На головну Молодіжка Тиждень в пустелі, або Ізраїль як країна контрастів

Тиждень в пустелі, або Ізраїль як країна контрастів

   За тиждень до Нового Року, коли усі навколо одягають ще один шар одягу та кутаються в шарфи, я, в літніх кедах та з величезним рюкзаком на плечах, тримаю в руках авіаквиток Київ-Тель-Авів. Вирушаю у пустельне літо. Влаштувала собі канікули? Чи вирішила зустріти Новий рік в теплих краях? Зовсім ні, я, студентка Української академіїлідерства, прямую в експедицію у Ізраїль, і це частина нашої навчальної програми. На мене чекає більше, ніж подорож, – я лечу досліджувати країну зсередини.

Чому Ізраїль? Бо ми так схожі історіями, бо є чому повчитися в ізраїльтян, бо ідея наших академій походить саме від ізраїльських «мехін». Я завжди дивувалася: як держава, постійно знесилена війною, перетворилася на одну з найбільш інноваційних та розвинутих у світі, незважаючи на короткий час та невелику площу країни. Чому Ізраїль є центром концентрації технологічних стартапів та підприємництва? Яким чином країна, яка знаходиться фактично серед пустелі, може бути лідером в розвитку інноваційних технологій та світовим експортером овочів? Відповіді починаю отримувати уже з перших годин перебування у цій чарівній країні.

- реклама -

Сутність інновацій – у відчайдушності ідей. Вони не бояться ризикувати, створювати щось нове та помилятися. Ізраїльтяни вважають, що будь-які результати є цінними. А успіх приходить тоді, коли аналізуєш кожну невдачу та рухаєшся вперед. У 1973 році два ізраїльських вчених вивели сорт томатів з більш повільним,порівняно з іншими сортами, терміном дозрівання у мовах жаркого клімату, справивши глобальний вплив на розвиток сільського господарства.

На одній з ізраїльських  плантацій ми мали змогу поволонтерити та дізнатися більше про агрокультуру країни. Там садівники розповіли нам декілька секретів інноваційного підходу до вирощувння овочів. Наприклад, для того, щоб їхній смак був більш соковитим, вони додають до добрива розчин солі. Повторно використовують воду, а також крапельну систему зрошування.

Ізраїльтяни люблять свою країну, поважають історію та релігію. Це відчувається в старому Єрусалимі, де знаходиться гробниця Ісуса, біля Стіни Плачу, де лунають найщиріші молитви, в музеї Голокосту, де пам’ятають про кожну жертву. Від загальної кількості населення у війні за створення держави Ізраїль загинуло більше ізраїльтян, ніж американців в обох світових війнах. Особливим є ізраїльське кладовище, де панує дух рівності- тут немає різниці між військовими чинами чи масштабністю конфлікту, під час якого був вбитий той чи інший солдат. Всі могили однакові, відрізняються лише лампадки на могилах, що їх запалюють в день народження померлого солдата. В Ізраїлі цінують кожне життя.

Незважаючи на постійні війни, ізраїльтяни не втрачають надії та ентузіазму. Більше того, в  Ізраїлі усе згуртовано довкола армії: як ми мріємо про вступ в університет, так в Ізраїлі планують свою діяльність в армії.

Нас розбили по групах та розмістили у мехінах. Так називається ізраїльський прототип українських Академій лідерства в різних куточках країни, де ми жили разом з ізраїльськими студентами. Мене доля закинула в «кібуц» – маленьку спільноту, щось на кшталт радянського колгоспу, в якому реалізовано ідеї рівності та скасування приватної власності.  Мій кібуц знаходився на кордоні з Газою. Сектор Гази утворює Палестинську Автономію та знаходиться в постійному воєнному конфлікті з Ізраїлем.

Отже, мені пощастило жити за п‘ятдесят метрів від війни, де вдень чути свист куль, а ввечері пісні та сміх дітей. Дивно, вдруге в житті в чужій країні у мене з’явилося відчуття, наче я вдома: в Америці на другий місяць проживання в американській сім‘ї, і в Ізраїлі на другий день серед ізраїльтян.

Здавалося б, як і де знайти щастя, мешкаючи в зоні постійних обстрілів? Та ізраїльтяни радіють життю, навіть коли живуть в постійному напруженому очікуванні нападу, вони вважають, що відчуття щастя не залежить від місця, а лише від бажання створювати його навколо себе. Цінують те, що мають, та намагаються удосконалити. Люди святкують разом Новий рік, готують піцу на дровах, танцюють та співають. Діти не соромляться запитувати, з якої ти країни, а дорослі турбуються, чи не холодно, і намагаються нагодувати. Дотримуються шабату: печуть хліб, збираються разом, не користуються електронікою та губляться в часі.

Ізраїль вражає. Не лише красою сходів та заходів сонця у пустелі. Не лише концентрацією солі в Мертвому морі. Не лише дивовижними ароматами кави та гранатового соку на ринку. Це країна контрастів.

Неймовірно, та Ізраїль  – яскравий приклад того, як з нічого вийшло велике ЩОСЬ. Хапаючись за останні можливості та ресурси, люди творять, відбудовують, знаходять. Розмір країни не має значення: якщо великий площа дає кількісні переваги, то мала дає можливість спеціалізуватися на якості, що в Ізраїлю чудово виходить. І там поміж похмурої реальності обстрілів можна знайти різноманіття яскравих барв серед неосяжних просторів пустелі.

Яна МОХОНЧУК,

студентка Української академії лідерства.

comments powered by HyperComments setImmediate$0.9264260836484925$1
- реклама -