На головну Новини Українська УПА і польська «ВіН» спільно повстали проти...

Українська УПА і польська «ВіН» спільно повстали проти комуністів

Масштабна спільна збройна акція УПА та польської ВіН («Воля і Незалежність») відбулася у ніч з 27 на 28 травня 1946 року у Грубешові.

Факти, що засвідчують співпрацю між підрозділами українського і польського підпілля у 40-х роках, віднайшов разом зі своїм вчителем історії Володимиром Данилюком гімназист Захар Загола, переможець конкурсу наукових робіт у Волинському відділенні Малої академії наук. Хлопчина дослідив, що обидві сили, які мали на меті створення незалежних України та Польщі без комуністів, об’єднувалися задля боротьби зі спільним ворогом. Природно, що ця інформація тривалий час суворо замовчувалася від широкого загалу, адже вона шокувала та викликала тривогу у радянських керманичів та рішучий супротив польського керівництва. Окремі епізоди роботи Захара Заголи пропонуємо до уваги читачів.
Перша угода підписана місцевими ватажками АК та УПА 29 квітня 1945 року у с. Седліска над Сяном. А 21 травня у Руді Рожанецькій, вірніше, присілку між Рудою Рожанецькою та селом Новий Любленець, представники замойської AK i УПА підписали порозуміння, що закінчило дворічні запеклі бої поміж українськими і польськими партизанами.
Про що розмовляли на спільних зустрічах вчорашні вороги? Українські представники мали наміри продовжувати боротьбу за від’єднання України від СРСР і утворити демократичну державу на зразок Великобританії. Під час дискусії щодо кордонів вони запропонували тимчасово утриматися на кордонах так званої лінії Керзона, але зазначили, що готові до пізнішого додаткового обговорення цієї проблеми. Представники УПА виразно дали зрозуміти, що українці будуть серйозно опиратися примусовому виселенню українців з Польщі, як і примусовій еміграції поляків з України. Поляки обіцяли, що терміново розпочнуть військові виступи на своїй території, щоб відвернути увагу комуністів від України. Вояків Війська Польського закликали до саботажу акції. Було домовлено, що допоки не мине загроза, українські родини можуть переховуватися у польських селах. Згідно з цим документом, розмежовано зони взаємного впливу, визначено способи підтримання контактів, паролі, а також принципи переміщення територією, яка контролюється іншою стороною, у випадку переслідування польським управлінням безпеки (УБ) чи НКВС. Вирішили обмінюватися розвідданими та спільно знищувати комуністичних агентів та бандитів.
Далекоглядніші люди, як з польського, так і з українського боку, так прагли порозуміння, що на них не вплинули демонстративні брутальні акції його ворогів. Вже у вересні 1945 року порозуміння розповсюджено на Холмщину та Підляшшя, хоч 6 жовтня 1945 року відділ НСЗ „Народові сили збройні“ демонстративно спалив с. Верховини, вбивши 196 українців.
Перша спільна бойова акція – захоплення залізничної станції у Вербовичах відбулася 6 квітня 1946-го. Лінія ця колись проходила і через Грубешів, по ній перевозили вантажі та працівників цукроварень у Вербковичах та Стрижеві, а тут цю гілку почали використовували для депортації українців. Отож вояки ВіН, організації-наступниці Армії Крайової «Воля і Незалежність», та відділи УПА атакували гарнізон у Вербковичах, який мав завдання виселяти українців. Офіцери розвідки ВіН дізналися паролі і особисто провели відділ УПА до містечка. Вояки УПА під командуванням „Кропиви“ роззброїли варту, а потім й весь гарнізон і взяли у полон комісара з Міністерства закордонних справ УРСР, який керував депортацією.
Наступна і одна з найважливіших польсько-українських зустрічей відбулася 19 травня 1946 року на фільварку Ментке. Польське підпілля представляли: шеф військово-політичного округу Люблін Ян Затронг («Остоя»), Вацлав Домбровський («Азья»), Казимир Вітриляк («Хель») і ще чотири офіцери ВіН. Українців – Теодор Герасим’як («Дунайський»), керівник підпільного видавництва на Холмщині «Явір» i працівник надрайонової служби безпеки УПА Володимир Баталія («Хмарний»).
Поляки запропонували здійснити спільний удар на Грубешів, надавши розвіддані про сили НКВС та польських комуністів, а також плани міста. За свідченнями Казимира Вітриляка, котрий очолив польські сили у цій операції, планували насамперед звільнити понад 50 заарештованих напередодні виборів до Сейму людей з підпілля АК, а також розгромити комісію з переселення. Одразу після зустрічі польську пропозицію передали командувачу УПА у Польщі полковнику Мирославові Онишкевичу («Оресту»), який сконтактував з крайовим провідником ОУН Ярославом Старухом («Стягом») і той погодився на план ВіН. Хоча й визнавав, що через грубешівську акцію довелося вивести вояків УПА з теренів, де вони були вкрай потрібні для охорони українського населення.
