До редакції завітала наша дописувачка Катерина Павлюк і принесла до друку історію кохання. Невигадану, складну, засновану на реальних подіях оповідь з далеких 70-х років про справжнє, чисте і жертовне кохання Галинки з Володимира-Волинського (ім’я жінки зі зрозумілих причин змінене).
Однак непростою є не тільки історія головної героїні, а й доля самого тексту. Його пані Катерина написала уже давно, а газета «Сім’я і дім» надрукувала у № 21(283) від 23 травня 2002 року. У той період видання публікувало ще кілька написаних нею життєвих історій: «Час збирати каміння», «Двічі мама, двічі бабуся» тощо.
«Але через 16 років, а саме 23 серпня 2018 року, у № 34 газети «Місто вечірнє» з’явилась слово в слово переписана моя стаття із заголовком «Пізнє зізнання: на весіллі вони наче допивали одну на двох гірку чашу…» (взято з моєї статті), але під іншим авторством – Дарини Калішук, – розповідає Катерина Петрівна. – Це просто шок! Це плагіат, а по-народному – крадіжка чужого твору».
Катерина Павлюк спробувала поговорити про це з редактором газети, однак продуктивної розмови не вийшло, тож вона вирішила звернутись до суду за захистом своїх авторських прав. У підсумку Володимир-Волинський суд 10 липня 2019 року ухвалив, що редакція має сплатити авторці моральну шкоду у розмірі дві тисячі гривень, а також надрукувати у газеті інформацію, що автором того матеріалу є саме Катерина Павлюк, ну і вибачитись.
Гроші їй перерахували. Але вибачились, як вважає позивачка, якось завуальовано, «без назви, так, щоб ніхто й не звернув уваги». У тексті значилось: «В силу незалежних від редакції причин, в № 34 газети «Місто вечірнє» від 23 серпня 2018 р. було надруковано статтю під назвою «Пізнє зізнання: на весіллі вони наче випивали одну на двох гірку чашу…», і, як стало відомо редакції на даний час, автором вказаної статті було використано статтю Павлюк Катерини Петрівни, жительки міста Володимира-Волинського, раніше надруковану в газеті «Сім’я і дім» (№ 21 (283) від 23 травня 2002 року). Редакція шкодує щодо прикрої ситуації та приносить вибачення автору».
– На мій погляд, треба вміти сприймати поразку, відповідати за скоєні незаконні дії та достойно вибачитися, принаймні, дати заголовок, а не ховати й завуальовувати це повідомлення, – ділиться думками Катерина Павлюк і просить редакцію тепер уже «Слова правди» надрукувати матеріал, щоб люди знали, що справжнім його автором є саме вона.
Жінка також повідомила, що нині планує дописати продовження цієї історії. «Думаю, читачів зацікавить подальша доля її героїв», – каже вона.
КОМЕНТАР ЮРИСТА
Редакція звернулась за коментарем до працівника місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Сергія ЛЯЩЕНКА, який і допоміг жінці виграти справу в суді.
– Це перша не тільки для нашого центру, а й у Володимирі справа, що стосувалась захисту авторського права, тривав процес пів року. Треба зазначити, що справи про інтелектуальну власність є окремою категорією і нашого випадку не стосуються.
Ми від початку наполягали на тому, що ідеться про плагіат: газета свідомо, цинічно й зухвало, використала чужий текст і поставила там підпис своєї журналістки. До речі, представники газети й не заперечували, сказали, що це була в них журналістка на практиці.
Коли відповідач погоджується з таким формулюванням без проведення спеціальної експертизи і на основі цього суд прийме рішення, може бути небезпека, що в перспективі в апеляційному суді він виграє. Адже там уже – без висновків експертизи – рішення суду першої інстанції можуть легко скасувати.
Тому ми і вирішили обов’язково провести аторознавчу експертизу. Установ, які надають такі послуги, в Україні небагато. Звернулись для цього із клопотанням у Харківський науково-дослідний інститут судових експертиз ім. професора Н. С. Бокаріуса. Довго чекали, отримали відповідь, що така експертиза буде коштувати чималі гроші: 15 тисяч гривень. Катерина Павлюк готова була їх заплатити.
Вважаю, що на боці газети працював хороший адвокат, який зумів роз’яснити відповідачу усі можливі наслідки. У разі, якби експертиза довела авторство Катерини Павлюк, газета мусила би відшкодувати їй цю суму.
Отож газета вирішила піти на мирову угоду, сплативши позивачці моральну шкоду і половину вартості судових витрат.
Кожній людині у ситуації, в яку потрапила Катерина Павлюк, треба розуміти, що не завжди легко можна довести своє авторство. Простіше з фотографіями, адже там лишаються карти пам’яті. Вважається, що коли людина вказала під текстом ім’я, прізвище і місто, цього достатньо для того, щоб її вважати автором. Однак можуть виникнути і спірні питання, бо у місті, наприклад, може знайтись і повний її тезка. Та й взагалі, це як спір про честь і гідність – процес може тривати не один рік, чимало залежить від самого судді, єдиної думки в подібних справах не буває, в кожному конкретному випадку суд має переконатись у тому, що саме це автор і що здійснено плагіат (переписування чужого тексту без вказання імені його автора).
Треба також усвідомлювати всі ризики і бути готовим до судових витрат, щоб довести своє. Адже оплату подібних до вище зазначеної експертиз, судові витрати клієнт завжди мусить брати на себе.
