На головну Блоги Така любов

Така любов

або поселіть у душу спокій і тишу

У душі має бути спокій і тиша. Прислухайтеся до своїх думок, не виплескуйте зла й цим вбережете спокій тих, хто поряд.

часто каже священик Тарас прихожанам, котрі готуються до Великого посту.

Не раз доводиться зустрічатися з людьми, котрі запрошують до себе аби… виговоритися, й більшість це самотні, для яких сонце лише у вікні, а найтерплячішім слухачем у їхнім домі є кіт. Тому йду до них і, згадуючи настанови духівника, стараюся поселити у їхніх душах спокій і тишу.

Але бувають й інші. Читач, котрий зателефонував у редакцію, запросив до себе у село, що межує з містом, бо сказав, що тільки ми, журналісти, можемо допомогти. Треба йти, вирішила, відкладаючи інші редакційні справи.

Двері відчинив охайно вбраний чоловік, який, на мій погляд, ще дає собі раду: у хаті тепло і чисто. Сергію Петровичу за 70. Кілька років тому померла його дружина, а донька мешкає у сусіднім районі. Раніше до нього часто приїздили онуки, а старша Оленка, вийшовши заміж позаминулого літа, планувала оселитися у діда. Вона і чоловік  працюють у Володимирі. То і до роботи недалеко, думали, й діду буде веселіше та не так самотньо. Але він не погодився їх прийняти, посварився з усіма рідними, й вирішив… знайти собі дружину. Власне, з цього приводу й телефонував, аби порадила когось з жінок, бо ж, міркував, журналісти знайомі з багатьма.

– А що ж, діду, до сих пір ніхто не траплявся? – запитую.

Та нє, було до десятка вже, але все не такі, як хочу. Прийшла одна ніби путня, але без дозволу взялася шити на швейній машинці, а то річ дорога, її дружина берегла. А що як зламає? Та й вона занадто часто милася-чепурилася. Мабуть, когось молодшого запримітила. Ще траплялося кілька, але більше тижня не втримувалися: то – нечупара й їсти не вміла варити, а одна так і сказала – діду, догляну до старості, але хата – мені… Усіх повиганяв. Тепер надію маю, що когось посватаєте… Але, відразу попереджаю, повинні знайти добру і молоду жінку, здорову, не пройдисвітку, не циганку, не наркоманку, не питущу, щоб усе вміла робити і чоловіка шанувала…

Отак кілька годин мовчки слухала діда, який усе товк воду в ступі. Вочевидь, терпець позичила у рибки, яка одиноко плавала у невеликім акваріумі, що стояв на столі поряд зі старим телевізором. Коли ж чоловік кілька разів повторив: хочу 30-літню, мені здавалося, – і риба заговорить. Хотілося скоріш втекти з хати. Просто так, без пояснень. Але Сергію Петровичу пообіцяла, що його оголошення про пошук другої половинки надрукуємо не у газеті «Слово правди», як раніше, а в обласній. Що і зробила, дякуючи колегам з Луцька.

Ще не забулася ця історія, як навздогін їй пролунав дзвінок. Минулої п’ятниці телефонувала знайома й просила поради. Ось що вона розповіла.

Її сусід-односельчанин «на старості літ знайшов молоду жінку й, чи то від ревнощів, чи ще з якоїсь причини, ганяє її довкола хати, а нічні крики будять сусідів». Й називає адресу нашого давнього знайомого…

Що тут скажеш? Телефоную до сільського голови й розповідаю про Сергія Петровича, якому далеко за 70, й він вночі не дає спати сусідам. «То у них така любов. Як не поб’ються, то спати не ляжуть», – жартує співрозмовник. І додав: та молодиця, кажуть, найдовше затрималася у діда, бо хоч і не повністю підходить під усі його «вимоги», зате, мабуть, вміє йому догоджати і слухати. А вже дід мастак поговорити! Про це все село знає.

Це знала і я, пригадуючи ту кількагодинну зустріч зі старим одиноким чоловіком, котрий уже тоді, як то кажуть, плутав грішне з праведним, й все говорив і говорив про життя, що тягарем лягло на плечі, й здавалося не буде тим думкам кінця-краю. Мабуть, тій молодиці лише на деякий час вдалося поселити у його душі спокій. А може помиляюсь?

Тетяна Адамович

comments powered by HyperComments
- реклама -