На головну Новини У День святого Володимира три роки тому прощалися з Віктором Хмелецьким і...

У День святого Володимира три роки тому прощалися з Віктором Хмелецьким і Василем Спасьоновим

    Три роки тому, у день святого Володимира,  місто прощалося із двома героями-офіцерами. У зоні АТО загинули  майор Віктор Хмелецький і підполковник Василь Спасьонов.

Світлим янголом із Небес оберігає своїх рідних майор-миротворець

   Начальник зв’язку колишньої 51-ї ОМБр майор Віктор Хмелецький, який побував із миротворчою місією у Югославії, не вберігся на Донбасі –  фатальний мінометний осколок пройшов поміж пластинами його бронежилета і вразив майже у серце.

Звичайний щирий і товариський володимирський хлопець став кадровим офіцером, а коли над Україною нависла небезпека, незважаючи на стан здоров’я і прохання батьків, маючи одну нирку, все ж поїхав на Схід.     Колеги вважали його одним із найкомпетентніших зв’язківців, розсудливий, вимогливий, чудовий спеціаліст. А ще відповідальний і мудрий командир, у підпорядкованій йому службі не було жодного пияка. Активно співпрацюючи із волонтерами, дбав про надійне забезпечення необхідним спорядженням своїх підлеглих.

Залишилась вдовою дружина, осиротіли двійко дітей, рідну кровинку втратили батьки. У мами Віктора Феодосії Миколаївни, яка нещодавно  зайшла до  редакції,  і досі тремтять руки від хвилювання,  коли розповідає про нього,  зізнається, що так і не змирилася зі смертю сина.

–  Вітя був добрим, чуйним, життєрадісним, усіляко підтримував, коли я хворіла. Заспокоював, щоб не хвилювалася, телефонуючи із фронту, – втирає сльози жінка. – Інколи їй здається, що відчиняться двері і її син ступить на поріг, обійме  мене за плечі і скаже: «Усе буде добре, мамо».

Жанна БІЛОЦЬКА.

 

Пам’ятають полковника у бригаді, й у Житанях

Начальник протиповітряної оборони 51-ої ОМБр підполковник Василь Спасьонов загинув  у бою при звільнені Лисичанська.

Друзі розповідали, що він ніколи не ховався за спини підлеглих, був чесним, надійним, принциповим, відповідальним і чуйним, завжди готовим прийти на допомогу.

Цей привітний хлопець із Сумщини, закінчивши Харківський військовий університет, потрапив служити на Волинь і тут, далеко від рідного дому, зумів знайти не лише свою долю, а й чимало товаришів. Вражені його загибеллю, разом із близькими тяжко переживали втрату ті, хто служив пліч-о-пліч і сусіди, селяни із Житань, куди часто приїжджав до батьків дружини. Багато з них вважали Василя своїм близьким другом. Там, у Житанях, місце вічного спочинку відважного підполковника. Його  іменам  названі   вулиці  у цім селі, нашому місті  та  на  його  малій батьківщині на Сумщині.

Непоправний біль родини, яка залишилася без вірного плеча. Дуже прикро, що й досі на Донбасі точиться жорстока війна, якій доводиться платити людськими життями.

Ірина НАДЮКОВА.

comments powered by HyperComments
- реклама -