На головну Новини У повітовому місті коштом казни ринок збудували

У повітовому місті коштом казни ринок збудували

У нашому місті є багато будинків, які увібрали у себе часточку історії Володимира, переплелися з долями багатьох відомих людей. Словом, якби  стіни могли говорити, ми могли б довідатися про безліч цікавих історій.  Втім, збереглося чимало  документів, почасти ще  живі свідки, у старі стіни  вдихнулося нове життя…  Отож, шановні наші читачі, якщо  і  ви  знаєте цікаву історію старого будинку чи цілої  вулиці, розкажіть нам про це.

А наша перша  розповідь про  відому чи не усім містянам будівлю госпрозрахункового ринку  в центрі міста на вулиці Данила Галицького, 3.

- реклама -

 

– Достеменно невідомі роки, коли саме побудували ринок на колишній площі Ринковій (чи, може, й на вулиці Ринковій), але орієнтовно у 18 столітті, тоді Володимир був повітовим містом у складі Російської імперії, – каже директор історичного музею ім. Омеляна Дверницького Володимир Стемковський. У музеї збереглася копія карти цього періоду, де позначено місце з базаром.

Нині ринок є об’єктом культурної спадщини, він ніколи не змінював свого призначення – у всі часи тут жваво торгували.

Ринок побудували за кошти міської казни. Колись тут з обох боків стояли два торгові ряди з магазинами, з’єднаними між собою. Ряди розділяла дорога, спершу дерев’яна, потім її вимостили бруківкою шириною понад вісім метрів. Товщина стін у будівлі мала 70 сантиметрів, а площа базару – більше тисячі квадратних метрів. У крамницях стояли великі кахельні груби (пєци), які опалювали дровами, на вікнах і дверях висіли великі ковані завіси, підлога була встелена керамічною плиткою – подібну клали у соборах. Через дорогу від базару стояла ратуша, нині тут будівля Пенсійного фонду.

У 20-х роках минулого століття два торговельні ряди з’єднали накриттям, а помешкання перепланували, і це змінило зовнішній вигляд будівлі. З одного боку до 1939 року тут розміщувалися ювелірні магазини, цей ряд по-народному називали «золотим».

Хто мав бажання торгувати, орендували площі на день, чи на тривалий термін. Зазвичай тут продавали крам заможні люди, але не конче євреї, бо були бідніші, хоч також займалися дрібною торгівлею, ремісництвом і обміном. Багаті євреї жили не у Володимирі, а у великих містах – Львові та Луцьку, а в малих містечках скуповували нерухомість й здавали приміщення в оренду.

До слова, у ті часи в місті функціонували ще два базари. Один  – неподалік валів городища (тепер тут промисловий ринок і автостанція). У базарні дні людей приїжджало дуже багато, підводи з крамом стояли аж до єврейської синагоги, нині це вулиця Роксолани. На «Сіннім» ринку (в радянські часи його називали «скотофуражним»)  продавали усіляку домашню живність та корми для худоби і птиці, й він також ніколи не змінював свого призначення.

На володимирських базарах і ярмарках укладались міжнародні торговельні угоди. Сюди приїжджали багаті купці з усіх усюд, а також продавці дрібних ремісничих виробів, сукна, аптекарі. З Кракова до Володимира везли коштовне каміння, ювелірні прикраси, дорогоцінний посуд, з Щебжешина – дерев‘яні вироби та скрині. У місто завозили сіль, яку доставляли далі – у поліські райони Волині. Володимиру дозволили складувати сіль, такі привілеї мав лише Кременець. З міста на Закарпаття перевозили книги, які коштували надто дорого, і там їх міняли на корів і овець. До прикладу, книгу духовного змісту «Тріадь цвітна» продавали за 12 овець або три корови.