Згідно зі звітм УПА, об’єктами атаки були: НКВД, а це 150 осіб, які квартирували в двох блоках, близько 60-ти чоловік УБП (у мурованому будинку), ще стільки ж міліціонерів, до 20-и штурмовиків, чотири десятки охорони коменданта міста, 12 чоловік комісії з виселення, крім того, до трьохсот солдатів війська польського у казармах за містом.
Уночі УПівці, якими керував Євген Штендера («Прірва»), відмарширували на місце зустрічі з ВіН до лісу поміж селами Трещани i Підгірці, що за шість кілометрів від Грубешова. В іншій частині того ж лісу зібралися люблінські партизанські загони під загальним командуванням Казимира Вітриляка. Окремі підрозділи очолювали Стефан Квасневський («Віктор»), Чеслав Гайдук («Сьлєпи»), Маріян Горбовський («Кот») i Генрік Левчук («Млот»).
Підвідділи УПА включали 120 осіб, плюс два технічні підрозділи з мінометами і ще 30 людей резерву. Бойова група ВіН – 25 людей і технічна мінометна ланка. Українцями командував „Прірва“, поляками – капітан „Віктор“.
27 травня біля півночі партизанські загони перейшли міст на Гучві з боку Славентина і непомітно увійшли в місто. Першим відділився український відділ, який мав захопити комісію із виселення, один із будинків на сучасній вулиці Кілінського одразу біля повороту на міст з боку Славентина. Тому боївка СБ від’єдналася від інших партизан і підходила через Славентинський міст. Інші ж відділи перейшли через Холмський міст і, увійшовши до міста, розділилися.
Упівці взяли у напівоточення будівлі НКВС з півночі, заходу та півдня. Трьома мінометними пострілами розбили частину кам’яниці, де був штаб, казарму і конюшню, частину гаражу. Головною метою польських партизан, як і всього нападу, було управління безпеки, адже бійці ВіНу прагнули визволити ув’язнених колег. Його захопила група «Млота», випустила в’язнів та спалила будинок разом із документами.
Після першої години ночі розпочалася також атака на комендатуру місцевої оборони, що розташовувалася на перетині сучасних вулиць Партизанів і Погодної. Але міліціонери відбили дві перші атаки ВіНовців і третю, спільну з упівцями. Тож повітову комендатуру MO здобути так і не вдалося. Невдачею завершилися і дві атаки боївки СБ нa комісію з переселення – підвели недостовірні повідомлення розвідки, яка стверджувала, ніби охорона комісії має лише пістолети, а вона була озброєна автоматами. Натомість приміщення ППР було знищено, забрано документи, зліквідовано кілька працівників. У той самий час відділ поручика Чеслава Гайдука оточив будинок Штурмовки на вул. Гурній, обстрілюючи вікна та двері і не випускаючи нікого назовні.
Загалом бій у місті тривав півтора години, партизани захопили пошту, знищили автотранспорт окупаційних установ. Після закінченню акції польські відділи відступили у напрямку Славентини, де на луках чекали фурманки, які відвезли їх аж до Глініська. За українцями, які відходили у бік теребінського лісу, рушило НКВС. Однак переслідування, що тривало аж до 2 червня, не дало особливих результатів.
Це була перша, за словами одного із учасників, якому вдалося вижити та емігрувати, М. Голембієвського, від часів Пілсудського та Петлюри масштабна збройна співпраця поляків і українців.
На жаль, ні в Україні, ні у Польщі не прийнято відзначати річниці спільної атаки на Вербковичі та Грубешів. Хоча це одна з найбільших збройних акцій і польського, і українського підпілля у післявоєнний період.
Ще й досі доводиться чути, й не лише від колишніх комуністів, нарікання, що ніяких ідеологічних переконань учасники УПА й їхні польські опоненти не мали, а були банальними кримінальними злочинцями, які користувалися воєнним безладом і грабували й вбивали мирне цивільне населення. Безумовно, існування звичайного бандитизму заперечувати не можна, особливо, коли роздобути зброю було неважко. У дослідженнях Ярослава Царука та батька й дочки Сємашків зафіксовані прізвища людей, убитих такими злочинцями. Однак уже весь світ визнав, що УПА – була чітко організованим формуванням, яке воювало за ідею створення своєї держави. Таку ж мету переслідували й поляки, члени організації «Воля і Незалежність».

За матеріалами дослідження Захара Заголи підготувала Ірина Надюкова.

comments powered by HyperComments
- реклама -