Художник Павло Юрчук – юнак небагатослівний. Замість нього говорять його картини. Виразно, переконливо і яскраво демонструють глибину таланту, багатогранність внутрішнього світу, переживання і захоплення митця. Минулої неділі у галереї культурно-мистецького центру відкрилася уже друга його персональна виставка – «Ледь абстрактне і трохи військове». І це стало гарною нагодою ближче познайомитися з художником, який пройшов не лише малярські майстерні, а й бойові дії на сході України, та розповісти про нього нашим читачам.

Непопсові пейзажі і вражаюча графіка

- реклама -

Творчість Павла знайома тим містянам, які цікавляться мистецтвом і регулярно відвідують виставки. Його пейзажі завжди вирізняються серед робіт пленеристів «Колориту» своєрідними композиційними і колірними рішеннями. Він зазвичай обирає непопсові ракурси – вузеньку, порослу густою травою річечку, імпровізовану дровітню біля Лісного озера чи навіть зелені сміттєві баки з розкиданим довкола них мотлохом, які на картині Павла виглядають як мальовниче, але переконливе втілення людського нехлюйства.

   – Мені цікаво, щоб глядачі самі заглиблювалися у сенс картини, шукали у ній свої пояснення і відкриття – так є шанс, що вони побачать набагато більше, ніж я збирався показати, – каже митець. Помітно, що він отримує насолоду від творчості, від можливості експериментувати з жанрами, техніками і формами.

   Окреме місце у доробку Павла посідає графіка. Хлопець зізнається, що особливо багато приділяв їй уваги в 2010-2011 роках. Той період його творчості представляє масштабний  графічний триптих, виконаний простим олівцем, вражає деталізацією і цілісністю композиції – спершу помічаєш лише окремі детальки, а потім, окинувши поглядом цілу роботу, бачиш, як вони поєднуються у цілісну картину, як з-під плетива ліній і точок виростають фантастичні персонажі і таємничі істоти. До слова, саме графіку й рисунок викладає Павло у художній школі. Тож, дивлячись на його роботи, батьки учнів можуть упевнитися, що їхні юні художники – у надійних руках.

Портрети з душею

Павло Юрчук часто пише портрети. На замовлення виконав їх понад сотню, часто створює їх для близьких і друзів. У них є дещо більше, ніж схожість з оригіналом. Художник експериментує з технікою і стилями, добираючи такі, щоб якнайкраще пасували тій особі, яку зображує. Тому його портрети такі різні – лише в експозиції представлені і графічні, і живописні, і колажі – але в кожному з них є душа.

Яскравих і молодих Павло Юрчук зобразив у стилі поп-арту. Потрійний портрет одного з улюблених художників, Ван Гога, написав густими мазками, імітуючи його техніку. Свою кохану дружину і музу Катерину митець зобразив в образі ніжної, заквітчаної дівчини, схожої на героїнь полотен видатного митця епохи Арт Нуво Альфонса Мухи. Для свого автопортрету обрав техніку колажу, поєднавши живописне зображення із клаптями газет. Згодом до такого прийому вдався в інших роботах, аби передати жорсткий і похмурий настрій війни…

Зелений коридор і червоні ланцюги зради

   Для Павла Юрчука слово «війна» має конкретну форму, звук і запах. Цей художник – учасник бойових дій. На фронт він потрапив у числі перших, в 2014 році. Воював у лавах 51 бригади. У серпні отримав поранення, далі було лікування, реабілітація. Видужавши, проводив заняття з арт-терапії для поранених в АТО побратимів. До воєнної теми художник не торкався чотири роки. Лише цього року взявся переносити пережите на полотно – і створив серію картин, які вражають експресивністю. Чотири з них представив на виставці.

– Перша картина, «Погляд війни», народилася з випадковості, – зізнається Павло. – Писав пейзаж акрилом, а залишки фарби з палітри пензликом витирав на дошку ДВП. І в якийсь момент зрозумів, що ці хаотичні мазки почали складатися в картину війни, якою я її бачив.

   Це, на перший погляд, ледь абстрактне зображення, та в ньому, між плямами і патьоками фарби похмурої барви, можна розгледіти цілком конкретні обриси снарядів і бомб, які посилюють потужне враження від картини. В інших роботах серії Павло знову повернувся до техніки колажу, яка допомогла посилити меседж, закладеній у роботі. Бо фарба сама по собі із цим не справилася б, каже автор.

У центрі картини, яка називається «Зелений коридор», – дорожній знак із назвою міста Іловайськ, перекресленого червоною лінією. А на темному тлі – емблеми всіх військових формувань ЗСУ, які брали участь у бойових діях на сході України. У цій роботі до дрібниць продумане усе, навіть рамка нагадує розбитий ящик з боєприпасами. Інша картина серії, «Червоні ланцюги зради», нагадує про комунізм як багаторічне зло, яке заклало передумови, зокрема, і для війни. Тут живопис на полотні поєднується з інсталяцією ланцюгів, густо политих червоною фарбою, ніби кров’ю. «А якщо придивитися, – відкриває секрет Павло, – то в цій начебто абстракції можна розгледіти натяки на портрети Сталіна і Леніна».

   Крім представлених на виставці, у доробку Юрчука є й інші роботи на воєнну тему. Одна з них зберігається у приватній колекції, інша – в Мукачівському музеї АТО. Усі ці картини – приклад того, як мовою мистецтва можна говорити про важкі, трагічні, але важливі події. На виставці вони приковували увагу своєю похмурою величчю, промовистим втіленням сильних емоцій.

Але решта експозиції, де були зібрані пейзажі, графічні роботи і портрети, струменіла світлом і теплом. Очевидно, багато їх і в серці художника. Адже Павла надихають дві чарівні музи – дружина Катерина і маленька донечка. А ще в нього є чимало друзів, колег і бойових побратимів, готових розділити з художником радість творчості. На відкриття виставки їх прийшло стільки, що камерне приміщення арт-галереї просто не змогло вмістити всіх гостей одразу. Але кожен, хто не встиг помилуватися роботами Павла Юрчука, має нагоду це зробити: виставка триватиме до 13 грудня.

Віталіна МАКАРИК.

comments powered by HyperComments
- реклама -