На головну Досліджуємо проблему «Це неповага, як до мертвих, так і до живих»

«Це неповага, як до мертвих, так і до живих»

Володимирські пенсіонерки ладні оголосити голодування, аби на Лодомирському цвинтарі було чисто

Лодомирське кладовище занедбане і потребує кращого догляду – з таким меседжем до редакції прийшла пенсіонерка Надія Мирончик разом із своєю сестрою Валентиною Лисько.  Жінки обурені і стривожені тим, в якому стані перебуває значна частина поховань на старому цвинтарі і вимагають у місцевої влади виправити цю ситуацію.      

- реклама -

На цьому кладовищі, що неподалік центру міста, знайшли вічний спочинок чимало їхніх родичів – усього  тринадцять могил, які літні жінки змушені самі доглядати. Та найбільш болюче місце на цвинтарі для пані Надії – те, там де похований її син, що помер у молодому віці через хворобу. Сюди жінка, яка останні роки більшість часу мешкає за кордоном, навідується ледь не щодня під час кожного свого візиту до Володимира. Каже, що і собі тут місце забронювала, аби, коли прийде пора, спочивати поруч із сином.

Аби зберегти могили своїх рідних, жінка каже, що за власний кошт зрізала два дерева, котрі загрожували знищити пам’ятники в разі падіння, а ще з кількома допоміг депутат Руслан Мороз. Надія Мирончик часто звертається до спонсорів з проханням допомогти упорядкувати місця поховань своїх рідних, адже самій їй з цим не впоратись. Останню таку допомогу отримала від Миколи Юнака, чий син разом із товаришем цілий день розчищав місця поховань від чагарників, не взявши за свою роботу ані копійки.

«Я не прошу, а вимагаю, аби цвинтар був прибраний до належного вигляду, адже такий стан, як тепер – це неповага, як до мертвих, так і до живих. В Європі я бачу як місцева влада опікується кладовищами за кошти місцевого бюджету, а в нас могили і територію навколо змушені прибирати самі родичі. А що робити з тими похованнями, за якими доглядати уже нікому?», – обурюється наша читачка.

Як пояснив у своєму коментарі начальник управління ЖКГ міськвиконкому  Віктор Фіщук, кошти на утримання Лодомирського кладовища виділяються із міського бюджету для реалізації таких заходів як ремонт огорожі, утримання місць загального поховання часів Другої світової війни та героїв цієї війни, знесення сухостійних аварійних дерев, прибирання до Великодня та провідної неділі. Сміття з кладовища, за словами Віктора Фіщука, вивозиться кілька разів на рік. Що стосується могил, то їх доглядати – прямий обов’язок родичів, зазначає посадовець. У той же час, якщо  поховання тривалий час лишилось без догляду і заросло, то працівники КП «Ритуальна служба» обкошують таку могилу.

«Так звані нічийні могили не лишаємо без уваги, – зазначає директор     «Ритуальної служби» Ганна Кушнірук. – Обкошуємо і полемо їх приблизно двічі на рік з допомогою учнів та студентів навчальних закладів міста. Якщо бачимо, що на пам’ятнику з’являється рушничок чи вінок, то таку могилу не чіпаємо, адже зрозуміло, що до неї хтось ходить. На жаль, приділити увагу кожній могилі фізично нема змоги, адже у нашому комунальному підприємстві  лише чотири працівники, які відповідають за два міських кладовища і займаються не лише прибиранням, а і копанням могил та іншими роботами. Територія, яку нині обслуговуємо – 18 гектарів Федорівського кладовища і 5  – Лодомирського».

Найстаріше поховання на Лодомирському цвинтарі відносять до 1830 року. Колись він був поділений на дві частини — польську та українську, і до кожної з частин вели окремі ворота. Після приходу радянської влади цей поділ зник, а з кінця 80-х років ХХ століття і сам цвинтар став недіючим, тобто покійників на ньому вже майже не хоронять. Наразі він є одним з найстаріших  у Західній Україні – окрім львівського Личаківського кладовища, такі цвинтарі частково збереглися в Бродах, Дрогобичі і Жовкві.

Аби і собі переконатись у тому, чи все так погано на Лодомирському кладовищі, вирушаю туди на невелику екскурсію. Біля входу – купа зілля і сміття, яка чекає на вивезення і куди час від часу люди, котрі прибирали в цей час декілька могил, приносять нове сміття. Пройшлась центральною алеєю, яка акуратно обкошена, у пошуках чагарників, на які скаржаться жінки. Біля окремих поховань зі старими пам’ятниками, більшість яких уже і без табличок і справді стирчить сухе бадилля у людський ріст. Утім, якогось масового стихійного лиха я не помітила.

Пані Надія переконана, що до міської казни надходять певні кошти з Польщі для прибирання могил їхніх співвітчизників. Та Віктор Фіщук запевняє, що жодної копійки на такі цілі місто ніколи не отримувало.  Втім, аргументи і пояснення представників влади жінок не заспокоїли, а тому, якщо цвинтар і далі лишиться у такому ж, як вони зазначають, жахливому стані, то пообіцяли вжити крайніх заходів – сісти на площі з табличкою «Голодую за те, щоб прибрали Лодомирське кладовище».

Маємо надію, що до голодування двох пенсіонерок не дійде, а це питання таки врегулюється. Можливо, місцевій владі варто було б організувати якусь акцію-толоку із розчищення давнього кладовища, котре справді може стати одним із туристичних маршрутів у нашому місті. Як кажуть у заповіднику «Стародавній Володимир», туристам є що показати на старому цвинтарі, але дістатись до деяких могил найвідоміших жителів Володимира – непросте завдання. Прогулятись можна хіба тільки центральною алеєю.

Допомогти з волонтерами могли б і польські міста-партери, адже найбільш занедбані могили саме польської частини Лодомирського кладовища. До слова, нащадки переселених з-за Бугу українців часто навідуються на цвинтарі, що нині на польській території, аби впорядкувати могили своїх рідних. Схожа акція могла б зацікавити і поляків.

Тетяна ІЗОТОВА.

comments powered by HyperComments setImmediate$0.9264260836484925$1
- реклама -