Ледь умістила невелика зала центральної районної бібліотеки усіх охочих віддати данину пам’яті поета Анатолія Махонюка під час вечора-спомину «Світ поета – мереживо слова і долі», який відбувся тут минулого тижня. На заході, що був присвячений одразу кільком знаковим подіям – виходу десятої ювілейної збірки «Зірка пливе до світанку» та 55-річчю від дня народження поета, були його батьки разом із сестрою, а також представники районної влади, друзі та шанувальники.

Ведуча заходу бібліотекар ЦРБ Тетяна Абаліхіна розповіла про нелегкий життєвий шлях відомого волинського поета з села Овадне та ознайомила з його творчістю. «Роман Анатолія з поезією довжиною у життя відбувся завдяки найріднішим йому людям – батькам Петру Михайловичу і Надії Стахівні та сестрам Галині, Світлані і Людмилі», – зазначила ведуча вечора. Розчулено слухали рідні  Анатолія його вірші, які проникливо декламували студенти педагогічного та агротехнічного коледжів та покладені на музику твори у виконанні Лариси та Івана Лучинців. Доповнював вечір-спомин показ світлин з різними моментами з життя поета – здебільшого численними творчими зустрічами з читачами та друзями.

Охоче поділились своїми враженнями від нової збірки та спогадами про Анатолія Махонюка ті, кому пощастило знати його при житті. Науковий співробітник музею Богдан Янович прочитав вірш-посвяту та розповів про своє спілкування з поетом, творчістю та щедрістю душі якого він захоплюється. З хвилюванням виступала «союзянка» Валентина Черенюк, яка розповіла про зустріч із волинським поетом та його талановитими сестрами-вишивальницями на одній із виставок у Ковелі.

Дружбою із родиною Махонюків пишається бібліотекар міської книгозбірні для дорослих Тетяна Гілевич. З талановитим верлібристом у неї зав’язалось  листування після написаного відгуку на одну зі збірок Анатолія, а далі було багато спільних творчих зустрічей у бібліотеках та навчальних закладах області. Згодом  зав’язалась дружба і вони почали їздити родинами один до одного у гості. І досі пані Тетяна з трепетом зберігає записи голосу Анатолія Махонюка у своєму телефоні та його вітальні листівки, як теплий спомин про приємні миті у житті.

Про те, як йому не вистачає доброго слова поета, висловився і Іван Лучинець. Хворий на ДЦП юнак товаришував із Анатолієм та завжди брав із нього приклад, адже обмежені фізичні можливості – це не привід, аби опускати руки.

Після завершенню заходу усі мали нагоду придбати останню збірку із досі неопублікованими верлібрами, яка нещодавно побачила світ завдяки старанням його родини.

Тетяна ІЗОТОВА.

comments powered by HyperComments
- реклама -