На головну Анонси Роздуми після прощі на землю предків

Роздуми після прощі на землю предків

На Пречисту, коли вшановуємо благословенну Матір Бога нашого, у православних храмах збираються прочани не лише на українській землі, а і за її межами.

Уже багато літ холмщаки, сповідуючи традиції батьків, їдуть на нашу малу батьківщину, у місто Хелм, де до православного храму сходяться віряни із землі польської та паломники з України.

Хоча ця духовна споруда зараз перебуває на реставрації, але, не порушуючи традиції, молилися тут 21 вересня Божій Матері за здоров’я, мир і благополуччя паломники зі Львова, Луцька, Нововолинська, Ковеля, з ними й ми – 16 володимир-волинців. Усе менше залишається переселенців, народжених на нашій малій батьківщині. Але тішимося, що небайдужі нащадки продовжують традиції батьків, які народилися на землі, яку Сталін із легкістю віддав, позбавивши тисяч людей найнеобхіднішого, напрацьованих поколіннями й роками статків.

9 вересня 1944 року був підписаний Акт про добровільне виселення українців із рідної землі, за яку загинуло чимало патріотів. Багато із тих, хто залишився живими у тій боротьбі, потрапили до тюрем, де відбували покарання за те, що хотіли бути вільними українцями і захищалися від нападів агресивних сусідів, з якими до війни жили у мирі, дружбі, навіть, родичалися. Історія сумна, але потрібно уміти пробачати і жити далі.

Статус переселенців і зараз мають чимало українців.  Вони також постраждали від «старшого брата», вже російського. Але їхні землі захищає наша армія, на їхньому боці наш уряд. Щодо тодішнього виселення, яке у державних документах назване добровільним, то, звичайно,  насправді воно було примусовим.  Згадую своє дитинство,  коли в одній кімнаті тіснилися шестеро осіб. Воно було надто тяжким і безрадісним. Незважаючи на це, ми вижили, вивчилися, пішли на свій хліб, однак ще довго почувалися чужими, інколи навіть відчуваючи зневагу місцевих. Чому? За це досі боляче. Ми ж, як й інші, вірили у Бога, дотримувалися традиції, які започаткували наші предки і які сповідують усі українці. Лише тепер дізнаємося про своїх земляків, які приховували своє переселенське забужанське минуле,  займаючи керівні посади у радянський час. Вважаю, що не треба соромитися свого походження, якщо воно не є кримінальним.  Залишаймося насамперед людьми.

   Галина БОРБЕЛЮК,

член ради товариства «Холмщина».

comments powered by HyperComments
- реклама -