полюбилася китайська культура, гостинний і щирий народ. А ще саме там я зустрів Настю.

Китайці цінують каміння «з іменами»

Настя:

Суе спочатку робив інші речі – вирізьблені з каменю підвіски у формі традиційних венесуельських фігурок, характерних для племені чібча – його предків. Він дуже любить цю культуру, яка була до іспанської експансії, і намагається її зберігати. Відроджувати традиційні ремесла почав ще його дідусь. Суе в  Китаї створював прикраси у цьому стилі, дуже красиво декорував їх шкіряними шворочками, бамбуком, бобами. Виглядало круто. Але, на жаль, китайці більше цінують прикраси з каменю не за форму і «історію», а за ім’я. Те, що ми принесли красиве каміння з вершини п’ятитисячника і зробили з нього підвіски, на них особливого враження не справляло. До коштовного каміння – опалу, аметисту, бірюзи та інших, імена яких знають, ставляться з більшою повагою. Незабаром ми  навчилися у друзів техніки wire wrapping, з якою працюємо і зараз. Суе комбінував фігурки, які він різьбив із каменю, з цією технікою. А тоді ми вирішили перейти напівкоштовне каміння, і спробувати попрацювати із ним.

На початку мені було дуже складно. Суе дуже талановитий, йому добре вдається робити щось руками, швидко вчиться і має до цього терпіння. Це важливо, бо на одну підвіску можеш витратити від кількох годин до кількох днів. У мене ж терплячості не вистачало. Тому коли не вдавалося, страшенно дратувалася. А потім за якийсь час знайшлося терпіння, почало все вдаватися, пасувати одне до одного, я влилася у цей ритм і впіймала свою хвилю, але щоб прийняти сам процес, знадобилося більше часу. Відточувати техніку і професіоналізм, вдосконалюватися, маємо постійно, щодня. Займаємося цим уже два роки, але є куди рости.

Суе

Дизайн і форма кожної прикраси найперше залежить від каменя, його форми, адже ми не використовуємо клею чи інших засобів кріплення – лише тонкий металевий дріт, яким обплітаємо його. Є певні базові моменти, які треба знати і враховувати. А далі вмикається фантазія. Хто працює над прикрасою, той і вигадує дизайн. Тут ми не співпрацюємо, хоча інколи радимося, коли комбінуємо каміння. Але коли ти береш камінь, то вже маєш якесь бачення, і воно тебе веде.

Настя

Я мислю більш абстрактними формами, для мене важлива симетрія. Суе навпаки такий візуал, у його роботах вкладені конкретні символи, які можна побачити. Наприклад, є підвіска, яка нагадує модель Сонячної системи, інша має природні мотиви – там листочок, квітка тощо. Ще він експериментує з технікою, поєднує wire wrapping із плавленням, це виглядає дуже стильно і красиво.

Працюємо з латунню і сріблом. Латунь дуже гнучка, якщо щось не вдалося, можна виправити. Сріблом помилок не прощає, тому працювати з ним почали лише після того, як добре набили руку у цій техніці. Мідь використовуємо рідко, бо вона швидко окислюється, втрачає блиск. Відполірована латунь – супер-жовта, блискуча, коли окислена – має такий наліт благородної старовини, що мені дуже подобається, тому свої прикраси ніколи не полірую. А мідь просто стає темною і її треба регулярно чистити. Усі ці метали носити корисно, бо вони присутні в нашому організмі, тому він добре їх сприймає.

Мандри плюс творчість як стиль життя

Настя:

Ми багато мандрували по Азії – Непал, Тибет, Індія. Об’їздили кілька країн Європи на велосипеді-тандемі. Всюди веземо з собою прикраси, адже це те, з чого ми, по суті, й живемо. У вело мандрах добру половину багажу складали наші вироби, матеріали та інструменти. Може, це й не дуже практично, але це частина того способу життя, який ми самі собі обрали. Стараємося бути максимально незалежними і своє майно мати з собою.

Буває, що ніяк не можемо продати якусь прикрасу, вона об’їздить з нами кілька країн. Аж поки не прийде «саме та» людина, яка обере собі її – і лише її. Іноді мені здається, що це каміння має силу «кликати» людей. І чекає того, часу, коли потрапить у правильні руки.

У своїх подорожах ми часто зустрічали тих, хто називає себе «жителями світу». У їхній сімейній історії змішані майже всі континенти, тому вони не ідентифікують себе як представника певної національності і не мають  відчуття приналежності до якоїсь конкретної країни. Натомість я чітко розумію, що я – українка. Так само, як і Суе відчуває міцний зв’язок зі своєю культурою, своїм корінням. Хоча коли приїжджаю в Україну, то часом ловлю себе на тому, що якісь речі не розумію чи не сприймаю. Але коли мова твоєї душі українська, ти не можеш себе ідентифікувати з іншою країною.

В Україні ми продавали свої прикраси тут, на фестивалі, і у Львові, просто на вулиці. Нас сприймали дуже добре. Люди відкриті, усміхнені, зацікавлені. Ми не лише продавали прикраси, а й ділилися історіями, досвідом, знаннями чи про каміння, чи про те, що можна жити ось так. Україна спрагла на альтернативний спосіб життя, нестандартне мислення, нові ідеї. Коли люди бачили нас і слухали нашу історію, не могли повірити, що таке можливо. І мені здавалося, що одна з наших місій тут – показати, що наш спосіб життя – це один із можливих і цілком реальних варіантів. Не обов’язково шукати собі начальника і сидіти в офісі, якщо відчуваєш у собі потяг до незалежності і творчості. Така можливість поділитися досвідом з тими, кому це потрібно і цікаво, дійсно важлива.

 

comments powered by HyperComments
- реклама -