Покинути добре оплачувану роботу і, попри нерозуміння рідних, вирушити добровольцем на війну, не маючи за плечима ані досвіду військової служби, ані відповідних навиків, керуючись лише великим бажанням бути потрібним для рідної країни – усе це про неймовірно позитивного та завжди усміхненого сержанта Андрія Черепа. Цього року він уперше за два роки проведе новорічно-різдвяні свята на мирній частині України.

Андрій родом з невеличкого містечка Ічня, що на Чернігівщині. До війни, яка несподівано розгорілась на Сході нашої країни, молодий чоловік жив спокійним сімейним життям, працювавначальником дільниці газового господарства, отримуючи непогану зарплату. Але у січні 2015-го року, якраз коли розпочалась четверта хвиля мобілізації, не став чекати повістки, а сам пішов до районного військкомату, аби попроситись до лав Збройних сил.

– Після всього, що відбулось в країні, після поразок та втрат війська у 2014-му, відчув, що не зможу далі жити звичним життям, залишаючись удома, – каже Андрій Череп. – Для рідних це був шок. Вони, на жаль, не зрозуміли мій вчинок і невдовзі сім’я розпалась, не витримавши такого випробування. Мабуть, це своєрідна моя жертва за вибір, про який поки не шкодую.

- реклама -

Розпочавши військову службу звичайним солдатом, Андрій Череп потрапив на рівненський полігон, де пройшов свій перший вишкіл. Для нього це був вкрай необхідний досвід, адже вперше в житті взув кирзові чоботи. Набуті знання стали в нагоді вже на передовій, куди поїхав у складі першого механізованого батальйону другої роти новоутвореної 14-ї бригади. Хоча, зізнається, що і нині, дослужившись до сержанта та головного старшини роти, ані дня не припиняє вивчати військову науку.

Славнозвісний перший механізований батальйон, в якому Андрій Череп і нині продовжує службу, прославивсяу зоні АТО, як один з найкращих бойових підрозділів, адже виконував найбільш складні операції, зазвичай – у темну пору доби, за що був названий «Нічні тіні». Відзначились хлопці під Маріуполем, де захищали населений пункт Сартана, а потім були такі гарячі точки, як Мар’їнка і Щастя. Боєць каже, що до обстрілів звикаєш швидко і вже за декілька місяців сприймаєш їх, як звичайне явище. У таких бойових умовах під канонаду ворожих військ сержант зустрічав усі свята протягом останніх двох років.

Віддушиною на передовій для нього стало давнє захоплення кімнатними рослинами, які для Андрія, наче діти, – з трепетом та любов’ю доглядає за ними, бо, каже, що це заспокоює та відновлює душевну рівновагу. З кожною зарплатнею оранжерея бійця все більше розросталась – чого варті лише 16 видів його улюблених фіалок! Щоправда із поверненням у місце дислокації бригади, квіти довелось відвезти додому на Чернігівщину.

– За останніх два роки майже не бували на мирній території, адже в цей час постійно відбувались якісь бойові злагодженя та несення служби у зоні АТО. Тож наразі ще звикаю до мирного життя, – розповідає із усмішкою військовослужбовець. – Поки не знаю, як святкуватиму Новий рік, але обов’язково загадаю у новорічну ніч миру для нашої країни. Миру лише із перемогою.

Тетяна ІЗОТОВА.

comments powered by HyperComments
- реклама -