Згідно із поборовим реєстром, на початку 18 століття у Володимирі налічувалось кілька десятків ринкових домів, кілька сотень городників, та були такі ремесла – соленники, різники, печаки, кушніри, кравці, свічники, шевці, грабарі, ковалі, бондарі, теслі, лазебники (банники), пивовари, золотники, римарі, сельдники, гончарі, аптекарі, садівники, скрипалі…

Неподалік ринку розміщувалась вулиця Фарна, нині це площа Героїв, де також стояли крамниці, цукерні, цирульні, ресторани. А до 30-х років 90 відсотків доріг і тротуарів у Володимирі були «вбрані» у бруківку. Уже після війни її закатали в асфальт.

Також у архівах музею читаємо запис: «…у Другу світову війну німці, будуючи гетто для євреїв, зробили вхід у нього з півдня, з території продовольчого ринку».

У історико-культурному заповіднику «Стародавній Володимир» є паспорт на об’єкт культурної спадщини місцевого значення з реєстраційним номером НВ-12 (НВ означає не вивчений),  де датою будівництва ринку вважають 1923 рік, але, вочевидь, це потребує доказів, вважає директор заповідника Володимир Пикалюк. Ринок був зруйнований у війну і його відремонтували у 1955 році. Цегляна одноповерхова будівля має площу 1471 квадратний метр, у висоту понад десять, в центрі споруди обладнано східці на  другий поверх, які ведуть в адмінприміщення. Фасади розділені пілястрами, завершуються карнизами, а з боків – хвилястими фронтонами. Дах двосхилий з арковими вікнами.

У директора госпрозрахункового ринку Ігоря Федоришина донині зберігається цінний документ з пожовтілими від давності сторінками – акт прийомки об’єкта в експлуатацію, який видала спеціальна комісія понад шість десятків літ тому. За її висновками, продовольчий ринок будували (чи відбудовували?) з 1952 по 1955-й роки, він має більше двадцяти торгових приміщень, ветлабораторію, склади, які розміщувалися у підвалах вздовж стін, є туалет. Льохи мали глибину два метри, тут зберігали овочі торгові організації – управління торгівлі і коопторг. Досі працює ліфт, який має потужність до півтонни. У 70-х роках з обох боків базару були магазини з назвами «Хліб», «Овочі», «Продукти», «М’ясо-риба», «Електрон», «Ювелірний», кафе «Хвилинка». У торгових точках, що ближчі до готелю, проклали централізоване опалення, але більшість його не мали. Не опалювалися і торгові ряди всередині базару: з одного боку на дерев’яних столах торгували м’ясною продукцією, з іншого – хто чим. Але навіть взимку тут ніколи не замерзала продукція, вочевидь, тепло тримають товсті стіни, каже директор.

– Сучасна територія ринку займає чотири тисячі п’ятсот квадратних метрів, тут є два відділи на 270 і 300 квадратних метрів, в одному з них встановили холодильні вітрини. П’ятнадцять літ тому збудували металевий ангар для продажу молочної продукції, поряд під укриттям облаштували столи для реалізації овочів, фруктів, розсади, квітів тощо. У м’ясному відділі продають продукцію 15 підприємців, то і там треба холодильники. У бакалійному –  48 торгових місць, а загалом усіх понад чотири сотні. Першу реконструкцію почали у 2003 році, й з тих пір робили це тричі та поступово, аби не припиняти торгівлі, бо це збитково і продавцям, і нам, – розповідає Ігор Федоришин. – Приміщення старе, стіни тріскають, у них утворюються щілини, які скріплюємо металевими канатами. Нині з одного боку робимо ремонт, який плануємо завершити за два тижні. Уже металевими канатами і дерев’яними балками укріпили перекриття даху, трохи опустили стелю, бо вона всередині дуже висока, майже десять метрів, стіни оббиваємо профілем, а підлогу заллємо бетоном за спеціальними технологіями. Аби регулювати температурний режим, поставимо кондиціонери. Також хочемо благоустроїти фасад – фундамент обкладемо плиткою, стіни – мармуровою крихтою.

Тетяна АДАМОВИЧ.

(Фото взяті з фондів історичного музею).

comments powered by HyperComments
- реклама -