Свята Марія

Іконописці можуть створювати дещо незвичайне, цікаве, дивне і зовсім не схоже на те, що ми звикли бачити у храмах. У цьому переконуюся щоразу, коли переступаю поріг львівської  галереї сучасного сакрального мистецтва “IconArt” . І роботи, які виставляють-продають у межах постійної експозиції, і персональні виставки сучасних митців-іконографів вражають різноманіттям технік, підходів, інтерпретацій, а часто – і несподіваним концептуальним наповненням.

Так було і цього разу. Виставка “Контрзміна” художника Сергія Радкевича – це цікавий інформаційно-живописний проект, який митець створив у ході дослідження соборів і церков, які змінили або повністю втратили своє функціональне призначення. Художник відібрав кілька закордонних храмів, які були перебудовані в інші культові споруди або в приватне житло, а також кілька українських, повністю і частково зруйнованих. Усіх їх об’єднує те, що служба Божа в їхніх стінах більше не ведеться.

Взявши за основу схематичний план цих будов, художник вписав у них портрети святих, яким ці храми були присвячені.

“Святі зображені без звичних атрибутів святості – німбів, певних предметів, з якими вони асоціюються. Намальовані на сірому, “мінливому” фоні – таким чином автор прагнув показати, що ці святі стали примарами у присвячених їм храмах. Їм більше ніхто не молиться у цих стінах, їхній слід – лише у назві, яку вже й мало хто пам’ятає”, – пояснює кураторка галереї.

Чому мене зачепив цей проект? Бо серед об’єктів, про які написав картину художник, одразу ж угледіла костел, який бачила на власні очі, – у селі Розлуч Турківського району, на Львівщині. З нього й почнемо 🙂

Святий Франциск Борджиа

Костел святого Франциска Борджиа був зведений у селі Розлуч упродовж 1901-1902 років з ініціативи пароха з міста Турка отця Ігнація Кулаковського. Спершу це була каплиця, яка зводилася для швабських німців римо-католиків. У 1937 році їй надали статус філіального костелу. У радянські часи у приміщенні неоготичної дерев’яної церкви був колгоспний склад. З 1994 року будівлю реставрують, але зі змінною успішністю 🙁 У жовтні, коли ми були в Розлучі, вона виглядала отак:

Наступний в історії – храм Святої Марії у Сенфорді (Австралія), який переробили на приватну резиденцію.

 

Свята Марія

Колишній храм святої Марії знаходиться в містечку Сенфорд в австралійському штаті Вікторія. Збудований у 1887 році, храм належав до англіканської церкви. У 2000-х його реставрували і перетворили на приватну садибу, яка зараз називається “Old House Church”

В сучасному інтер’єрі будівлі нічого не нагадує про те, що це була церква, присвячена Діві Марії. Нині вона виглядає отак:

http://darrylsstainedglasspatterns.com/churchhouse/

А це святий Юда Тадей:

Присвячений йому храм у Лондоні теж перетворився на стильне помешкання:

Наступним іде портрет одного із покровителів храму святих Сергія і Вакха у Стамбулі.

Щоб ви й не сумнівалися, цю церкву переробили на мечеть.

А оцього святого, попри відсутність атрибутів, впізнати досить легко. Так, це святий Миколай:

Дерев’яна церква у Кліщівні (Україна), якою він опікувався, практично зрівняна з землею… І в цих пошарпаних стінах святий став невідчутною примарою.

Звісно, цей проект зачепив мене не  лиш тому, що він – про святих. А тому, що він – про плинність часу і нетривкість речей. Про те, що вчорашнє важливе, цінне, святе завтра може стати банальністю і буденністю. Так, це страшенно сумно. І ще це спонукає задуматися.

Може, й вас ця виставка наштовхнула на якісь роздуми? Пишіть у коментарях.

Віталіна Макарик.

comments powered by HyperComments
- реклама -