Новини

Так починалася Друга світова у Володимирі

Архів
32 переглядів

   «Перше вересня – не тільки початок навчального року. 79 років тому розпочалася Друга світова війна. Мій батько, світлої пам’яті Святослав Володимирович Панасевич, був тоді 9-річним хлопчиком. Потрясіння від першої бомби, скинутої фашистськими бомбардувальниками на місто 7 вересня 1939 року закарбувалося гірким спомином на все життя. Про це тато не раз розповідав і нам, дітям, і внукам. Можливо, комусь із вас, дорогі краяни, це буде цікаво».

Цей лист наша землячка київський мовознавець, кандидат філологічних наук Ірина Гнатюк, котра впорядковує книгу спогадів батька, надіслала до редакції «Слова правди». Готуючи залишені у спадок батькові матеріали до друку, вона часто «гуляє» володимирськими вулицями з допомогою Гуглівських карт, аби звірити й уточнити їх назви, прізвища людей. Донька-філолог замислюється над мовним оформленням майбутньої книги й, трохи правлячи росіянізми, за що й сам автор подякував би, схиляється до того, аби максимально зберегти питому батькову мову, бо так тоді говорили володимирські містяни. Тож  уявіть Володимир у вересні 1939-го.

***

Була перша неділя війни [7 вересня 1939 року. – І.Г.]. Вже сьомий день десь гриміли бої, гинули люди, а тут було тихо, і якби не біженці, які вже почали їхати автомобілями, роверами, мотоциклами, возами, то здавалося, що ніде нема ніякої війни.

Було близько десятої години ранку, стояв погожий сонячний день, церковні дзвони бомкали в усіх трьох церквах, кожен своєю мелодією. У Василівській – тонко і трохи надтріснуто, у Миколаївській – срібним баритоном, а соборний дзвін гув густим басом. Далеко ледь-ледь чутно, бринів, неначе гітарна струна, дзвін Святогорського Зимнівського монастиря. Його не завжди можна було почути у нас в місті, тільки в дуже тиху погоду і коли вітер віяв з південного сходу. Дзвонили завжди на “Вірую”. Спершу передзвонили у Василівській, потім – у Миколаївській церкві, й останнім закінчився недільний благовіст в Успенському соборі.

І ще як слід не замовкли дзвони, як до вух долинув звук, якого раніше ніколи не чули. Ми стояли біля хвіртки під розлогим кленом: я, мама і сусідка – бабуся, яку всі називали Тьотінькою. Скільки її пам’ятав і до цього, і після, коли став дорослим, вона завжди була однакова: худорлява, менше ніж низька ростом, у білій хустині, зав’язаній не під підборіддя, а назад, у простій блузці і довгій, до самої землі спідниці. Трішки згорблена, з напівпосивілим волоссям, ніколи не ходила, а завжди бігла підтюпцем. Вона була кращою подругою і порадницею моєї мами. Їй, вдові ще з Першоі світової війни, нічого не жаліла мама, ділилась і куснем хліба, картоплею, хустиною і всім, чим може поділитись людина.

Так от, ми троє стояли і слухали недільний благовіст, коли долинув незнайомий досі звук. В-в-в-у-м-м-м, в-в-в-у-м-м-м, в-в-в-у-м-м-м, – неначе стогнало-вигравало в повітрі. І раптом побачили на південному заході три чорних точки на небі, які наближались, росли і були вже, здавалось, зовсім близько, трохи південніше від нас. Це були літаки-бомбардувальники. По звуку і виду всі, і навіть я малий, зрозуміли: літаки німецькі. У поляків таких не бачили. Нараз від одного з літаків відірвалося щось блискуче, яке, падаючи на землю, створювало виюче-свистячий звук. Неймовірної сили вибух сколихнув повітря! Мама зойкнула, Тьотінька так і сіла на землю, а я роззявив рота і від несподіванки і переляку не знав, що робити. Не було сумніву – літак скинув бомбу! Це була перша бомба в моєму житті, яка закружляла воєнною віхолою над золотим дитинством. Не знав тоді, що ще сотні, тисячі бомб, мін і снарядів пролетять над моєю і головами ровесників. Не знав я тоді, що це тільки початок всього того, що називається війною.

Літаки пролетіли на схід, наповнюючи повітря тривожним, надпотужним ревінням своїх дев’яти моторів. Зникли спочатку з поля зору самі, потім не стало чути і звуку. Зате в місті чути було якийсь незвичайний шум, стривожені голоси, вигуки, стогони. А десь хвилин через тридцять по нашій вулиці (нині вГенерала Шухевича) в напрямку лікарні почали нести і везти поранених. Одні стогнали, інші мовчали, бліді, закривавлені.

З’ясувалось усе, коли сусіди і старші мої сестри прийшли з церкви. По луцькому шляху, як і перше, безперервним потоком їхали на автомашинах, автобусах, вантажівках, мотоциклах і велосипедах біженці. Одна з машин наїхала на велосипедиста. Це було на перехресті вулиць Островецької і Луцької. Там утворилася велика юрба людей, зупинився рух, скупчилося багато автомобілів. От сюди і надлетіли німецькі бомбардувальники. І хоч добре було видно, що це цивільне населення, скинули в це нагромадження бомбу! Тоді вбито на місці 73 людини, два рази стільки поранено. Розбита хата наших родичів Жолковських і забито двох дівчаток-близнят по чотири роки. Вони гралися тут же, біля хати. Батьки з меншим хлопчиком пішли до церкви. На призьбі хати сиділа ветха бабуся, і, на диво, залишилася жива. Її вибуховою хвилею відкинуло на купу хмизу з молодої картоплі.

Після обіду прийшов до нашої хати старшого віку пан з числа біженців. Він давав батькові величезні гроші, щоб той продав пару коней і підводу. До того ж він залишав невеликий вантажний автомобіль і багато особистих речей. Потім появився другий і ще третій панок. Усі навперебій просили продати коні. Батько відмовляв. Справа в тому, що ніде не було бензину, і їхні автомобілі могли знадобитись тільки на купу металобрухту, а підвода і коняка стали незамінним транспортним засобом. Вони ще два дні ходили і їздили по навколишніх селах, щоб купити коней. Деякі купили і поїхали, решта вже намірилась залишатись, як один підприємливий біженець пригнав п’ятитонний грузовик бензину з самої Румунії. Усі біженці накинулись не цей бензин, як вовки на овечок, заповнювали баки автомобілів, каністри і бочки, сулії і навіть літрові пляшки. Годині о 4-ій пополудні в обійстях міщан, навколишніх селян і хуторян не було вже  жодного автомобіля.

Почастішали нальоти німецьких літаків, але пролітали вони все далі і далі, не скидаючи на наше місто бомб.

Святослав  ПАНАСЕВИЧ.

Підготувала до друку Ірина ГНАТЮК (ПАНАСЕВИЧ).

 

Коментарі
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up